1 Чи не визначений людині час на землі, і хіба дні її не те саме, що й дні найманця?2 Як раб жадає тіні, і як найманець наджидає на свою платню,3 Так я дістав у спадок місяці марноти, і ночі, позначені горем, відраховані мені.4 Коли лягаю, то кажу: Коли підведуся? А вечір триває, і я перевертаюся з боку на бік, очікуючи початку дня.5 Тіло моє в поросі, зодяглося червою і струпами; шкіра моя тріскається і ятриться.6 Дні мої біжать швидше, аніж ткацький човник, і минають без надії.7 Пригадай, що життя моє – лиш подих, що око моє не навернеться бачити добре.8 Не побачить мене око того, хто бачив мене; очі Твої – на мене, – і немає мене.9 Рідшає хмара і відпливає; отак і той, що зійшов до шеолу, не вийде,10 Не повернеться більше у свій дім, і місце його вже не буде знати його.11 То не буду я утримувати вуст моїх; буду говорити у тіснотах духа мого; буду скаржитися в лихові душі моєї.12 Хіба я море чи морська потвора, що Ти поставив наді мною сторожу?13 Коли подумаю: Чи втішить мене постіль моя, чи забере гіркоти мої ложе моє,14 Ти страхаєш мене снами і видіннями лякаєш мене.15 І душа моя прагне радше припинення дихання, радше смерти, аніж життя.16 Я відмовляюсь від нього. Я більше не хочу жити. Залиш мене на самоті, бо дні мої – марнота.17 Що таке людина, що Ти звеличив її, і звертаєш на неї увагу Свою?18 Навідуєшся до неї щоранку, і кожної миті випробовуєш її?19 Доки ж Ти не залишиш, допоки не відступишся од мене, доки не попустиш мені проковтнути слину мою?20 Якщо я згрішив, то що я вчиню Тобі, Охоронцю людей? Навіщо Ти поставив мене супротивником Собі, аж так, що я зробився сам собі тягарем?21 І чому б не простити мені гріха, і не зняти з мене беззаконня мого? Бо ось, я ляжу в тлін; узавтра пошукаєш мене, і немає мене.