1 Якщо ти, Ізраїлю, вернешся, каже Господь, до Мене ти вернешся, і якщо ти відкинеш із-перед обличчя Мого гидоти свої, то не будеш тинятись! | 1 Якщо хочеш навернутися, Ізраїлю, говорить Господь, до Мене звернися; і якщо відкинеш мерзоту твою від лиця Мого, то не будеш поневірятися. | 1 «Коли хочеш повернутись, о Ізраїлю, - слово Господнє, - то повернись до мене. І коли відкинеш твої гидоти з-перед мене, то не блукатимеш. | 1 Якщо Ізраїль повернеться, говорить Господь, повернеться до Мене. Якщо забере свої гидоти з своїх уст і почитатиме моє лице | 1 Коли хочеш навернутись, Ізраїлю, говорить Господь, навернись до мене; і як повикидаєш гидоти твої з перед мене, то не будеш блукатись. |
2 І якщо ти присягнеш Як живий Господь правдою й правом та справедливістю, то будуть Ним благословлятись народи, і хвалитись Ним будуть. | 2 І будеш присягатися: Живий Господь! В істині, в суді і в правді; і народи будуть Ним благословлятися і Ним хвалитися. | 2 А й божитимешся: Жив Господь! У правді, правоті, справедливості тоді народи ним благословлятимуться і ним похваляться.» | 2 і клястиметься: Живе Господь, правдою на суді і праведністю, і поблагословляться в ньому народи і в ньому похвалять Бога в Єрусалимі. | 2 Тодї божити мешся: `Так певно, як жив Господь!` у правдї, в судї й справедливостї; й благословити муть його народи і будуть ним хвалитись. |
3 Бо так каже Господь мужам Юди та Єрусалиму: Оріть собі на цілині, і не сійте в тернину! | 3 Бо так говорить Господь до мужів Юдеї та Єрусалиму: Розорюйте собі нові ниви і не сійте поміж тернами. | 3 Так бо говорить Господь до мужів Юдеї та до Єрусалиму: «Розорюйте собі нові ниви і не стійте поміж будяками. | 3 Бо так говорить Господь мужам Юди і тим, що живуть в Єрусалимі: Обновіть собі землі, що облогом, і не сійте на тернині. | 3 Так бо говорить Господь мужам Юдиним і Ерусалимським: Почнїть орати на нових нивах та й не сїйте вже між терниною; |
4 Обрізуйтеся Господеві, й усуньте із ваших сердець крайні плоті, юдеї та мешканці Єрусалиму, щоб не вийшла, немов той огонь, Моя лютість, і буде палати вона, і не буде кому погасити через злі ваші вчинки! | 4 Обріжте себе для Господа, і зніміть крайню плоть вашого серця, мужі юдейські і городяни Єрусалиму, щоб гнів Мій не бурхнув, як вогонь, і не спалахнув незгасно з причини лихих нахилів ваших. | 4 Пообрізуйтеся заради Господа, усуньте необрізаність вашого серця, ви, мужі Юдеї та мешканці єрусалимські, щоб вогнем не вибухнув гнів мій і не горів, - і нікому б гасити його з-за ледарства вчинків ваших. | 4 Обріжтеся вашому Богові і відкиньте твердосердя вашого серця, чоловіки Юди, і ви, що живете в Єрусалимі, щоб мій гнів не вийшов як огонь і не загорівся, і не буде того, хто загасить, від лиця злоби ваших задумів. | 4 Пообрізуйте задля Господа, і здійміте крайне тїло з серця вашого, ви, мужі Юдині, й ви, осадники Ерусалимські, щоб не запалав огнем гнїв мій та й не горів незгасимо через ледачі нахили ваші. |
