1 О, коли б небеса Ти роздер і зійшов, перед обличчям Твоїм розтопилися б гори,1 О, якби Ти роздер небеса [і] зійшов! Гори розтанули б від обличчя Твого,1 Немов вогонь, що палить смереччя, немов вогонь, що від нього кипить вода, - щоб так ворогам з'явилось твоє ім'я, щоб затряслись народи перед тобою,1 так як тане віск від огня. І огонь спалить противників, і явним буде між ворогами господне імя. Від твого лиця стривожаться народи.1 О, коли б ти прорвав небеса й зі- йшов! гори б таяли від лиця твого,
2 як хворост горить від огню, як кипить та вода на огні, отак щоб Ім'я Твоє стало відоме Твоїм ворогам, щоб перед обличчям Твоїм затремтіли народи!2 Мов палючий вогонь, що від нього кипить вода, – щоб отак учинилося відомим ворогам Твоїм ймення Твоє; щоб від обличчя Твого здригнулися народи.2 коли ти твориш страшні чини, яких ми й не сподівались2 Коли зробиш славне, від тебе тремтіння охопить гори.2 Як від жару розтоплюючого, як від огню, що вода кипить від него, щоб імя твоє узнали вороги твої; од лиця твого задрожали б народи.
3 Коли Ти чинив страшні речі, ми їх не чекали, коли б Ти зійшов, то перед обличчям Твоїм розтопилися б гори!3 Коли Ти звершував грізні діяння, на котрі ми не чекали, і сходив, – гори танули від лиця Твого.3 і про які ніхто ніколи не чув: ніяке вухо не чувало, ніяке око не видало іншого Бога, крім тебе, що стільки вчинив би тим, що на нього уповають.3 Від віку ми не почули, ані наші очі не побачили Бога за вийнятком Тебе і твої діла, які чиниш тим, що очікують милосердя.3 Як творив ти страшні дїла, яких ми й не сподївались, і сходив униз, то гори таяли від лиця твого.
4 І відвіку не чули, до ушей не доходило, око не бачило Бога, крім Тебе, Який би зробив так тому, хто надію на Нього кладе!4 Бо од віку не чули, не завважували вухом, і жодне око не бачило іншого бога, окрім Тебе, котрий стільки вчинив би для тих, що сподіваються на нього.4 Ти йдеш назустріч тим, що радо чинять правду, що пам'ятають твої дороги. Та ось ти розгнівився, ми ж були згрішили нашим відступством і нашим віроломством.4 Бо воно зустріне тих, що чинять праведне, і згадають твої дороги. Ось Ти розгнівався, і ми згрішили. Через це ми заблукали.4 Од віків бо не чували, й до уший не доходило, та й нїяке око не видало иншого Бога крім тебе, що стільки вчинив би тим, що надїються на него.
5 Ти стрічаєш того, хто радіє та праведність чинить, отих, що вони на дорогах Твоїх пам'ятають про Тебе. Та розгнівався Ти, бо ми в тому згрішили навіки та несправедливими стали!5 Ти милостиво зустрічав зраділого і такого, що чинив правду і згадував Тебе на шляхах Твоїх. Та ось, Ти розгнівався, тому що ми здавна грішили; то хіба ми будемо врятовані?5 Всі ми були, немов нечисті, немов забруднена одежа - вся наша справедливість. Усі ми пов'яли, мов те листя; гріхи наші нас несуть геть, наче вітер.5 І ми стали як нечисті, ми всі, як шмата відлученої вся наша праведність. І ми облетіли як листя через наше беззаконня, так вітер нас забере.5 Милостиво стрічав єси всякого, хто радо чинив справедливість, і про тебе думав на дорогах своїх. Та ось, ти прогнївився, за те, що ми з давна грішили, і як же нам спастися?
