1 Отож, мої любі, мавши ці обітниці, очистьмо себе від усякої нечисти тіла та духа, і творімо святиню у Божім страху!1 Отож, улюблені, маючи такі обітниці, очистимо себе від усілякої мерзоти плоті і духа, звершуючи святість у страхові Божому.1 Маючи ж такі обітниці, о любі, очистьмо себе від усякої скверни тіла і духа, довершуючи наше освячення в Божому острасі.1 Отже, маючи такі обітниці, улюблені, очистімо себе від усякої нечистоти тіла та духа, чинячи святість у страху Божому.1 Мавши оце сї обітування, любі (мої), очищуймо себе від усякої нечистї тїла і духа, звершуючи сьвятість у страсї Божому.
2 Дайте місце для нас! Ми нікого не скривдили, нікого не зіпсували, нікого не ошукали!2 Умістіть нас! Ми нікого не образили, нікому не зашкодили, ні від кого не сподівалися користі.2 Дайте нам місце в вашому серці. Ми нікого не скривдили, нікому шкоди не завдали, не визискували нікого.2 Дайте місце для нас. Ми нікого не скривдили, нікого не зіпсували, нікого не визискали.2 Зрозумійте нас: ми нїкого не скривдили, нїкого не зопсували, нї з кого не здирали.
3 Говорю не на осуд, бо я перед тим був сказав, що ви в серцях наших, щоб нам із вами чи померти чи жити.3 Не для осуду кажу; бо я передніше сказав, що ви в серцях наших, аж так, щоб разом і вмерти, і жити.3 Говорю це, не щоб вас осудити, бо я вже вам сказав, що ви в нашім серці, щоб умерти й жити разом.3 Не на осуд кажу, бо раніше сказав я, що ви в наших серцях на те, щоб нам з вами померти чи жити.3 Не на осуд глаголю; бо попереду сказав я, що в серцях наших ви (такі), щоб умирати з вами і жити.
4 У мене велика сміливість до вас, велика мені похвала з вас, я повний потіхи, збагачаюся радістю при всякому нашому горі.4 Я вельми сподіваюся на вас, дуже хвалюся вами; і я виповнений втіхою, збагачений радістю за всілякої скорботи нашої.4 У мене велике до вас довір'я, я вельми пишаюся вами. Я - повен утіхи, я переповнений радістю посеред усіх наших напастей.4 Велику маю сміливість до вас, велику маю похвалу за вас: я наповнився втіхою, переповнився радістю при всякому нашому смуткові.4 Велика сьмілость моя до вас, велика похвала менї за вас; сповнив ся я утїхою; надто багатий я радощами у всякому горю нашому.
5 Бо коли ми прийшли в Македонію, тіло наше не мало спочинку ніякого, у всьому бідуючи: назовні бої, страхіття всередині.5 Бо коли ми прийшли в Македонію, плоть наша не відала жодного спокою, а ми були в утисках звідусіль: зовні - напади, всередині - острах.5 Бо коли ми були прийшли в Македонію, тіло наше не мало ніякого спокою. У всьому лиш скорбота: зовні - борні, страхання всередині.5 Бо коли ми прийшли до Македонії, наше тіло не мало жодного спочинку, в усьому бідували ми: зовні - боротьба, всередині - страх.5 Бо, й як прийшли ми в Македонию, нїякого впокою не мало тїло наше, у всьому бідуючи: осторонь боротьби, в серединї страхи.
6 Але Бог, що тішить принижених, потішив нас приходом Тита,6 Але Бог, що втішає покірних, дав нам утіху появою Тита,6 Та Бог, що втішає принижених, утішив нас приходом Тита;6 Але той, що втішає покірних, - Бог утішив нас приходом Тита,6 Та Бог, що втїшає смиренних, утїшив нас приходом Титовим,
7 і не тільки його прибуттям, а й потішенням, що ним він потішився з вас, коли розповідав нам про вашу журбу, про ваш смуток, про вашу горливість до мене, так що я більше тішився.7 І не лише появою його, але й утіхою, котрої він зазнав од вас, переповідаючи про вашу старанність, про ваші плачі, про вашу ревність за мною, то я ще більше радів.7 і не лиш його приходом, а й утіхою, якої він зазнав від вас, оповідаючи нам про ваше палке бажання, про ваш смуток, про вашу горливість до мене, так, що я зрадів ще більше.7 і не тільки його приходом, а й утіхою, якою втішився за вас, розповідаючи нам про вашу журбу, ваш смуток, вашу щирість до мене, тож я ще більше зрадів.7 не тільки ж приходом його, та й утїшеннєм, котрим утїшив ся про вас, оповідуючи ваше бажаннє, ваше риданнє, вашу прихильність до мене, так що я вельми зрадував ся.
8 Коли я й засмутив вас листом, то не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що той лист засмутив вас, хоч і часово.8 А тому, якщо я завдав вам жалю Посланням, не шкодую, хоч, було, пожалкував; оскільки бачу, Послання те якраз завдало вам жалю, а втім, на певний час.8 Хоч я і засмутив вас листом, не жалкую того; коли й жалкував, - бачу, що той лист, хоч і на час, був засмутив вас -8 Бо хоч і засмутив я вас посланням, та не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що те послання засмутило вас, хоч і тимчасово;8 Бо хоч я й засмутив вас посланнєм, не каюсь, хоч і каяв ся; бачу бо, що те посланнє, хоч і на час, засмутило вас.
