1 Хто, як той мудрий, і значення речі хто знає? Розсвітлює мудрість людини обличчя її, і суворість лиця її змінюється. | 1 Хто – як мудрий, і хто розуміє призначення речей? Мудрість чоловіка просвітлює обличчя його, і суворість обличчя його щезає. | 1 Хто знає пояснення речей, як той мудрий? Мудрість людини освітлює її обличчя і відмінює суворість її виду. | 1 Хто знає мудрих? І хто знає розвязку слова? Мудрість людини освічує її лице, і безвстидний своїм лицем буде зненавиджений. | 1 Хто рівен премудрому - а все ж таки хто розуміє значіннє річей? - Мудрість у чоловіка розяснює лице його й перемінює насуплений вид його. |
2 Я раджу: Наказа царського виконуй, і то ради присяги перед Богом. | 2 [Я кажу]: Слово цареве бережи, і [це] заради присяги перед Богом. | 2 Чини волю царя і це з-за присяги перед Богом. | 2 Зберігай (те, що виходить з) уст царя і відносно слова божої клятви не спішися. | 2 Я кажу: Чини волю царську, а се - задля присяги перед Богом. |
3 Не квапся від нього відходити, не стій при злій справі, бо все, що захоче, він зробить, | 3 Не поспішай відійти од лиця його, і не будь ревним у лихій справі; тому що він чого зажадає, все може вчинити. | 3 Не квапся відійти від нього; в погану справу не втручайся, бо він що схоче, зробить. | 3 Підеш від його лиця, не стій в поганому слові. Бо він вчинить все, що лиш забажає, | 3 Не квап оддалятись од його; не будь упрямим в ледачому дїлї; бо він, що схоче, все може зробити. |
4 бо слово цареве то влада, і хто йому скаже: Що робиш? | 4 Де слово царя, там влада; і хто скаже йому: `Що ти сподіяв?` | 4 Бо слово царя могутнє. Хто зважиться йому сказати: «Що чиниш?» | 4 оскільки як цар він говорить з владою, і хто йому скаже: Що зробиш? | 4 Слово царське потужне; хто зважиться сказати йому: Що ти робиш? |
5 Хто виконує заповідь, той не пізнає нічого лихого, серце ж мудрого знає час і право. | 5 Хто виконує заповідь, той не спізнає жодного лиха: серце мудрого відає і час, і приписи. | 5 Хто береже наказ, той не дізнає лиха; серце мудрого час і суд розрізняє. | 5 Хто береже заповідь не пізнає злого слова, і серце мудрого знає час суду. | 5 Хто певнить накази, той не дознає лиха; серце в мудрого знає й час і спосіб; |
6 Бо для кожної речі час і право своє, бо лихо людини численне на ній, | 6 Тому що для будь-якої речі є свій час і приписи; а чоловікові велике лихо від того, | 6 На всяку бо річ є час і суд, і лихо, що над чоловіком висить, тяжке, | 6 Бо для всякого діла є час і суд, бо знання людини велике в нього. | 6 Про всяку бо річ є час і спосіб, тільки чоловікові лихо з тим, |
7 бо не знає, що буде, і як саме буде, хто їй розповість? | 7 Що він не знає, що станеться; і як воно буде – хто скаже йому? | 7 бо він не знає, що буде; хто йому скаже, як воно настане? | 7 Бо немає того, хто знає, що буде, бо хто йому сповістить як буде? | 7 Що він не знає, що станеться, а хто ж скаже йому, як воно станеться? |
8 Немає людини, яка панувала б над вітром, щоб стримати вітер, і влади нема над днем смерти, і на війні нема звільнення, і пана свого не врятує безбожність. | 8 Людина не має влади над духом, щоб утримати духа, і не має влади у неї над днем смерти, і не має ради в цій боротьбі, і не врятує безчестя лиходія. | 8 Ніхто не має влади над вітром, щоб стримати його, і ніхто не має влади над днем смерти. Від бою відпустки немає, і зло не вирятує того, хто його коїть. | 8 Немає чоловіка, що має владу над духом, щоб заборонити духові. І не має сили в день смерти, і не має післанництва в війну, і безбожність не спасе того, що її має. | 8 Нїхто не властен над духом, щоб здержати дух, і нема в його сили проти дня смертї, нема й пільги в службі віськовій, і провина не вирятує винуватого. |