6 І стали всі ми, як нечистий, а вся праведність наша немов поплямована місячним одіж, і в'янемо всі ми, мов листя, а наша провина, як вітер, несе нас...6 Усі ми стали – мов нечистий, і вся праведність наша, – наче поплямований одяг; і всі ми зблякли, мов би листок, і беззаконня наші, наче вітер, несуть нас геть.6 Ніхто не прикликав імени твого й не пробуджувався, щоб тебе триматись, бо ти сховав від нас твоє обличчя і видав нас у руки злочинів наших.6 І немає того, хто прикликує твоє імя, і хто памятає держатися Тебе. Бо Ти відвернув твоє лице від нас і Ти видав нас через наші гріхи.6 Всї ми породились - як прокажений, і вся праведність наша - як поваляна одежа; всї ми повяли, мов те листє, і гріхи наші, наче вітер, розносять нас.
7 І немає нікого, хто кликав би Ймення Твоє, хто збудився б триматися міцно за Тебе, бо від нас заховав Ти обличчя Своє й через нашу вину Ти покинув нас нидіти...7 І немає нікого, хто прикликав би ймення Твоє, хто заповзявся б міцно триматися за Тебе; а тому Ти утаємничив од нас лице Твоє і залишив нас на загибель від беззаконня нашого.7 Тим часом, Господи, ти - наш Батько! Ми глина, ти наш гончар, і всі ми діло твоєї руки.7 І тепер, Господи, Ти наш батько, а ми всі глина, діло твоїх рук.7 І нема, хто б призивав імя твоє, хто б постановив твердо, за тебе держатись; тим то й сховав ти од нас обличчє твоє, та й покинув нас погибати в беззаконнях наших.
8 Тепер же, о Господи, Ти наш Отець, ми глина, а Ти наш ганчар, і ми всі чин Твоєї руки!8 Але нині, Господе, Ти – Батько наш; ми – глина, а Ти наш Творець, і всі ми – діяння руки Твоєї.8 Не гнівайся без міри, о Господи! Не згадуй злочину повсякчасно! Глянь же: Усі ми народ твій!8 Не розгнівайся на нас дуже і не згадай в часі наші гріхи. І тепер поглянь, бо всі ми твій нарід.8 Тепер же, Господи, - та ж ти наш отець; ми глина, а ти творець наш, і всї ми - дїло руки твоєї.
9 Не гнівайся, Господи, сильно, і не пам'ятай повсякчасно провини! Тож споглянь, ми народ Твій усі!9 Не гнівайся, Господе, без міри, і не вічно пам'ятай беззаконня. Поглянь же, ми всі – народ Твій.9 Міста твої святі опустіли; Сіон став порожній, Єрусалим - безлюдний.9 Місто твоїх святощів стало спустошене, Сіон став як пустиня, Єрусалим на прокляття.9 Не гнївайся, Господи, без міри; не згадуй до віку беззаконня наші. Глянь: ми ж усї - народ твій.
10 Святі міста Твої стали пустинею, Сіон став пустелею, степом став Єрусалим...10 Міста Святині Твоєї зробилися пустелею; пустелею став Сіон і Єрусалим спустошений.10 Храм наш святий та славний, де тебе батьки наші прославляли, згорів у пожежі. Усе, що нам було миле, обернулося в руїну.10 Наш святий дім, і слава, яку поблагословили наші батьки, була спалена огнем, і все славне упало.10 Он, городи сьвятостї твоєї стали пустками; запустїв і Сион, та й Ерусалим спустошений.
11 Дім святощі нашої й нашої слави, в якім батьки наші хвалили Тебе, погорілищем став, а все наше любе руїною стало...11 Дім освячення нашого і слави нашої, де батьки наші прославляли Тебе, спалений вогнем, і всі коштовності наші пограбовані.11 Невже по всім тім, Господи, ти будеш стримуватися, будеш мовчати й понижувати нас без міри?11 І на всьому цьому, Господи, Ти здержався, і замовк, і Ти нас дуже упокорив.11 Храм осьвящення нашого й нашої слави, де батьки наші тебе прославляли, згорів у пожарі, і всї дорогоцїнності наші розграбовані.
12 Чи й на це ще Себе будеш стримувати, Господи? Будеш мовчати, й занадто карати нас будеш?12 Чи будеш після цього утримуватися, Господе, чи будеш мовчати і карати нас без міри?12 Чи то ж іще й після сього будеш здержуватись, Господи, чи все ще будеш мовчати і нас без міри карати?