5 Оповістіте в Юдеї та в Єрусалимі звістіть та й скажіть: Засурміте в сурму у краю! Кричіть гучним голосом та говоріть: Зберіться та підемо до міст до твердинних! | 5 Оголосіть в Юдеї і звістіть в Єрусалимі, і проголошуйте і сурміть сурмою по країні; кричіть уголос і промовляйте: Збирайтеся, і ходімо в укріплені міста. | 5 Оповістіть у Юдеї й розголосіть у Єрусалимі; скажіть: Сурміть сурмою по країні! Кричіть уголос, промовляйте: Збирайтесь, ходімо у міста-твердині! | 5 Сповістіть в Юді, і хай почується в Єрусалимі. Скажіть: Дайте трубою знак на землі і закричіть сильно. Скажіть: Зберіться, і ввійдемо до укріплених міст. | 5 Оповістїте в Юдеї й розголосїть у Ерусалимі, говоріть і трубіте трубою по країнї; покликуйте голосно й промовляйте: Збірайтесь, та ходїмо в утверджені городи! |
6 Підійміте прапор до Сіону, поспішайте, не станьте, бо з півночі зло приведу, і велике нещастя... | 6 Піднесіть знамено до Сіону, біжіть не зупиняйтеся; бо Я наведу з півночі лихо і велику погибель. | 6 Поставте стяг у напрямі Сіону, втікайте, не спиняйтесь, бо я наведу з півночі лихо і велике нещастя. | 6 Взявши, втечіть до Сіону. Поспішіться, не стійте, бо Я наводжу з півночі зло і велике знищення. | 6 Виставте стяга 'д Сионові, - втїкайте без упину, бо я приведу з півночі велике лихо й страшну пагубу. |
7 Лев виходить із своєї гущавини, і той, хто нищить народи, вирушає із місця свого, щоб твій край обернути на руїну, і спустошені будуть міста твої, так що забракне і мешканця!... | 7 Виходить лев зі своєї гущавини, і з'являється винищувач народів; він виходить із свого місця, щоб землю твою вчинити пустелею; міста твої будуть спустошені, [залишаться] без мешканців. | 7 Виповзає лев з гущавини своєї, вирушає губитель народів, виходить із свого місця, щоб пусткою зробити край твій; міста твої будуть зруйновані, без мешканців залишаться. | 7 Зі свого леговища вийшов лев, що нищить народи, він піднявся і вийшов зі свого місця, щоб поставити землю на спустошення, і міста будуть знищені, щоб у них не жили. | 7 Ось, виходить лев із леговища свого, виступає губитель народів: він рушає з свого місця, щоб твою землю зробити пусткою; міста твої будуть розбурені й обезлюджені. |
8 Отож, опережіться веретами, плачте та голосіть, бо лютість Господнього гніву від нас не відвернеться! | 8 А тому підпережіться веретищем, плачте і ридайте, бо лють гніву Господнього не відвернеться од нас. | 8 Тому веретищем підпережіться; плачте, лементуйте, не відвернувсь бо від нас палкий гнів Господній. | 8 Тому підпережіться мішками і плачте і кричіть, томущо від вас не відвернувся господний гнів. | 8 Оце ж попідперезуйте веретище, плачте й голосїте, бо нїщо не одверне од нас яростї Господньої. |
9 І станеться в день той, говорить Господь, згине розум царя і розум князів, і остовпіють священики, а пророки здивуються | 9 І станеться того дня, говорить Господь, зомліє серце в царя і серце у князів; і жахнуться священики, і здивуються пророки. | 9 І станеться в той день, - слово Господнє, - що у царя зомліє серце й у князів; священики вжахнуться, і пророки стуманіють. | 9 І буде, що в тому дні, говорить Господь, згине серце царя і серце володарів, і жахнуться священики і пророки жахнуться. | 9 І станеться того часу, говорить Господь, що зомлїє серце в царя й в князїв, і вжахнуться сьвященники й стуманїють пророки. |
