1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження. | 1 По цьому розтулив Йов уста свої і прокляв день свій. | 1 Після цього Іов розтулив уста й лихословив свій день. | 1 Після цього Йов відкрив свої уста | 1 Аж ось отворив Йов уста свої й проклинав день уродин своїх. |
2 І Йов заговорив та й сказав: | 2 І розпочав Йов, і сказав: | 2 Він почав говорити й мовив: | 2 і прокляв свій день, кажучи: | 2 І почав Йов говорити: |
3 Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік! | 3 Хай згине день, котрого я народився, і ніч, в котру сказано: Зачалася людина! | 3 «Нехай загине день, коли я народився і ніч, що сказала: Зачався чоловік! | 3 Хай пропаде день в якому я народився, і ніч, в якій сказали: Ось хлопя. | 3 Нехай би (був) щез день, коли я на сьвіт родився, й ніч, коли проречено: Зачався чоловік! |
4 Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!... | 4 День той нехай стане пітьмою; Нехай не прикличе його Бог згори, і нехай не засяє над ним світло! | 4 Той день хай стане тьмою, хай Бог з висоти не згадує про нього, нехай світло не сяє над ним, | 4 Хай буде той день темрявою, і хай Господь згори його не шукає, ані хай не прийде світло на нього. | 4 Нехай би той день був темрявою; і нехай би Бог на висотї не згадав (був) про його, й нехай би ясність не засияла (була) над ним! |
5 Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!... | 5 Нехай спіткає його пітьма і морок, нехай зависне над ним хмара, нехай морочний день жахає його. | 5 нехай його перекреслить тьма й тінь чорна, нехай над ним повисне хмара, нехай густий туман його збентежить. | 5 Хай же його охопить темрява і тінь смерті, хай на нього найде темрява. | 5 Нехай би затьмила (була) його темрява й густа тїнь смертна; нехай би обняла його густа мрака, нехай би (були) лякались його, неначе палючого жару! |
6 Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!... | 6 Ніч та – нехай же схопить її морок, нехай не буде її у днях року, нехай не буде її в числі місяців! | 6 А ніч оту хай ухопить темрява, нехай не лічиться з днями року, у місяців число нехай не входить! | 6 Хай буде проклятим день і та ніч, хай понесе його темрява. Хай не буде днем року, ані хай не причислиться до днів місяця. | 6 А ніч тая - нехай би (була) в мороцї потонула, нехай би не лїчилась між днями в року, й не входила в рахубу в місяцях! |
7 Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання! | 7 О! Ніч та – нехай же буде вона безплідна; нехай не завітає до неї жодна радість! | 7 Та ніч нехай буде безплідна, радість до неї хай не завітає. | 7 Але хай та ніч буде болем, і хай не прийде на неї веселість ані радість. | 7 О, ніч тая - нехай би була вона безлюдна, й не озивались в нїй веселощі! |
8 Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити! | 8 Нехай проклянуть її ті, що проклинають день, і здатні пробудити левіятана! | 8 Хай проклянуть її ті, що проклинають день, ті, що готові розбудити Левіятана. | 8 Але хай проклене її той, що проклинає той день, той, хто бажає заволодіти великим китом. | 8 Нехай би її (були) прокляли ті, що проклинають день*, та готові й дракона розбудити! |
9 Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої, | 9 Нехай потьмяніють зорі досвітку її; нехай чекає вона на світло, і воно не приходить, і нехай не побачить вона тремтячих вій досвітньої зорі, | 9 Нехай померхнуть зорі її світанку, нехай чекає світла, та даремно, нехай повік зорі не бачить, | 9 Хай потемніють звізди тієї ночі, хай останеться (темною) і до світання хай не прийде, і хай не побачить ранної зорі, як сходить, | 9 Нехай би (були) зорі її розсьвіту померкли; нехай би ждала (була) сьвітла, а воно не приходило й щоб не побачила (була) поранньої зарі, |
10 бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!... | 10 За те, що не зачинила дверей лона [матері] моєї і не приховала гіркот від очей моїх! | 10 тому що не замкнула дверей мені в утробі й горя від очей моїх не скрила. | 10 томущо не замкнула дверей лона моєї матері. Бо відняло б біль від моїх очей. | 10 За те, що не зачинила дверей матерньої утроби, й не закрила горя перед очима моїми! |
