1 О, коли б небеса Ти роздер і зійшов, перед обличчям Твоїм розтопилися б гори, | 1 О, якби Ти роздер небеса [і] зійшов! Гори розтанули б від обличчя Твого, | 1 Немов вогонь, що палить смереччя, немов вогонь, що від нього кипить вода, - щоб так ворогам з'явилось твоє ім'я, щоб затряслись народи перед тобою, | 1 так як тане віск від огня. І огонь спалить противників, і явним буде між ворогами господне імя. Від твого лиця стривожаться народи. | 1 О, коли б ти прорвав небеса й зі- йшов! гори б таяли від лиця твого, |
2 як хворост горить від огню, як кипить та вода на огні, отак щоб Ім'я Твоє стало відоме Твоїм ворогам, щоб перед обличчям Твоїм затремтіли народи! | 2 Мов палючий вогонь, що від нього кипить вода, – щоб отак учинилося відомим ворогам Твоїм ймення Твоє; щоб від обличчя Твого здригнулися народи. | 2 коли ти твориш страшні чини, яких ми й не сподівались | 2 Коли зробиш славне, від тебе тремтіння охопить гори. | 2 Як від жару розтоплюючого, як від огню, що вода кипить від него, щоб імя твоє узнали вороги твої; од лиця твого задрожали б народи. |
3 Коли Ти чинив страшні речі, ми їх не чекали, коли б Ти зійшов, то перед обличчям Твоїм розтопилися б гори! | 3 Коли Ти звершував грізні діяння, на котрі ми не чекали, і сходив, – гори танули від лиця Твого. | 3 і про які ніхто ніколи не чув: ніяке вухо не чувало, ніяке око не видало іншого Бога, крім тебе, що стільки вчинив би тим, що на нього уповають. | 3 Від віку ми не почули, ані наші очі не побачили Бога за вийнятком Тебе і твої діла, які чиниш тим, що очікують милосердя. | 3 Як творив ти страшні дїла, яких ми й не сподївались, і сходив униз, то гори таяли від лиця твого. |
4 І відвіку не чули, до ушей не доходило, око не бачило Бога, крім Тебе, Який би зробив так тому, хто надію на Нього кладе! | 4 Бо од віку не чули, не завважували вухом, і жодне око не бачило іншого бога, окрім Тебе, котрий стільки вчинив би для тих, що сподіваються на нього. | 4 Ти йдеш назустріч тим, що радо чинять правду, що пам'ятають твої дороги. Та ось ти розгнівився, ми ж були згрішили нашим відступством і нашим віроломством. | 4 Бо воно зустріне тих, що чинять праведне, і згадають твої дороги. Ось Ти розгнівався, і ми згрішили. Через це ми заблукали. | 4 Од віків бо не чували, й до уший не доходило, та й нїяке око не видало иншого Бога крім тебе, що стільки вчинив би тим, що надїються на него. |
5 Ти стрічаєш того, хто радіє та праведність чинить, отих, що вони на дорогах Твоїх пам'ятають про Тебе. Та розгнівався Ти, бо ми в тому згрішили навіки та несправедливими стали! | 5 Ти милостиво зустрічав зраділого і такого, що чинив правду і згадував Тебе на шляхах Твоїх. Та ось, Ти розгнівався, тому що ми здавна грішили; то хіба ми будемо врятовані? | 5 Всі ми були, немов нечисті, немов забруднена одежа - вся наша справедливість. Усі ми пов'яли, мов те листя; гріхи наші нас несуть геть, наче вітер. | 5 І ми стали як нечисті, ми всі, як шмата відлученої вся наша праведність. І ми облетіли як листя через наше беззаконня, так вітер нас забере. | 5 Милостиво стрічав єси всякого, хто радо чинив справедливість, і про тебе думав на дорогах своїх. Та ось, ти прогнївився, за те, що ми з давна грішили, і як же нам спастися? |