10 й скажуть: О Господи, Боже, справді обманений сильно народ цей та Єрусалим, коли казано: Буде вам мир, а меч доторкнувся ось аж до душі!... | 10 І сказав я: О, Господе Боже! Невже Ти лише вабив народ оцей та Єрусалим, кажучи: Мир буде у вас; а тим часом, меч сягає душі? | 10 І скажуть: Ой, Господи Боже! Вельми завів єси люд цей і Єрусалим, казавши: Мир у вас буде! А меч, тим часом, аж до душі доходить! | 10 І я сказав: Ти, що є, Володарю, Господи, чи ж обманюючи Ти обманув цей нарід і Єрусалим, кажучи: Мир буде, і ось меч доторкнувся аж до їхньої душі. В тому часі скажуть цьому народові і Єрусалимові: Дух блудження в пустині, дорога дочки мого народу не на чистоту, ані не на святість. | 10 І промовив я: Ой Господи Боже! хиба ж ти лиш обманював народ сей і Ерусалим, говорючи: `Мир буде в вас`; а се ось меч доходить до душі? |
11 Того часу народові цьому та Єрусалимові сказане буде: Ось вітер палкий з лисих гір на пустині, на дорозі дочки Мого люду, не на віяння й не на очищення він! | 11 О тій порі сказано буде народові цьому та Єрусалимові: Гарячий вітер рине з висот пустельних на шлях доньки народу Мого, не для віяння і не для очищення; | 11 Тоді казатимуть цьому народові та Єрусалимові: Вітер палкий повіяв з узвиш у пустині в напрямі до дочки народу мого; та не на те, щоб провівати й не для того, щоб прочищати. | 11 | 11 Того часу казати муть про сї люде й про Ерусалим: Палкий вітер повіяв з висот у пустинї на дорогу дочки народу мого, та не про те, щоб повівати, й не про те, щоб очищати; |
12 Та вітер сильніший від цього прибуде Мені, і над ними Я суд прокажу... | 12 І прилине до Мене звідти вітер потужніший від цього, і Я звершу суд над ними. | 12 Занадто сильний вітер прийшов до мене. Ось і я виречу суд над ними. | 12 Дух повноти прийде на мене. Тепер же я скажу до них суди. | 12 Прийде звідти до мене ще більший вітер, і я виречу суд над ними. |
13 Ось він прийде, як хмари, й як буря його колесниці, від орлів швидші коні його: Горе нам, бо спустошені будемо ми!... | 13 Ось, підноситься він, мов хмари, і колісниці його – наче вихор, коні його прудкіші від орлів; горе нам! Бо ми будемо спустошені. | 13 Здіймається він, неначе хмара, а колісниці його, немов вихор; коні його від орлів прудкіші. Горе нам! Ми бо пропащі. | 13 Ось вийде як хмара, і його колісниці як буря, його коні швидші від орлів. Горе нам, бо ми в біді. | 13 Гляньте, він здіймається, наче хмара, а колесницї його - мов вихор, конї ж його швидші над орли; горе нам! ми пропащі. |
14 Обмий серце своє від лихого, о Єрусалиме, щоб був ти врятований! Аж доки в тобі пробуватимуть думки марноти твоєї? | 14 Змий недобре із серця твого, Єрусалиме, щоб тобі врятуватися: доки будуть гніздитися в тобі зловісні думки? | 14 Змий злобу з твого серця, Єрусалиме, якщо хочеш урятуватись. Докіль у тобі перебуватимуть думки твої зловісні? | 14 Помий від зла твоє серце, Єрусалиме, щоб ти спасся. Аж доки в тобі будуть задуми твоїх бід? | 14 Позмивай же ледарство з серця твого, Ерусалиме, щоб тобі врятуватись: докіль іще гнїздити муться в тобі ледачі думки? |
15 Бо голос доносить із Дану й звіщає погибіль з Єфремових гір... | 15 Бо вже лине голос від Дана, і вість про загибель з гори Єфремової: | 15 Бо з Дану голос вістить, з гори Ефраїм лихо голосить. | 15 Бо голос того, що сповіщає, прийде з Дану, і почується біда з гори Ефраїма. | 15 Ось бо вже доходить голос від Дана й пагубна вість із гори Ефраїмової: |