9 Я радію тепер не тому, що ви засмутились, а що ви засмутилися на покаяння, бо ви засмутились для Бога, щоб ні в чому не мати втрати від нас.9 Тепер я радію не тому, що ви зажурилися, а тому, що зажурилися на каяття; бо зазнали журби заради Бога, аж так, що ні в чому не зазнали від нас шкоди.9 тепер же радію, не тому, що ви були засмутилися, а тому, що смуток ваш привів вас до каяття. Ви бо засмучені були задля Бога, так що ви від нас не зазнали шкоди.9 тепер я радію не тому, що ви були засмучені, а тому, що засмутилися на покаяння. Бо ви засмутилися для Бога, щоб ні в чому не зазнати лиха від нас.9 Тепер я радуюсь, не тому, що ви засмутились були, а тому, що смуткували на покаяннє; засмутились бо ви по Бозї, щоб нї в чому не було вам шкоди від нас.
10 Бо смуток для Бога чинить каяття на спасіння, а про нього не жалуємо, а смуток світський чинить смерть.10 Бо скорбота заради Бога спричиняє непохитне каяття для порятунку, а скорбота світська спричиняє смерть.10 Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття, якого жалувати не треба; а смуток цього світу - смерть спричинює.10 Бо смуток, що в Бозі, чинить покаяння на спасіння, якого не треба шкодувати; біль світський чинить смерть.10 Бо смуток по Бозї нерозкаяне покаяннє на спасеннє робить; смуток же сьвіта сього смерть робить.
11 Бо ось саме це, що ви засмутились для Бога, яку пильність велику воно вам зробило, яку оборону, яке обурення, який страх, яке бажання, яку горливість, яку помсту! Ви в усім показали, що чисті ви в справі.11 Бо те саме, що ви зажурилися заради Бога, подивіться, яку спричинило у вас старанність, які виправдання, яке обурення на вияв гріха; який страх, яке бажання, яку ревність, яку відплату! У всьому ви показали себе чистими у цій справі.11 Ось бо той смуток задля Бога - яку то він спричинив у вас старанність, яке ж виправдання, яке обурення, а який страх, яке палке бажання, яку горливість, яку відплату! Ви в усьому показали свою невинність у цій справі.11 Ось саме це засмучення для Бога викликало у вас яку старанність, яке виправдання, яке обурення, який страх, яке бажання, яке старання, яку відплату! В усьому ви показали себе чистими в ділі.11 Ось бо се саме, що по Бозї смуткували, яке велике зробило в вас дбаннє, а (яке) оправданнє, а жаль, а страх, а бажаннє, а ревність, яке (відомщеннє)! У всьому показали ви, що чисті в сьому дїлї.
12 А коли я й писав вам, то не через того, хто кривдить, і не через покривдженого, а щоб виявилася для вас наша пильність про вас перед Богом.12 Отож, якщо я писав до вас, то не заради того, хто образив, і не заради ображеного, але щоб вам відкрилося піклування наше за вас перед Богом.12 А коли й написав вам, то не задля того, хто образив, ані ображеного, але щоб виявилася між вами перед Богом ваша про нас дбайливість.12 А коли я і написав вам, то не задля того, хто скривдив, і не задля скривдженого, але щоб виявилося для вас ваше старання за нас перед Богом.12 А хоч і писав я вам, то не задля того, хто скривдив, і не задля того, хто скривджений, а щоб явилось у вас дбаннє наше про вас, перед Богом.
13 Тому то потіхою вашою втішились ми, а ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспокоїли духа його.13 А тому ми маємо втіху від вашої втіхи; а ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспокоїли його духа;13 Тому ми втішилися. Та, крім цієї особистої втіхи, зраділи ми куди більше радістю Тита, що ви всі заспокоїли його дух.13 Від цього ми втішилися. До нашої втіхи ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспокоїли його дух;13 Того ж то втїшились ми втїшеннєм вашим; а й надто більш зрадїли радістю Титовою, що заспокоїв ся дух його від усїх вас.
14 Бо коли я про вас йому чим похвалився, то не осоромився; але як ми вам говорили все правду, так і наша хвала перед Титом правдива була!14 Отож, я не залишився в соромі, якщо чимось про вас хвалився перед ним; але так, як ми повідували вам всю істину, так само й перед Титом похвала наша виявилася справжньою;14 А коли я був перед ним трохи похвалився вами, то я не зазнав сорому. Але, як ми завжди говорили вам правду, так і хвала наша перед Титом виявилась правдивою.14 тож коли я чимось йому про вас похвалився, то не зазнав сорому; але оскільки ми говорили вам усю правду, то й наша похвала перед Титом була правдива.14 Бо коли я хваливсь йому чим про вас, то не осоромив ся; а, як усе по правдї говорили ми вам, так і хвала наша перед Титом правдивою була.
15 І серце його прихильніше до вас, коли згадує він про покору всіх вас, як його прийняли ви були зо страхом і тремтінням.15 І серце його вельми прихильне до вас, коли згадує про послух всіх вас, як ви прийняли його зі страхом і трепетом.15 Серце його стає до вас ще прихильніше, коли він згадує послух усіх вас і як ви прийняли його з острахом та тремтінням.15 І його серце дуже прихильне до вас, коли згадує про послух усіх вас, що з острахом і тремтінням прийняли його.15 Серце ж його ще більш до вас (прихиляєть ся), згадуючи послух усїх вас, з яким страхом і трепетом прийняли його.
16 Отож, тішуся я, що можу покластись у всьому на вас!16 Тож радію, що в усьому можу покластися на вас.16 Радію, що можу на вас покластись у всьому.16 Радію, що в усьому можу на вас покластися.16 Радуюсь оце, що у всьому можу звіритись вам.