1 Заговорив Іов і мовив: 2 «Чув я багато вже такого, гіркі з вас усіх утішителі!3 Чи буде край словам на вітер? Яка біда спонукує тебе відповідати?4 Я теж базікав би, як ви, якби ви були на моєму місці. Я б теж засипав вас словами, кивав над вами б головою5 та додавав би вам відваги моїми устами й не перестав би рухати губами.6 Та чи я говорю - не притихає біль мій, чи мовчу - він мене не покидає.7 Ось і тепер виснажив мене завидющий, уся його ватага мені допікає.8 Він устає свідком проти мене, кидає мені ввічі клеветою.9 Гнів його рве й лютує проти мене, він скрегоче на мене зубами. Противники мої очима блискають на мене,10 роззявили на мене свою пащу, у з іевазі б'ють мене по щоках, зібравшися на мене разом.11 Бог видав мене нечестивцям, у руки безбожникам мене кинув.12 Я був щасливий, та він струсив мене, схопив мене за шию і розбив на кавалки, прицілом собі мене поставив.13 Стріли його мене навколо оточили, він прошиває моє нутро без пощади, він жовч мою на землю розливає.14 Він пробиває в мені пролом за проломом, мов велетень, кидається на мене.15 Веретище я зшив собі на шкіру, й обличчя своє занурив у порох.16 Вид мій почервонів від плачу, на віях моїх тінь смерти, -17 хоч і нема в руках у мене насильства, і хоч молитва моя чиста!18 Земле, не закривай моєї крови,| і хай не буде місця для мого крику.19 Тепер також на небі є у мене свідок, мій оборонець на висотах.20 Думки мої глибокі - мої оборонці, і око моє ллє до Бога сльози.21 О, якби чоловік міг правуватись з Богом, як людський син із своїм ближнім!22 Іще бо кілька літ, що прийдуть, і я піду в дорогу, з якої не повернуся.»