1 І перестали ті троє мужів відповідати Йову, бо він був справедливий в очах своїх.1 Коли ті три мужі перестали відповідати Йовові, бо він був справедливий ув очах своїх,1 Як ті три мужі перестали відповідати Іовові, тому що він уважав себе праведним у своїх очах,1 Замовкли ж і три його друзі, щоб більше не відповідати Йовові. Бо Йов був праведний перед ними.1 Як же ті три мужі вже не відказували Йовові, тим що він себе мав за праведного,
2 І запалився гнів Елігу, сина Барах'їлового, бузянина, з роду Рамового, на Йова запалився гнів його за те, що той уважав душу свою справедливішою за Бога.2 Тоді спалахнув гнів Елігу, сина Барах'їлового, бузянина, з роду Рамового, – на Йова спалахнув його гнів за те, що він виправдовував себе більше, аніж Бога;2 тоді запалав гнівом Елігу, син Барахела з Бузу, з родини Рама. А запалав він гнівом на Іова за те, що Іов виправдовував себе радше, ніж Бога.2 Розлютившись Еліус син Варахіїла, Вузіт з роду Рам з Авсітідійської країни, розлютився ж дуже на Йова, томущо він проголосив себе праведним перед Господом.2 Тодї запалав гнївом Еліуй Барахиїленко, з Бузу, з роду Рамового; а запалав гнїв його на Йова за те, що виправдував себе більш, анїж Бога;
3 Також на трьох приятелів його запалився його гнів за те, що не знайшли вони відповіді, а зробили тільки Йова винним.3 А на трьох друзів його спалахнув гнів його за те, що вони не знайшли, що відповідати, однак звинувачували Йова.3 На трьох же його друзів запалав він гнівом за те, що вони не знайшли ніякої більш відповіді, а все ж засудили Іова.3 І дуже розлостився проти трьох друзів, томущо не змогли відповісти Йовові і поклали його за безбожного.3 А на трьох другів його досадував за те, що не знайшли влучної відповідї, а тільки винуватили Йова.
4 А Елігу вичікував Йова та їх із словами, бо вони були старші віком за нього.4 Елігу чекав, доки говорив Йов, тому що вони за віком були старші від нього.4 Отже, Елігу ждав був, поки вони говорили з Іовом, бо вони були старші від нього віком.4 А Еліус стерпів дати відповідь Йовові, томущо вони старші від нього днями.4 Еліуй же ждав, покіль Йов говорив, бо ті були старші його віком.
5 І побачив Елігу, що нема належної відповіді в устах тих трьох людей, і запалився його гнів!5 Коли ж Елігу побачив, що немає відповіді в устах тих трьох мужів, тоді спалахнув гнів його.5 Як же Елігу побачив, що в устах трьох мужів не було більш ніякої відповіді, запалав гнівом,5 І побачив Еліус, що немає відповіді в устах трох мужів, і розлостився своїм гнівом.5 Як же побачив Еліуй, що уста тих трьох мужів не вміли більш відказувати, то й запалав гнївом.
6 І відповів бузянин Елігу, син Барах'їлів, та й сказав: Молодий я літами, ви ж старші, тому то я стримувався та боявся знання своє висловити вам.6 І відповідав Елігу, син Барах'їлів, бузянин, і сказав: Я молодий літами, а ви старі; а тому я не наважувався і боявся висловити вам своє міркування.6 От і озвався Елігу, син Барахела з Бузу, й мовив: «Я молодий віком, а ви старі вже, тому я наляканий, боявся висловити вам мою думку.6 Підібравши ж Еліус син Варахіїла Вузіт, сказав: Я ж є наймолодший в часі, а ви є старші. Тому я замовчав, боючись сповістити вам своє вміння.6 От і озвавсь Еліуй Барахиїленко з Бузу так: Я молодий, а ви вже старцї: я боявсь висказувати мою думку.
7 Я подумав: Хай вік промовляє, і хай розуму вчить многоліття!7 Я казав собі: Нехай говорять дні, і багатоліття навчає мудрости.7 Я собі думав: Хай дні говорять, і літа многі хай покажуть мудрість!7 Я сказав, що: Це не час, що говорить, а в багатьох роках не пізнали мудрости.7 Я собі думав: Нехай говорять днї, і многі лїта навчають мудростї.
8 Справді, дух він у людині, та Всемогутнього подих їх мудрими чинить.8 Але дух у людині і натхнення від Вседержителя дає йому розуміння.8 То Божий дух у людині, Всесильного надхнення їх урозумляє.8 Але дух є в смертних людях, а вдихання Вседержителя є те, що навчає.8 Але дух у чоловіцї та вдохновеннє від Вседержителя дають йому розум.
9 Многолітні не завжди розумні, і не все розуміються в праві старі.9 Не багатолітні [лише] мудрі, і не старі [лише] розуміють правду.9 Не ті, що мають багато літ, уже й мудрі, і не старі вже й розуміють правду.9 Не многолітні мудрі, ані не старці знають суд.9 Не самі ж тільки многолїтні розумні, та й не самі старцї знають правду.