16 Пригадайте народам оце, сповістіть ось про Єрусалим: Приходять з далекого краю його облягати, і здіймають свій крик на юдейські міста! | 16 Оголосіть народам, сповістіть Єрусалимові, що йдуть з далекої країни облягти; і вигуками своїми виповнюють міста Юдеї. | 16 Дайте народам про те знати, оповістіть у Єрусалимі. З далекої землі приходять облягати, здіймають проти міст юдейських свій галас. | 16 Згадайте народи: Ось прийшли. Сповістіть в Єрусалимі: Групи приходять з землі здалека і дали свій голос на міста Юди. | 16 Дайте знати народам, звістїть Ерусалимові, що наступають з далекого краю його облягати, і здіймають крик проти міст Юдейських. |
17 Як сторожа полів, навколо оточать його, бо він Мені був неслухняний, говорить Господь! | 17 Мов сторожа полів, вони облягають його кружма, бо він збунтувався супроти Мене, говорить Господь. | 17 Мов польові чати, вишиковуються вколо нього, бо збунтувався проти мене, - слово Господнє. | 17 Вони повстали на нього довкруги як ті, що сторожать поле, бо ти Мене знехтував, говорить Господь. | 17 Як польова чата, обступають вони його навкруги, бо він зворохобивсь проти мене, говорить Господь. |
18 Дорога твоя й твої вчинки тобі це зробили, це лихо твоє: бо гірке, бо торкнуло воно аж до серця твого... | 18 Шляхи твої і діяння твої завдали тобі цього; від твого нечестя тобі так гірко, що сягає серця твого. | 18 Твої вчинки й твої діяння тобі це спричинили. Ось твоя злоба! Така вона гірка, що доходить аж до серця твого. | 18 Твої дороги і твої задуми це тобі зробили. Це твоя злоба, бо вона гірка, бо доторкнулася аж до твого серця. | 18 Твої то путї й учинки твої наробили тобі оце; се вроджай з ледарства твого такий гіркій, що аж до серця тобі доходить. |
19 Ой, утробо моя, ти утробо моя, я тремчу! Біль серце стискає мені, і трепоче мені моє серце!... Не можу мовчати, бо вчула душа моя голос сурми, гук війни! | 19 Утробо моя! Утробо моя! Сумую у глибинах серця мого, хвилюється в мені серце моє, не можу мовчати; бо ти чуєш, душе моя, звук сурми, тривогу бою. | 19 Ой моє нутро, моє нутро! Умліваю я. Ой оболони мого серця! Серце ниє у мене. Ніяк не змовчу, бо звук сурми, душе моя, почула єси, військовий сполох. | 19 Мій живіт, мій живіт болить, і почуття мого серця. Дрижить моя душа, розривається моє серце, не замовкну, бо моя душа почула голос труби, крик війни. | 19 Ой утробо ж моя, утробо! смуток в глибинї серця мого, трівожиться в менї серце моє; не вмовчу нїяк; ти бо чуєш, душе моя, трубний гук, боєвий галас. |
20 Біда на біду прикликається, вся бо земля поруйнована буде, спустошені будуть зненацька намети мої, вмить завіси мої... | 20 Лихо за бідою; вся земля спустошується, несподівано понищені шатра мої, миттю – намети мої. | 20 Нещастя за нещастям звістують, спустошено цілу країну. Раптом зруйновано мої намети, умить - мої опони. | 20 І клопіт знищення кличе, бо заметушилася вся земля. Нагло затривожилося шатро, роздерлися мої скіряні покриття. | 20 Нещастє за нещастєм: усю країну пустошать; несподївано звойовано хати мої, в одну хвилину - намети мої. |
21 Аж доки я бачити прапора буду, буду чути голос сурми? | 21 Чи довго мені бачити знамено, чути звук сурми? | 21 Чи довго бачитиму стяги, звук сурми буду чути? | 21 Доки бачитиму втікачів, чуючи голос труб? | 21 Ой чи довго ж я ще буду бачити стяги, зачувати гук труби? |
