1 Коли Я лікую Ізраїля, то виявляю гріх Єфремів та зло Самарії, бо роблять вони неправдиве, і злодій приходить, грабує на вулиці банда.1 Коли Я уздоровлював Ізраїля, виявилася неправда Єфрема і злочини Самарії; бо вони вчиняють брехливо; і входить злодій, і розбійник грабує на вулицях.1 Як я хотів Ізраїля лікувати, виявилась провина Ефраїма й злоба Самарії; вони бо брехню чинять; злодій вдирається до хати, а розбишак ватага грабує ззовні.1 коли Я лікував Ізраїль. І відкриється неправедність Ефраїма і злоба Самарії, бо вони чинили брехню. І злодій до нього ввійде рабуючи, злодій в своїй дорозі,1 Коли я почав лїчити-оздоровляти Ізраїля, виявилась неправедність Ефраїмова й лиходїйство Самариї; і ось, влазить злодїй, а розбишака рабує по улицях.
2 І не думають в серці своєму, що Я пам'ятаю про все їхнє зло. Тепер їхні вчинки ось їх оточили і перед обличчям Моїм поставали.2 І не вдаються до помислів у своєму серці, що Я пам'ятаю всі злочини їхні; тепер оточують їх справи їхні і вони – перед лицем Моїм.2 Вони ж у серцях своїх не кажуть, що я пригадую усю їхню злобу. Тепер їх обгорнули навкруги їхні власні злі вчинки, - вони перед обличчям у мене.2 щоб співати разом як співаки своїм серцем. Я згадав всі їхні злоби. Тепер їх окружили їхні затії, вони були перед моїм лицем.2 Вони й не здогадуються в серцях своїх, що я про їх ледарство знаю; і так тепер намножились і обгорнули їх ледарства їх, а всї вони перед лицем у мене.
3 Вони злістю своєю втішають царя, а своїми обманами зверхників.3 Лиходійством своїм вони звеселяють царя і облудою своєю – князів.3 Вони своєю злістю царя розвеселяють, - князів обманами своїми.3 В їхніх злах вони розвеселили царів і в їхніх неправдах володарів.3 Лиходїйством своїм звеселяють вони царя, оманами своїми - князїв.
4 Усі вони чинять перелюб, мов піч, яку пекар розпалює, що напалювати перестає, як тісто замісить та вкисне воно.4 Усі вони палають перелюбом, як піч, котру пекар розпалює і перестає підкидати дров, коли замісить тісто і воно вкисне.4 Всі вони перелюбці, як піч, розпалена пекарем, який перестає підкладати до вогню, коли замісить тісто, доки воно не вкисне.4 Всі чужоложники як горіюча піч щоб печенню спечи полумям, від замішання лою, аж доки воно не вкисне.4 Всї вони палають перелюбством, як піч, розпалена пекарем, що не підкладує дров, як замісить тїсто й воно вкисне.
5 У святковий день нашого царя похворіли князі від жару вина, і він простяг до насмішників руку свою.5 День нашого царя! [Говорять ] князі, розпалені до хворобливого стану вином, а він простягає руку свою до блюзнірів.5 У день нашого царя князі палким вином зробили його хворим, він простягає свою руку разом із глузливцями.5 Дні наших царів. Володарі почали злоститися від вина, він простягнув свою руку з поганцями.5 День царський у нас! князї розгорячились до впаду вином, а царь простягає руку свою до висьмівників.
6 Бо їхнє нутро, як піч, у них палає їхнє серце: всю ніч спить їхній гнів, а на ранок горить, як палючий огонь.6 Бо вони підступністю своєю витворюють серце схожим на піч: пекар їхній спить цілу ніч, а вранці вона горить, мов палаючий вогонь.6 Бо серце їхнє, неначе піч, палає при їхній змові; їхній гнів усю ніч дрімає, а вранці горить палаючим вогнем.6 Томущо їхні серця розгорілися наче піч коли вони лютують, цілу ніч Ефраїм сповнився сном, вранці загорівся був як полумінь огня.6 Зрада запалює їх серце, як піч; пекарь їх спить всю ніч, а вранцї горить вона палаючим огнем.
7 Вони всі гарячі, як піч, і суддів своїх пожирають. Усі царі їхні попадали, між ними нікого нема, хто б кликав до Мене.7 Усі вони розжарені, як піч, і пожирають суддів своїх; всі царі їхні падають, і ніхто з них не озивається до Мене.7 Усі вони, мов піч, розгарячились, і пожирають своїх суддів. Усі царі їхні впали, ані один з них мене не взиває.7 Всі загрілися як піч і пожерли їхніх суддів. Всі їхні царі впали, не було в них того, хто закликав до Мене.7 Всї вони, мов ті розпалені печі, палають; та й своїх суддїв глитають; падає царь за царем, не озвавшись до мене.
8 Змішався Єфрем із народами, Єфрем став млинцем, що печеться неперевернений.8 Єфрем змішався з народами, Єфрем став, наче корж неперевернутий.8 Ефраїм? Таж він з народами змішався; Ефраїм став, мов паляниця не обертана.8 Ефраїм він замішався в народах, Ефраїм став пляцком, що не обертається.8 Ефраїм перемішався з народами чужими; Ефраїм, мов паляниця, не обертана (на жару), спалився.
