1 Утікайте, сини Веніямина, з середини Єрусалиму, і засурміте в сурму у Текої, і знак підійміть на Бет-Гаккерем, бо з півночі грізно підноситься зло та велике нещастя! | 1 Утікайте, діти Веніяминові, із осереддя Єрусалиму, і в Текої засурміте сурмою, і дайте ознаку вогнем в Бет-Гаккерем, бо з півночі насувається біда і погибель велика. | 1 Втікайте геть, о діти Веніямина, з-посеред Єрусалиму, засурміте в Текоа! У Беткеремі знак дайте! Бо лихо гряде з півночі й страшна погибель. | 1 Скріпіться, сини Веніямина, з посеред Єрусалиму і в Текуї дайте знак трубою, і над Веттахармою підніміть знак, бо зло заглянуло з півночі, і стається велике знищення, | 1 Втїкайте, Беняминїї, з Ерусалиму, й затрубіте трубою в Текої; дайте знак огнем у Беткаремі, бо з півночі грозить біда й страшна погибель. |
2 І викореню Я Сіонську дочку, вродливу та випещену. | 2 Спустошу Я доньку Сіону, вродливу і випещену, | 2 Уродливу й витончену дочку Сіону я спустошу. | 2 і твоя висота буде забрана, дочко Сіона. | 2 Спустошу я уродливу й винїжену дочку Сионову. |
3 Пастухи поприходять до неї з своїми стадами, понапинають намети навколо при ній, кожен місце своє випасатиме. | 3 Пастухи зі своїми чередами прийдуть до неї; понапинають шатра довкола неї, кожний буде пасти свою частку. | 3 До неї прийдуть пастухи з своїми чередами. Навколо неї шатра напинають, кожен випасає своє займище. | 3 На неї прийдуть пастухи і їхні стада і поставлять на ній шатра довкруги і пастимуть кожний своєю рукою. | 3 Поприходять пастухи до неї з стадами своїми, понапинають округи неї намети свої; кожен випасувати ме займище своє. |
4 Приготуйте війну проти неї, вставайте та вдармо опівдні! Горе нам, бо минає вже день, бо вже тягнуться тіні вечірні! | 4 Готуйте супроти неї війну; підводьтеся і підемо в полудень, горе нам! День уже на спадні, залягають вечірні сутінки. | 4 Готуйте війну проти неї! Вставайте, й ходім опівдні! Горе нам! Бо день хилиться, бо тіні вечірні розтяглися. | 4 Приготовіться проти неї на війну, встаньте і підемо проти неї вполудне. Горе нам, бо нахилився день, бо зникають тіні вечора. | 4 Готуймось воювати її; рушайте, пійдемо ще ополуднї! Ой, ой! уже схиляється днина, розпростирається вечірня тїнь. |
5 Уставайте та підемо вночі і понищмо палати її! | 5 Підводьтеся, підемо навіть уночі, і зруйнуємо оселі її! | 5 Вставайте, і вночі ходімо, порозвалюймо її палаци! | 5 Встаньте і підемо в ночі і знищимо її основи. | 5 Рушайте, пійдем і нїччю та й порозвалюймо палати її! |
6 Бо так промовляє Господь Саваот: Постинайте дерева та вала насипте при Єрусалимі! Він те місто, що має зруйноване бути, в ньому повно насильства: | 6 Бо так говорить Господь Саваот: Рубайте дерева і нагортайте насипа супроти Єрусалиму: це місто має зазнати покарання; в ньому всіляке пригнічення. | 6 Бо так говорить Господь сил: «Рубайте дерево її, насипайте вал проти Єрусалиму: це місто мусить зазнати кари; воно сповнене насильства! | 6 Бо так говорить Господь: Зрубай її дерево, вилий на Єрусалим силу. О брехливе місто, в ньому всяке гноблення. | 6 Так бо говорить Господь сил: Рубайте дерево та насипайте вал проти Ерусалиму. Сьому городові належиться кара; в йому повно насильства. |
7 як виприскує воду свою джерело, так виприскує він своє зло... Насилля й грабіж чуті в ньому, перед обличчям Моїм безперестань хвороба та рана... | 7 Як джерело виливає із себе воду, так він викидає із себе зло; у ньому чутно насильство і грабунок, перед лицем Моїм – завжди образи і рани. | 7 Як з криниці ллється вода, так із нього ллється лукавство. Лиш „Ґвалт! Руїна!` чути в ньому, передо мною постійно біль і рани. | 7 Як став холодить воду, так холодить її злобу. Безбожність і терпіння почується в ній, воно постійно перед її лицем. Трудом і биттям | 7 Як криниця держить у собі воду, так і він повний все ледарством. Нахаба й тїснота голосні в йому; перед моїм лицем - повсячасно кривда й знущаннє. |