22 Тому, що народ мій безглуздий, він не знає Мене: вони нерозумні сини й нерозважні вони, мудрі вони, щоб чинити лихе, та не вміють чинити добра! | 22 Це тому, що народ Мій безглуздий – не знає Мене; нерозумні вони діти, і немає у них глузду; вони розумні на лихе, а добра чинити не вміють. | 22 Бо народ мій безглуздий; вони мене не знають. Дурні з них діти, і розуму в них немає; розумні вони зло чинити, а діяти добро не вміють.» | 22 Томущо володарі мого народу Мене не знали, вони дурні і нерозумні сини. Вони мудрі зло чинити, а не пізнали як добро чинити. | 22 Се з того, що нарід мій безглуздий - не знає мене: ой нерозумні вони дїти, нема в них глузду; мудрі вони на лихе, добре ж не вміють чинити. |
23 Дивлюся на землю, аж ось порожнеча та пустка, і на небо й нема його світла! | 23 Дивлюся на землю – і ось, вона спустошена і порожня, – на небеса, і немає в них світла. | 23 Глянув я на землю, і ось вона пуста й пустошня; на небо - і не було на ньому світла. | 23 Я поглянув на землю, і ось ніщо, і на небо, і не було його світил. | 23 Подивлюсь на землю - і ось вона порожна й пуста, - на небо, а нема на йому сьвітла. |
24 Дивлюся на гори, аж ось вони трусяться, і всі згір'я хитаються! | 24 Дивлюся на гори, і ось, вони тремтять, і всі пагорби хитаються. | 24 Глянув на гори, а вони тряслися, і всі горби хитались. | 24 Я побачив гори, і вони тремтіли, і всі горби тряслися. | 24 Гляну на гори, а вони дрожать, та й усї горби хитаються. |
25 Дивлюся, аж ось вже немає людини, і порозліталось все птаство небесне. | 25 Дивлюся – і ось, немає людини, і всі птахи небесні порозліталися. | 25 Глянув, і ось ані людини, й небесні птахи геть порозлітались. | 25 Я поглянув, і ось не було людини, і всі птахи неба були перелякані. | 25 Озираюсь - і ось, нї людини, ба й всї птахи піднебесні порозлїтались. |
26 Дивлюся, аж ось край родючий пустинею став, а міста його знищені всі від обличчя Господнього, від полум'я гніву Його... | 26 Дивлюся – і ось, Карміл – пустеля, і всі міста його зруйновані від лиця Господа, від люті гніву Його. | 26 Глянув, аж ось плодюче поле -пустиня, і всі його міста в руїнах -перед Господом, перед палким його гнівом. | 26 Я побачив, і ось Кармил спустошений, і всі міста спалені перед господним лицем, і були розбиті перед лицем гніву його люті. | 26 Дивлюсь, та бо й Кармель - пустиня, й усї міста порозвалювані від лиця Господнього, від гнїву й досади його. |
27 Бо Господь так прорік: Спустошенням стане ввесь край, та кінця йому ще не вчиню! | 27 Бо так сказав Господь: Вся земля буде спустошена, але винищення ущент не вчиню. | 27 Так бо сказав Господь: «Пусткою пойметься уся країна, та я не вигублю дощенту. | 27 Так говорить Господь: Вся земля буде пустинею, але не викінчу. | 27 Так бо сказав Господь: Візьметься пусткою вся країна, та я не вигублю їх до щаду. |
