Приповісті 7

1 Сину мій! Бережи слова мої, і заповіді сховай у себе.2 Бережи заповіді мої і живи, і повчання моє, мов зіницю очей твоїх.3 Прив'яжи їх на пальці твої, напиши їх на скрижалях серця твого.4 Скажи мудрості: Ти сестра моя! І розум назви рідним твоїм,5 Щоб вони берегли тебе від дружини іншого, від чужинки, котра мовить м'якенькі слова свої.6 Ось, одного разу дивився я у вікно дому мого, через грати мої,7 І побачив серед недосвідчених, помітив серед юнаків нерозумного молодика,8 Що переходив майдан поблизу наріжжя його, – він простував до оселі її,9 У сутінки вечорового дня, в нічній темряві і в морок.10 І ось, назустріч йому – жінка, у шатах розпусниці, з підступним серцем,11 Галаслива і нахабна; ноги її не живуть у домі її;12 То на вулиці, то на майданах, біля кожного рогу вона підступно чатує.13 Вона схопила його, цілувала його і з безсоромним обличчям казала йому: 14 Мирна пожертва у мене; сьогодні я звершила обітниці мої;15 Тому й вийшла тобі назустріч, щоб відшукати тебе, – і знайшла тебе.16 Килимами я вистелила постіль мою, барвистими тканинами єгипетськими;17 Опочивальню мою напахтила миром, алоє і корицею.18 Зайди, будемо насолоджуватися ніжністю до ранку, уп'ємося любов'ю;19 Тому що чоловіка немає вдома; він вирушив у далеку мандрівку;20 Гаманець срібла узяв із собою; прийде додому за дня, коли буде повний місяць.21 Звабила його велемовством ласкавих слів, облесливістю своїх уст оволоділа ним.22 Тієї ж миті він пішов за нею, як віл іде на заріз, і як олень на постріл,23 Аж доки стріла не прониже печінки його; мов пташка кидається в сільце і не знає, що воно – на погибель її.24 Отож, дітоньки, слухайте мене, і зважайте на слова уст моїх.25 Нехай не схиляється серце твоє до її шляху, не блукай стежками її;26 Тому що багатьох вона покинула в ранах, і багато мужніх убила вона;27 Дім її – шляхи в пекло, що ведуть до внутрішніх осель смерти.