8 Будь навчений, Єрусалиме, щоб душа Моя не відвернулась від тебе, щоб тебе не вчинив Я спустошенням, незаселеним краєм! | 8 Схаменися, Єрусалиме, щоб душа Моя не ухилилася від тебе, щоб Я не вчинив тебе пустелею, землею безлюдною. | 8 Прийми науку, о Єрусалиме, а то душа моя відвернеться від тебе, а то вчиню тебе пустинею, безлюдною землею.» | 8 будеш напоумлений, Єрусалиме. Хай не відійде моя душа від тебе, щоб Я тебе не зробив непрохідною землею, яка не буде замешкана. | 8 Схаменись, Ерусалиме, щоб не одвернулась від тебе душа моя, щоб не зробив я тебе пусткою, землею, що нїхто не живе в їй. |
9 Так говорить Господь Саваот: Позбирають дорешти останки Ізраїля, мов виноградові рештки, простягни свою руку, немов виноградар по грона! | 9 Так говорить Господь Саваот: До решти виберуть останок Ізраїля, як виноград; працюй рукою Твоєю, як збирач винограду, наповнюючи кошики. | 9 Так каже Господь сил: «Обберуть зовсім, як виноградник, останок Ізраїля. Пройди рукою ще раз, як збирач винограду, по винограднім вітті. | 9 Бо так говорить Господь: Збирайте, збирайте як виноград осталих Ізраїля, поверніть як той, що зриває до свого коша. | 9 Так говорить Господь Саваот: До щаду обберуть останок Ізраїля, як оббірають грони на виноградинї; роби рукою твоєю, як оббираючий виноградину, що наповнює нею коші. |
10 До кого я буду казати та свідчити буду, і слухатимуть? Необрізане ось їхнє вухо і слухати уважно не можуть вони, ось слово Господнє для них стало посміхом вони не жадають його! | 10 До кого мені говорити і кого умовляти, щоб слухали? Ось, вухо в них необрізане, і вони не можуть чути; ось, слово Господнє у них зневажене; воно неприємне для них. | 10 До кого мені говорити, кого заклинати, щоб зважили? Глухе бо в них вухо, вони чути не можуть. Слово Господнє - це їм на насміх, не до смаку воно їм. | 10 До кого заговорю і засвідчу, і він послухає? Ось їхні уха необрізані, і не можуть чути. Ось господне слово було їм на погорду, не забажають його. | 10 До кого ж менї говорити, кого вговорювати, щоб чули? Ухо бо в їх затулене, й не можуть чути; слово Господнє - се в них жарт; не любе воно їм. |
11 І гніву Господнього повен я став, змучився я, його стримуючи, на вулиці виллю його на дітей та на збір юнаків одночасно, бо схоплені будуть чоловік із жінкою, старий із віджилим літа, | 11 Тому я виповнений люттю Господньою, не можу тримати її в собі; виллю її на дітей, на вулиці і на зібрання юнаків; забрані будуть чоловік з дружиною, літній з тим, що вже прожив своє. | 11 Тому я повен Господнього гніву і втомився його в собі тримати. Вилий його на дітей на вулиці, на хлопців юрбу, бо займуть мужа з жінкою у полон, старого з повнолітнім. | 11 І Я сповнив мій гнів і задержав і Я їх не викінчив. Вилию на немовлят зі зовні, і на збір молодих разом, бо чоловік і жінка будуть захоплені, старий з тим, що має багато днів. | 11 Тим то я й палаю гнївом Господнїм, не вгамую його в собі; виллю його на дїтвору на улицї, й на громаду молодцїв; займуть мужа з жоною в полонь, і старого з дїдом старезним. |
12 і дістануться іншим доми їхні, теж поля та жінки... Бо Я руку Свою простягну на мешканців цієї землі, говорить Господь. | 12 І оселі їхні перейдуть до інших, а також поля й дружини, тому що Я простягнув руку Мою на мешканців цієї землі, говорить Господь. | 12 Попереходять їхні доми до інших, поля вкупі з виноградниками; бо я простягну мою руку на мешканців краю, - слово Господнє! | 12 І повернені будуть іншим їхні доми, поля і їхні жінки разом, бо простягну мою руку на тих, що живуть на цій землі, говорить Господь. | 12 Домівки ж їх попереходять до другого, й поля й жінки заразом; простягну бо руку мою на осадників сієї землї, говорить Господь. |
