1 Людина, породжена жінкою, нетривала і виповнена бентегою.2 Мов квітка, вона виходить і опадає; утікає, мов тінь, і не спиняється.3 І ось на неї Ти очі Свої спрямовуєш, і мене ведеш на суд з Тобою!4 Хто принесе чисте від нечистого? Ніхто.5 Якщо дні її визначені, і число місяців її у Тебе; якщо Ти поклав їй межу, котру вона не перейде,6 То ухилися від неї; нехай вона спочине, аж доки не скінчить, мов найманець, дня свого.7 Для дерева є надія, що воно, коли буде зрубане, знову оживе, і паростки [виходити] з нього не перестануть.8 Якщо й застарів у землі корінь його, і пень його завмер у поросі,9 Однак, тільки-но зачуло воду, воно випускає паростки і проростає гілками, наче щойно посаджене.10 А людина помирає і зникає; відійшов дух її, і де вона?11 Відходять води з озера, і річка міліє і висихає.12 Отак людина, – ляже і не підведеться; аж доки існуватиме небо, вона не пробудиться і не прокинеться зі сну свого.13 О, якби Ти в шеолі сховав мене і тримав мене, аж доки минеться гнів Твій; призначив мені час і потому пригадав мене!14 Коли помре чоловік, то чи буде він знову жити? Упродовж усіх днів визначеного мені часу я наджидав би, доки прийде мені заміна.15 Якби озвався Ти, і я дав би Тобі відповідь, і Ти явив би добру волю творінню рук своїх.16 Бо аж тоді Ти порахував би кроки мої і не підстерігав би гріха мого.17 У сувої було б позначене беззаконня моє; і Ти закрив би провину мою.18 Але гора, падаючи, руйнується, і скеля сходить з місця свого;19 Вода стирає каміння; повінь її змиває земний порох; отак і надію чоловіка Ти нищиш.20 Улаштовуєш йому тісноти до кінця, і він відходить; міняєш йому обличчя, і відсилаєш його.21 Чи діти його в честі, він не знає, чи упосліджені, він не помічає.22 Але плоть його на ньому болить, і душа його в ньому страждає.