28 І буде в жалобі земля через це, і затьмариться небо вгорі, бо Я говорив, що задумав, і не пожалую, і не відступлюся від того... | 28 Заплаче від цього земля, і небеса затьмаряться вгорі, тому що Я сказав, Я визначив, і не покаюся за це, і не відступлюся од цього. | 28 Тим то земля засумує, і потемніє вгорі небо; бо я сказав так, я так призначив, а в тому я не поступлюся.» | 28 Хай над цими заплаче земля, і хай небо вгорі потемніє, бо Я сказав і не роздумаюся, Я поклявся і не відвернуся від цього. | 28 Тим же то засумує земля й потемнїє небо в горі через те, що я так сказав, призначив та й не пожалую того й не попущу в тому. |
29 Від гуркотнечі їздця та стрільця побіжить усе місто, повтікають в гущавини й злізуть на скелі... Всі міста покинуті, і немає нікого, хто мешкав би в них... | 29 Від гуркотняви вершників і стрільців порозбігаються всі міста: вони сховаються в густих лісах і позалазять на скелі; усі міста спорожніють, і не буде в них жодного мешканця. | 29 Від галасу комонних та лучників ціле місто втікає; вони ховаються по нетрях, здираються на скелі. Усі міста покинуто, ані одного в них мешканця. | 29 Від голосу вершника і того, що натягає лук, втекла вся країна. Влізли до печер і сховалися в гаї і вилізли на скелі. Всяке місто опущене, людина в них не живе. | 29 Від галасу комонника та лучників порозбігаються всї городи, ховати муться по нетрях і вилазити муть на скелї, всї міста спустошіють і не буде в них нї одного осадника. |
30 А ти, поруйнована, дочко Сіону, що будеш робити? Хоч ти зодягаєш себе в кармазин, хоч прикрашуєшся золотою оздобою, хоч очі свої підмальовуєш фарбою, та надаремно прикрашуєшся: обридили тобою коханці твої, на життя твоє важать вони! | 30 А ти, спустошена, що почнеш робити? Хоч ти одягаєшся у пурпур, хоч оздоблюєш себе золотими шатами, обмальовуєш очі твої фарбами, але надаремно оздоблюєш себе; зневажили тебе коханці – вони шукають душі твоєї. | 30 І ти, пограбована, що діятимеш? Вдягаєшся у кармазини, приоздоблюєшся у золоті окраси, побільшуєш очі красилом, - та марне оте прикрашання твоє! Погорджують тобою твої коханці, вони життя у тебе відібрати прагнуть. | 30 І ти що зробиш? Чи зодягнешся кармазином і прикрасишся золотою прикрасою, і чи прикрасиш стібієм твої очі? Марна твоя прикраса. Тебе відкинули твої любовники, вони шукатимуть твою душу. | 30 Ти ж, як станеш опустошена, що тодї чинити меш? Прибірайся тодї в кармазини, з'украшуй себе золотими окрасами, підмальовуй собі очі красками; шкода тобі прикрашуватись: погордували тобою любовники, - вони наставати муть на життє твоє. |
31 Бо чую Я крик, немов породіллі, чую стогін, мов первістки, голос Сіонської дочки, вона стогне, заломлює руки свої та голосить: Ой, горе мені, бо попало життя моє вбивникам!... | 31 Бо Я чую голос, наче жінки-породіллі, стогін, наче тієї, що народжує вперше, голос доньки Сіону; вона стогне, простягаючи руки свої: О, горе мені! Душа моя знемагає перед убивниками. | 31 Я чую крик, немов би породіллі, немов би зойк тієї, що вперше народжує; крик дочки Сіону, що стогне, що простягає руки: «Ой лишенько моє! Душа моя перед убивцями умліває!» | 31 Бо Я почув голос наче (голос) тієї, що родить, твій стогін наче тієї, що вперше родить, голос дочки Сіону. Вона ослабне, і опустить свої руки: Горе мені, бо мене опускає моя душа задля вбитих. | 31 Я бо чую крик, мов би породїлї, стогнаннє, неначе первородючої, - крик дочки Сионової; вона стогне, простягаючи руки свої: `Ой лишенько моє! душа моя вмлїває перед убийцями!` |