9 Його силу чужі пожирають, та про те він не знає, вже й волосся посивіло в нього, а того він не знає.9 Чужі пожирали силу його, – а він не помічав; сивина обсіла його, а він не знає.9 Чужинці поїдають його силу, а він того й не знає. На ньому вже посивіло волосся, а він того й не знає.9 Чужі пожерли його силу, а він не взнав. І в нього виступили сиві волоски, і він не взнав.9 Поїдають його силу чужоземцї, а йому про те й байдуже, вже посивіло й волоссє, він же й не бачить.
10 І гордість Ізраїля свідчить на нього, і до Господа, Бога свого вони не вертаються, і не шукають Його у всім цім.10 І гордощі Ізраїля поглумлені на очах їхніх, – а вони все одно не навернулися до Господа Бога свого і не шукали Його.10 Гордість Ізраїля свідкує проти нього, але вони не повертаються до Господа, Бога свого, і неуважні на все те, його не шукають.10 І впокорена буде гордість Ізраїля перед його лицем, і вони не повернулися до їхнього Господа Бога і не пошукали Його в цьому всьому.10 Гордощі Ізраїля понизені в їх таки очах, а таки вони не обернулись до Господа, Бога свого й не шукали його.
11 А Єфрем став, як голуб, нерозумний, немудрий: закликають в Єгипет, а йдуть в Асирію.11 І став Єфрем, мов голуб-глупак, без серця: кличуть до єгиптян, а йдуть до Асирії.11 Ефраїм став, мов та голубка проста, нерозумна: кличе Єгипет, іде в Асирію.11 І Ефраїм був як нерозумна голубка, що не має серця. Він прикликав Єгипет і вони пішли до ассирійців.11 Ефраїм - немов той голуб безглуздий; кличе Египтян, ійде в Ассирию.
12 Як підуть вони, розтягну Свою сітку над ними, стягну їх додолу, мов птаство небесне, за злобою їхньою Я їх караю.12 Коли вони підуть, Я закину на них сіть Мою; як птахів небесних поскидаю їх; покараю їх, як чуло зібрання їхнє.12 Куди б вони не йшли, я мою сіть на них закину, зведу їх наниз, мов птаство піднебесне; я їх скараю за їхню злобу.12 Так як ідуть, Я накину на них мою сіть. Так як птахів неба зведу їх, напоумлю їх в слуху їхньої скорботи.12 Та коли вони туди пійдуть, закину я на них сїть мою; мов те птаство піднебесне, я їх половлю-повалю, та й скараю, як се чула їх громада.
13 Горе їм, бо від Мене вони відійшли, погуба на них, бо повстали вони проти Мене! Хоч Я викупив їх, та вони проти Мене говорять неправду.13 Горе їм, що вони ухилилися від Мене; загибель їм, що вони відпали од Мене! Я рятував їх, а вони лжу виповідали на Мене.13 Горе їм, бо утекли від мене; погибіль їм, бо вони проти мене збунтувались. Я визволив би їх, та вони брехні говорять проти мене.13 Горе їм, бо вони відійшли від Мене. Вони нещасні, бо були нечесні супроти Мене. А Я їх визволив, вони ж сказали проти Мене брехню.13 Горе їм, що вони відхилились зпід руки моєї; загибок їм, що так зрадливо відцурались від мене! Я рятував їх, вони ж неправду говорили проти мене.
14 І вони в своїм серці не кличуть до Мене, як виють на ложах своїх, точать сварку за хліб та вино, і відступають від Мене.14 І не прикликали Мене серцем своїм, коли волали на ложах своїх; збираються заради хліба і вина, а від Мене віддаляються.14 Вони до мене не взивають своїм серцем, хоч і голосять на своїх постелях. Надрізують себе з-за пшениці й мусту, бунтують проти мене.14 І не закричали до Мене їхні серця, але лиш кричали на їхніх ліжках. За пшеницю і вино кроїлися. Вони були Мною напоумлені,14 Не обертались усїм серцем своїм до мене, коли голосили на постелях своїх; горнуться до хлїба й вина, а від мене далеко відходять.
15 А Я їх картав, їхні рамена зміцняв, а вони зло на Мене задумують...15 Я напучував [їх ] і зміцнював рамена їхні, а вони змовлялися на лихе супроти Мене.15 Хоч я вправляв, скріпляв їх руки, та вони зло видумували проти мене.15 і Я скріпив їхні руки, і вони на Мене задумували зло.15 Я навчав їх, скріпляв у них руки, а вони придумували ворохобню проти мене.
16 Вони навертаються, та не до Всевишнього, стали, немов той обманливий лук... Упадуть від меча їхні князі за гордість свого язика, це їхня наруга в єгипетськім краї!16 Вони зверталися, але не до Всевишнього, стали – як зрадливий лук; упадуть від меча князі їхні за зухвалість язика свого; це буде посміховиськом над ними в краю єгипетському.16 Вони повертаються, але не вгору, і стали, мов той лук зрадливий. Поляжуть від меча князі їхні з-за язика свого пихатого: це буде насміхом над ними в Єгипетському краю.16 Повернулися до нічого, стали наче натягнений лук. Їхні володарі впадуть від меча через ненапоумленість їхнього язика. Це їхня гидота в єгипетскій землі.16 Вони обертались, та не до Всевишнього, поробились - як той лук несправний; поляжуть від меча князї їх за язик свій гордий; се буде насьміхом над ними в землї Египецькій.