13 Бо вони від малого свого й до великого, усі пожадливі на зиски, і від пророка та аж до священика роблять неправду... | 13 Бо від малого до великого, кожний з них шукає зиску, і від пророка до священика – всі діють лукаво. | 13 Бо від найменшого до найбільшого усі лиш дбають за наживу; і від пророка до священика усі чинять оману. | 13 Бо від їхнього малого і аж до великого всі поповнили беззаконня, від священика і аж до фальшивого пророка всі зробили брехню. | 13 Бо від наймолодшого та й до найстарійшого дбають вони всї про наживу, й від пророка до сьвященника - всї витворяють оману. |
14 І рани народу Мого легковажно лікують, говорячи: Мир, мир, а миру нема! | 14 Лікують рани народу Мого легковажно, вигукуючи: Мир! Мир! А миру немає. | 14 Рану народу мого лікують легковажно, кажучи: Мир! Мир! - а миру немає. | 14 І лікували побиття мого народу погорджуючи і кажучи: Мир, мир. І де є мир? | 14 Легко важять вони собі рани в людей моїх і думають хутко позагоювати, говорючи: `Спасеннє!` мир! а нїякого мира нема. |
15 Чи вони засоромилися, що гидоту робили? не засоромилися ані трохи вони й застидатись не вміють... Тому то впадуть між упалими в часі, коли їх навіщу Я, спіткнуться, говорить Господь. | 15 Чи соромляться вони, вдаючись до мерзоти? Ні, зовсім не соромляться і не червоніють. За те впадуть поміж лежачими, і в часі навідин Моїх будуть повалені, говорить Господь. | 15 Стидались би своїх мерзенних учинків! Та вони вже сорому не мають, не тямлять навіть, що то - стидатись. Тому й попадають між тими, що впадуть; коли навідаюсь до них, вони спіткнуться», - слово Господнє. | 15 Бо вони завстидалися і послабли. І ані коли вони завстиджені завстидалися не пізнали їхнього нещастя. Через це впадуть у їхньому падінню і згинуть в часі відвідин, сказав Господь. | 15 Хиба вони соромляться, витворяючи гидоти? Нї, нема їм сорома, не червонїють, та й не тямлять уже, що то таке соромитись. Тим і попадають вони між поваленими, як надійде година моєї кари, говорить Господь. |
16 Так говорить Господь: На дорогах спиніться та гляньте, і спитайте про давні стежки, де то добра дорога, то нею ідіть, і знайдете мир для своєї душі! Та вони відказали: Не підемо! | 16 Так говорить Господь: Зупиніться на шляхах ваших, і роздивіться, і розпитайте про торованки давні, де шлях гарний, і рушайте по ньому, і знайдете спокій душам вашим. Але вони сказали: Не підемо. | 16 Так говорить Господь: «Спиніться на дорогах і роздивіться, та розпитайтеся про стежки днедавні: де дорога добра, то й ступайте нею, і знайдете спокій душам вашим. Вони ж сказали: Ми не підемо нею. | 16 Так говорить Господь: Стійте на дорогах і погляньте, і запитайте про вічні господні стежки і погляньте, яка дорога добра, і ходіть нею, і знайдете очищення для ваших душ. І сказали: Не підемо. | 16 Так говорить Господь: З'упинїтесь на дорогах ваших, і роздивітесь, та розпитайте про дороги, що ними ходжено в давнезні давна, де дорога до щастя, та й ступайте нею, а знайдете впокій душам вашим. Вони ж сказали: Не пійдемо. |
17 І Я сторожів був поставив над вами, говорячи: Прислухайтесь до голосу сурми! Та вони відказали: Не будем прислухуватись! | 17 І настановив Я сторожу над вами, і [сказав]: Дослухайтеся звуку сурми. Але вони сказали: Не будемо дослухатися. | 17 І я поставив вартових над вами. Вважайте на звук трубний! Вони ж мовляли: Не будемо зважати! | 17 Я над вами поставив сторож, послухайте голос труби. І сказали: Не послухаємо. | 17 Тодї поставив я сторожів до вас, і повелїв: Уважайте на сей трубний голос. Вони ж мовляли: Не будемо слухати. |