9 Усе це я бачив, і серце своє прикладав я до кожного чину, що відбувався під сонцем. І був час, коли запанувала людина над людиною на лихо для неї. | 9 Усе це я бачив, і навертав серце моє на всіляку справу, котра учинялася під сонцем. Трапляється час, коли людина володарює над людиною на шкоду їй. | 9 Усе це я бачив, прихиляючи увагу до всього, що діється під сонцем, у час, коли людина панує над людиною - їй на шкоду. | 9 І я побачив це все і я віддав моє серце на всяке твориво, яке створене під сонцем, те чим чоловік володів над чоловіком, щоб йому вчинити зло. | 9 Все це я вбачав, звертаючи ввагу на те, що дїється під сонцем. Буває часом, що один чоловік панує над другим чоловіком на шкоду йому. |
10 І я бачив безбожних похованих, і до їхнього гробу приходили, а ті, що чинили добро, повикидані з місця святого, і в місті забуті... Марнота й оце! | 10 Бачив я тоді, що ховали лиходіїв, і приходили і відходили од святого місця, і їх забували в місті, де вони так учиняли. І оце – марнота! | 10 Бачив я далі, що грішників ховали, і вони входили до спочинку, а ті, що чесно чинили, відходили далеко від святого місця, і їх у місті забували. Це теж марнота. | 10 І тоді я побачив безбожних, яких несли до гробниць, і пішли з святого місця і похвалили в місті, бо так вчинили. І це ж марнота. | 10 Так бачив я, що ховали чесно безбожників, приходили й відходили з сьвятого місця, й забувано їх у містї, де вони так поводились. Та й се марнота. |
11 Що скоро не чиниться присуд за вчинок лихий, тому серце людських синів повне ними, щоб чинити лихе. | 11 Не скоро звершується суд над лихими справами; і через це не боїться серце синів людських чинити зло. | 11 Що вирок над лихим учинком не виконується швидко, тим то серце людське й повне бажання чинити зло. | 11 Бо немає швидкого протиставлення того тим, що погане чинять. Через це заспокоєне було серце людських синів в них, щоб чинити зло. | 11 Суд над лихими вчинками не хутко судиться; через те й не лякаєсь серце людське, чинити зло. |
12 Хоч сто раз чинить грішний лихе, а Бог суд відкладає йому, однако я знаю, що тим буде добре, хто Бога боїться, хто перед обличчям Його має страх! | 12 І хоч грішник сто разів учиняє зло і заклякає в ньому, я таки знаю, що добре буде тим, що бояться Бога, котрі упокорюються перед лицем Його; | 12 І хоча б грішник сто раз чинив зло, і то довго, однак я знаю добре, що щасливі будуть ті, що бояться Бога, власне тому, що вони його бояться. | 12 Хто згрішив, зробив від тоді зло і довго перед тим. Бо і знаю я, що буде добре тим, що бояться Бога, щоб вони боялися його лиця. | 12 Та хоч грішник сто раз коїть лихе й тріває в йому, то я знаю, що тільки богобоязливим буде добре, хто почуває почесть перед лицем його; |
13 А безбожному добре не буде, і мов тінь, довгих днів він не матиме, бо він перед Божим лицем страху не має! | 13 А лиходієві не буде добра, і, неначе тінь, недовго протриває той, хто не упокорюється перед Богом. | 13 Безбожному ж не буде щастя, і мов тінь проминуть його дні, бо не боїться Бога. | 13 І не буде добра для безбожного, і не продовжить днів в тіні той, хто не боїться божого лиця. | 13 А безбожному не буде щастя й, немов би тїнь, не довго пробуде такий, хто не боїться Бога. |