6 І стали всі ми, як нечистий, а вся праведність наша немов поплямована місячним одіж, і в'янемо всі ми, мов листя, а наша провина, як вітер, несе нас... | 6 Усі ми стали – мов нечистий, і вся праведність наша, – наче поплямований одяг; і всі ми зблякли, мов би листок, і беззаконня наші, наче вітер, несуть нас геть. | 6 Ніхто не прикликав імени твого й не пробуджувався, щоб тебе триматись, бо ти сховав від нас твоє обличчя і видав нас у руки злочинів наших. | 6 І немає того, хто прикликує твоє імя, і хто памятає держатися Тебе. Бо Ти відвернув твоє лице від нас і Ти видав нас через наші гріхи. | 6 Всї ми породились - як прокажений, і вся праведність наша - як поваляна одежа; всї ми повяли, мов те листє, і гріхи наші, наче вітер, розносять нас. |
7 І немає нікого, хто кликав би Ймення Твоє, хто збудився б триматися міцно за Тебе, бо від нас заховав Ти обличчя Своє й через нашу вину Ти покинув нас нидіти... | 7 І немає нікого, хто прикликав би ймення Твоє, хто заповзявся б міцно триматися за Тебе; а тому Ти утаємничив од нас лице Твоє і залишив нас на загибель від беззаконня нашого. | 7 Тим часом, Господи, ти - наш Батько! Ми глина, ти наш гончар, і всі ми діло твоєї руки. | 7 І тепер, Господи, Ти наш батько, а ми всі глина, діло твоїх рук. | 7 І нема, хто б призивав імя твоє, хто б постановив твердо, за тебе держатись; тим то й сховав ти од нас обличчє твоє, та й покинув нас погибати в беззаконнях наших. |
8 Тепер же, о Господи, Ти наш Отець, ми глина, а Ти наш ганчар, і ми всі чин Твоєї руки! | 8 Але нині, Господе, Ти – Батько наш; ми – глина, а Ти наш Творець, і всі ми – діяння руки Твоєї. | 8 Не гнівайся без міри, о Господи! Не згадуй злочину повсякчасно! Глянь же: Усі ми народ твій! | 8 Не розгнівайся на нас дуже і не згадай в часі наші гріхи. І тепер поглянь, бо всі ми твій нарід. | 8 Тепер же, Господи, - та ж ти наш отець; ми глина, а ти творець наш, і всї ми - дїло руки твоєї. |
9 Не гнівайся, Господи, сильно, і не пам'ятай повсякчасно провини! Тож споглянь, ми народ Твій усі! | 9 Не гнівайся, Господе, без міри, і не вічно пам'ятай беззаконня. Поглянь же, ми всі – народ Твій. | 9 Міста твої святі опустіли; Сіон став порожній, Єрусалим - безлюдний. | 9 Місто твоїх святощів стало спустошене, Сіон став як пустиня, Єрусалим на прокляття. | 9 Не гнївайся, Господи, без міри; не згадуй до віку беззаконня наші. Глянь: ми ж усї - народ твій. |
10 Святі міста Твої стали пустинею, Сіон став пустелею, степом став Єрусалим... | 10 Міста Святині Твоєї зробилися пустелею; пустелею став Сіон і Єрусалим спустошений. | 10 Храм наш святий та славний, де тебе батьки наші прославляли, згорів у пожежі. Усе, що нам було миле, обернулося в руїну. | 10 Наш святий дім, і слава, яку поблагословили наші батьки, була спалена огнем, і все славне упало. | 10 Он, городи сьвятостї твоєї стали пустками; запустїв і Сион, та й Ерусалим спустошений. |
11 Дім святощі нашої й нашої слави, в якім батьки наші хвалили Тебе, погорілищем став, а все наше любе руїною стало... | 11 Дім освячення нашого і слави нашої, де батьки наші прославляли Тебе, спалений вогнем, і всі коштовності наші пограбовані. | 11 Невже по всім тім, Господи, ти будеш стримуватися, будеш мовчати й понижувати нас без міри? | 11 І на всьому цьому, Господи, Ти здержався, і замовк, і Ти нас дуже упокорив. | 11 Храм осьвящення нашого й нашої слави, де батьки наші тебе прославляли, згорів у пожарі, і всї дорогоцїнності наші розграбовані. |
12 Чи й на це ще Себе будеш стримувати, Господи? Будеш мовчати, й занадто карати нас будеш? | 12 Чи будеш після цього утримуватися, Господе, чи будеш мовчати і карати нас без міри? | | | 12 Чи то ж іще й після сього будеш здержуватись, Господи, чи все ще будеш мовчати і нас без міри карати? |