18 Тому слухайте, люди, і пізнай, ти громадо, що станеться з ними. | 18 Отож, слухайте, народи, і знай, зібрання, що з ними станеться. | 18 Тож слухайте, народи, і знай, громадо, що з ними буде. | 18 Через це почули народи і пастухи їхніх стад. | 18 Оце ж слухайте, народи, й знай, громадо, що з ними буде. |
19 Послухай, ти земле: Ось Я веду на народ цей лихе, плід їхніх думок, бо до слів Моїх не прислухались вони, а Законом Моїм погордили! | 19 Слухай, земле: Ось, Я приведу на народ цей згубу, плід помислів їхніх; бо вони слів Моїх не дослухалися і закона Мого відкинули. | 19 Слухай, о земле! Оце наведу на народ отой лихо, виплід їхніх мислей; бо вони на слова мої не зважали і закон мій відштовхнули. | 19 Послухай, земле. Ось Я наводжу зло на цей нарід, плід їхнього відвернення. Бо вони не сприйняли моїх слів і відкинули мій закон. | 19 Слухай, земле! се я наведу лихолїттє на сей люд, - овощ мислей їх; бо вони на мої слова не вважали, а науку мою відпихали. |
20 Навіщо Мені те кадило, що з Шеви приходить, запашний очерет із далекого краю? Цілопалення ваші не любі Мені, ваші ж жертви Мені не приємні! | 20 Навіщо мені ладан, котрий із Шеви, і духмяна тростина з далекої країни? Усеспалення ваші небажані, і пожертви ваші неприємні Мені. | 20 Навіщо мені ладан із Шеви і пахуча трость із країв далеких? Ваші всепалення не люблю я, і ваші жертви мені не довподоби.» | 20 Навіщо Мені несете ладан із Сави і цинамон з землі здалека? Ваші цілопалення не прийняті, і ваші жертви Мені не милі. | 20 Що менї кадило з Себи, та пахуще зїллє здалека? Всепаленнєм од вас і жертвами вашими я гидую. |
21 Тому то Господь каже так: Ось Я дам спотикання оцьому народові, і спіткнуться об них разом ваші батьки та сини, сусід та приятель його, і загинуть! | 21 А тому так говорить Господь: Ось, Я кладу перед цим народом перешкоди, і спіткнуться об них батьки і діти разом, сусід і друг його, і загинуть. | 21 Тому Господь так каже: «Оце покладу спотики перед отим народом, об які батьки й сини спотикнуться разом, сусід і його приятель погинуть.» | 21 Через це так говорить Господь: Ось Я даю слабість на цей нарід, і в ньому послабнуть батьки і сини разом, сусід і його ближній згинуть. | 21 Тим же то так говорить Господь: Ось, я положу сим людям спотику на дорозї, і спотикнуться об її й батьки й сини, та й сусїд погибне з сусїдом. |
22 Так говорить Господь: Ось приходить народ із північного краю, і збуджується люд великий із кінців землі. | 22 Так говорить Господь: Ось, іде народ з північної країни, і народ великий підводиться від рубежів землі; | 22 Так говорить Господь: «Ось іде народ з північної країни, великий люд здіймається з найдальших закутин світу. | 22 Так говорить Господь: Ось з півночі приходить нарід, і нарід підніметься з краю землі. | 22 Так говорить Господь: Се йде народ із північньої землї, й великий люд підіймається з найдальшого кутка землї; |
23 Лука та ратище міцно тримають, жорстокі вони й милосердя не мають, їхній голос, як море реве, і гарцюють на конях вони... Ушикований, мов чоловік той до бою, на тебе, о дочко Сіону! | 23 Тримають в руках лука і списа; вони жорстокі і немилосердні; голос їхній гримкоче, як море, і летять на конях, вишикувані, мов одна людина, щоб стати з тобою на битву, дочко Сіону! | 23 В руках їхніх лук зо списом; вони жорстокі, не мають милосердя. Голос їхній реве, як море; вони верхи на конях. Готові як один до бою проти тебе, дочко Сіону.» | 23 Держатимуть лук і спис, він жорстокий і не помилує, його голос як море, що хвилюється, він вишикується на конях і колісницях як огонь на війну проти тебе, дочко Сіон. | 23 Несуть лука й списа. Жорстокі вони, не змилосердяться; ревуть, як море, йдуть комонником збройно, як один чоловік, воювати тебе, дочко Сионова. |