10 Тому я кажу: Послухай мене, хай знання своє висловлю й я!10 Тому я кажу: Вислухайте мене, висловлю вам свою думку також і я.10 Тому й кажу: Мене послухай! Оповіщу і я, що знаю!10 Тому я сказав: Послухайте мене, і я сповіщу вам те, що знаю.10 От чому я говорю. Тим то вислухайте мене, виповім і я те, що знаю.
11 Тож слів ваших вичікував я, наставляв свої уші до вашої мудрости, поки справу ви дослідите.11 Ось, я чекав слів ваших, – прислуховувався до міркувань ваших, доки ви придумували, що сказати.11 Ось я чекав слів ваших, вслуховувавсь у ваші міркування. Тоді, як ви шукали слів,11 Послухайте мої слова. Бо скажу вам, що слухаєте, доки не дослідите слова.11 Ось, я вижидав, що ви казати мете, - вслуховавсь у ваші розсуджування, докіль ви придумували, що б сказати.
12 І я приглядався до вас, й ось немає між вами, хто б Йову довів, хто б відповідь дав на слова його!12 І я уважно дивився на вас, і ось, ніхто з вас не звинувачує Йова і не відповідає на його слова.12 я пильно уважав на вас, і ось ніхто Іовові не перечить, ніхто з вас не відповідає на його промови.12 І так як ви зрозумію, і ось не було в вас того, що оскаржував Йова, що відповідав на його слова.12 Пильно дивився на вас, та ось нї один із вас не спромігся доказати провину Йову, ба вже й перестали відповідати на слова його.
13 Щоб ви не сказали: Ми мудрість знайшли: не людина, а Бог переможе його!13 Не скажете: Ми знайшли мудрість – Бог його спростує, а не людина.13 Тож не кажіть: Ми знайшли мудрість; Бог нас навчає, не людина!13 Щоб ви не сказали: Ми знайшли мудрість, додали ми Господеві.13 Не говоріте: ми знайшли мудрість у йому, й хиба Бог опрокине його, а не чоловік.
14 Не на мене слова він скеровував, і я не відповім йому мовою вашою.14 Якби він завертав слова свої до мене, то я не вашими міркуваннями відповідав би йому.14 Тому я не так сперечатися буду, я відповім йому не вашими словами.14 Чоловікові ж наказали ви сказати ці слова.14 От же, коли б він обертав слова свої до мене, я б не по вашому вмів на його річ відказати.
15 Полякались вони, вже не відповідають, не мають вже слів...15 Злякалися, не відповідають більше, перестали казати.15 Збентежені, не відповідали більше, слів їм забракло.15 Вони жахнулися, більше не відповіли, в них слова пропали.15 Полякались, мовчять, перестали говорити.
16 Я чекав, що не будуть вони говорити, що спинились, не відповідають уже.16 А тому я очікував, а вони не говорять, зупинилися і не відповідають більше,16 І я чекав; але що не говорять, що стоять і не відповідають більше, -16 Я був терпеливий, бо не говорили, бо стояли, не відповіли.16 А коли я жду, а вони не говорять, з'упинились і вже не відказують,
17 Відповім також я свою частку, і висловлю й я свою думку.17 То я відповім з мого боку; висловлю свої міркування я також.17 то відповім і я по змозі, оповіщу і я, що знаю.17 А Еліус підібравши говорить: 17 То я відкажу й виявлю мою думку.
18 Бо я повний словами, дух мойого нутра докучає мені...18 Бо я виповнений словами, і дух у мені завдає тіснот мені.18 Повний бо слів я, мене спонукує дух усередині.18 Знову говоритиму, бо я є повний слів, бо мене вбиває дух живота.18 Повен я слова, й дух мій в менї розпирає мене.
19 Ось утроба моя, мов вино невідкрите, вона тріскається, як нові бурдюки!19 Ось, утроба моя, наче вино невідкрите: воно може ось-ось прорватися, мов ті нові бурдюки.19 Нутро моє, немов вино без стоку, що нові міхи розриває.19 А мій живіт наче бордюг солодкого молодого вина, що кипить, що завязаний, чи наче надутий ковальський міх.19 Справдї, нутро моє, як молоде вино в зачиненій посудинї: воно готове розпукнутись, неначе міх новий.
20 Нехай я скажу й буде легше мені, нехай уста відкрию свої й відповім!20 Висловлюся, і буде мені легше, розтулю уста мої, і відповім.20 Я виговорюсь, легше мені стане; розтулю мого рота й відкажу.20 Я заговорю, відкривши губи, щоб спочити.20 Виговорюсь; стане менї легче; відчиню уста мої й відкажу.
21 На особу не буду уваги звертати, не буду підлещуватись до людини,21 На обличчя людини дивитися не буду і до жодної людини не підлещуватимусь.21 Я не зважатиму ні на чию особу, лестити не буду нікому;21 Бо я не соромитимуся людини, але ані не боятимуся смертної людини.21 Не дивити мусь на лице чоловіка й нїякому чоловікові лестити не буду,
22 бо не вмію підлещуватись! Коли ж ні, нехай зараз візьме мене мій Творець!22 Тому що я не вмію лестити: зараз же убий мене, мій Творче!22 лестити бо й не вмію: інакше бо умить мене вбив би Творець мій.»22 Бо не вмію подивляти обличчя. Якщо ж ні, і мене поїсть міль.22 Лестити бо я не вмію, нехай би й зараз убив мене Творець мій!