14 Є марнота, яка на землі діється, що є справедливі, що лихо спадає на них, мов за вчинок безбожних, а є безбожні, що добро спадає на них, мов за чин справедливих! Я сказав, що марнота й оце!... | 14 Є також ось така марнота на землі: праведників наздоганяє те, на що заслуговували б вчинки лиходіїв, а з лиходіями трапляється те, на що заслуговували б діяння праведників. І я сказав: і оце – марнота! | 14 Є й така марнота, що діється на землі: праведним стається те, що заслужили своїми вчинками безбожні, а безбожним трапляється те, що заслужили своїми вчинками праведні. Я сказав: І це теж марнота. | 14 Є марнота, що вчинена на землі, бо є праведні з якими стається за ділами безбожних, і є безбожні з якими стається за ділами праведних. Я сказав, що і це марнота. | 14 Ще ж, буває й ось така марнота на землї: Праведних постигає те, що заслуговали б учинки безбожних, а з безбожними дїється таке, що заслуговали б учинки праведних. І сказав я: та й се - марнота! |
15 І радість я похваляв: що немає людині під сонцем добра, хіба тільки щоб їсти, та пити та тішитися, і оце супроводить її в її праці за часу життя її, що під сонцем Бог дав був їй. | 15 І похвалив я веселощі; тому що немає кращого для людини під сонцем, як їсти, пити і веселитися; це супроводжує її в трудах упродовж усіх днів життя її, котрі дав їй Бог під сонцем. | 15 І я почав хвалити радість, бо нема щастя для чоловіка під сонцем, як їсти, пити й веселитись, і щоб це супроводжувало його при його праці за час його віку, який Бог дав йому під сонцем. | 15 І я похвалив веселість, бо немає добра для людини під сонцем, хіба що їсти і пити і веселитися, і воно прийде до нього в його труді в дні його життя, які йому Бог дав під сонцем. | 15 От і вхвалив я веселощі; бо нема нїчого лучшого чоловікові під сонцем, як їсти, пити й веселим серцем уживати; се ж супроводить його в працї в днях життя його, що дав йому Бог під сонцем. |
16 Коли я поклав своє серце, щоб мудрість пізнати, і побачити чин, що діється він на землі, бо ні вдень ні вночі сну не бачить людина своїми очима, | 16 Коли я навернув моє серце до того, аби пізнати мудрість і оглянути справи, котрі кояться на землі, і серед яких [людина] ні вдень, ані вночі не відає сну: | 16 Коли я спрямував мій розум на те, щоб спізнати мудрість та щоб додивитись на справи, які діються на землі, - бо ні удень, ані вночі не бачать сну очі - | 16 В цьому я віддав моє серце, щоб пізнати мудрість і побачити плутанину зроблену на землі, бо і в день і в ночі не бачить сна в його очах, | 16 Як звернув я серце моє на те, щоб зрозуміти мудрість і розгледїти все, що дїється на землї, де то чоловік нї в день нї в ночі не має сну, - |
17 і коли я побачив усякий чин Бога, тоді я пізнав, що не може людина збагнути чину, під сонцем учиненого! Тому скільки людина не трудиться, щоб дошукатись цього, то не знайде, і коли й мудрий скаже, що знає, не зможе знайти!... | 17 Тоді я побачив усі діяння Божі і [спізнав], що людина не може осягнути справ, котрі кояться під сонцем. Скільки людина не працювала б у дослідах, вона усе ж таки не осягне цього; і якби якийсь мудрак сказав, що він знає, він не може осягнути [цього]. | 17 тоді побачив я, розглянувши всі діла Божі, що ніхто не може збагнути діл, які діються під сонцем. Як би чоловік не силкувався, не може їх дослідити. Та й мудрий теж, навіть коли думає, що знає, не може їх дослідити. | 17 і я побачив усі божі творива, що людина не зможе знайти твориво зроблене під сонцем. Те, що людина трудитиметься знайти, і не знайде. І те, що мудрий скаже, що впізнав, не зможе знайти. | 17 Тодї спізнав я по всїх дїлах Божих, що людина не второпає того, що дїється під сонцем. Скільки б нї силкувався чоловік дослїдити, він все таки не здолїє виглибити того; і коли б який мудрець сказав, що він знає, то таки він не може того дослїдити. |