24 Як почули ми звістку про нього, омліли нам руки, обняла нас тривога та біль, немов в породіллі... | 24 Ми почули звістку про них, і руки в нас опустилися, зажура виповнила нас, страждання, мов жінку-породіллю. | 24 Почули ми про нього вістку, помліли у нас руки; туга нас огорнула, біль, як у породіллі. | 24 Ми почули чутку про них, зівяли наші руки, нас охопила скорбота, болі як в тієї, що родить. | 24 Почули ми вістку про них, та й руки в нас помлїли, туга обняла нас, тремтимо, як породїля. |
25 Не виходьте на поле й не йдіте дорогою, бо в ворога меч та страхіття навколо! | 25 Не виходьте в поле і не ходіть по дорозі, бо – меч ворогів і жахіття довкола. | 25 У поле не виходьте і по дорозі не ходіте, бо там ворожий меч і жах навколо. | 25 Не виходьте в поле і не ходіть по дорогах, бо довкруги живе меч ворогів. | 25 Не виходьте в поле, й не ходїть по дорозї: меч бо в руцї в ворога, страхіттє навкруги. |
26 Дочко народу Мого, веретою підпережись та качайся у попелі! Справ жалобу собі, немов над однородженим, голосіння гірке, бо прийде зненацька руїнник на нас! | 26 Доню народу Мого! Підпережи себе веретищем і посип себе попелом; журися, наче за смерть свого єдиного сина, – гірко плач; бо несподівано прийде до нас згубник. | 26 Дочко мого народу, підпережись вереттям і в попелі качайся! Справляй жалобу, мов по синові одинакові, лементуй прегірко, бо раптом надійде на нас погубник. | 26 Дочко мого народу, підпережися мішком, посип себе попелом, зроби собі плач за улюбленим, жалібний плач, бо нагло на нас прийде терпіння. | 26 Ой ти, дочко мого люду! підпережись веретом, посип себе попелом, заридай, заплач гірко, як по синові одинчикові: незабаром нападе на нас погубник. |
27 Я дав був тебе випробовувачем у народі Моїм, за твердиню, щоб ти знав і випробовував їхню дорогу. | 27 Вежою поставив Я тебе серед народу Мого, стовпом, щоб ти знав і стежив за шляхами їхніми. | 27 Я баштою й твердинею зробив тебе в моїм народі, щоб ти розпізнавав і випробовував їхню дорогу. | 27 Випробованим дав Я тебе у випробованих народах, і пізнаєш Мене коли Я буду випробовувати їхню дорогу. | 27 Пробником поставив я тебе в людей моїх, щоб ти розізнав і вислїдив путь їх. |
28 Вони всі відступники над відступниками, чинять наклепи, усі вони мідь та залізо, вони згубники!... | 28 Усі вони – вперті відступники, живуть наклепом; це – мідь і залізо, – усі вони спокусники. | 28 Всі вони бунтарі запеклі, наклеп розносять. Вони: мідь і залізо - всі зіпсовані. | 28 Всі неслухняні, що ходять зігнені, мідь і залізо, всі зітлілі. | 28 Всї вони упрямі зрадники, живуть неправдою; се мідь і залїзо вони, - всї попсовані. |
29 Спалилося духало, від огню зникло оливо, надармо старанно розтоплювано, бо злих не відділено... | 29 Ковальський міх обгорів, свинець зітлів од вогню: плавильник плавив дарма; бо недобрі не відділилися; | 29 Міх дме сильно, щоб оливо вогнем пожерти. Ливар витоплює надармо: жужлі не відділились. | 29 Не стало ковальського міха при огні, не стало олова. На марно кує коваль, їхня злоба не розтаяла. | 29 Міх перестав роздувати, огонь пожер олово; плавильник плавив надармо: ледачі не віддїлились. |
30 Сріблом відкиненим названо їх, бо Господь їх відкинув. | 30 Знехтуваним сріблом назвуть їх, бо Господь відкинув їх. | 30 Негодящим сріблом їх звати будуть, Господь бо їх відкинув. | 30 Назвіть їх не випробованим сріблом, бо Господь їх відкинув. | 30 Вибракованим сріблом звати муть їх, бо Господь відкинув їх. |