11 Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер? | 11 Чому я не згинув, виходячи з лона, і не вмер, коли вийшов із лона? | 11 Чому, вже у лоні матері, не вмер я, як вийшов з утроби, не загинув? | 11 Бо чому я не помер в лоні, а вийшов з лона і зразу не помер? | 11 Чом я не вмер, виходячи з утроби, і не сконав, як вийшов із живота? |
12 Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав? | 12 Нащо прийняли мене коліна? Нащо я смоктав перси? | 12 Навіщо прийняли мене коліна? Навіщо було мені ссати груди? | 12 Чому ж мене зустріли коліна? Навіщо ж ссав я груди? | 12 Про що мене взято на колїна? про що було менї ссати груди? |
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок | 13 Бо зараз я лежав би і спочивав, будучи у сні, і було б мені добре. | 13 Тепер лежав би, спочивав би я, спав би й мав би спокій | 13 Тепер же, лягши, мовчав би я, заснувши ж, спочив би я | 13 Тепер би лежав я й спочивав; спав би й був би спокоєн |
14 з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі, | 14 Із царями і радниками земними, котрі забудовували для себе пустелі, | 14 з царями й радниками краю, які споруджують собі могили; | 14 з царями, радниками землі, які хвалилися мечами, | 14 З царями та з владиками земними, що забудовували собі пустинї, |
15 або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!... | 15 Або з князями, у котрих було золото, і котрі виповнювали доми свої сріблом; | 15 або з князями, що мають золота багато і що наповнюють свої палати сріблом; | 15 чи з володарями, в кого багато золота, які наповнили свої доми сріблом, | 15 Або з князями, що золотом блищали, сріблом свої палати збогачали; |
16 Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили? | 16 Або, як викидень прихований, я не існував би, як немовлята, що не побачили світла. | 16 і не було б мене, як закопаного викидня, чи як немовляток, що не бачили світу. | 16 чи наче недонесений, що виходить з лона матері, чи наче немовлята, які не побачили світла. | 16 Або як збігленя невидиме, як дїти, що не побачили сьвіта. |
17 Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі, | 17 Там злочинці перестають жахати, і там спочивають знесилені. | 17 Там не шаліють більше злочинці, там спочивають знеможені, | 17 Там безбожні спалили гнів люті, там спочили змучені тілом. | 17 Там проступники перестають наводити страх, там спочивають ті, що вичерпали сили. |
18 разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!... | 18 Там в'язням легко разом, і не чують крику наглядача. | 18 там же спокійні в'язні, не чують крику посіпаки. | 18 Спільно ж старинні не почули голосу податківця. | 18 Там вязнї, сковані до купи, відпочивають, і не чують крику наставника. |
19 Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого... | 19 Малий і великий там рівні, і раб вільний од свого володаря. | 19 Малий, великий, там вони обидва, і раб від свого пана вільний. | 19 Там є малий і великий і раб, що боявся свого пана. | 19 Малий і великий там собі рівні, а невольник вільний від пана свого. |
20 І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим, | 20 Навіщо дароване страдникові світло, і життя зболілим душею, | 20 Пощо дає він світло бідоласі, і життя тим, яким на серці гірко? | 20 Бо чому дано світло тим, що в гіркоті, а життя тим, що в душевних болях, | 20 Про що дане нуждареві сьвітло, про що життє тим, що їм на душі гірко, |
21 що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані, | 21 Котрі наджидають смерти, і немає її, котрі викопали б її охочіше, аніж скарби. | 21 Тим, що виглядають смерти, а її немає, тим, що шукають її більш, ніж скарбів; | 21 які бажають смерті і не осягають, копають наче за скарбами, | 21 Що ждуть смертї, а її нема, що копали б за нею раднїйше, нїж за скарбом; |
22 тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба, | 22 Котрі веселилися б дуже, і були б раді, коли б знайшли могилу. | 22 тим, що радіють без міри, веселяться, коли знайдуть домовину! | 22 дуже радими ж стали б, якщо б здобули? | 22 Вони зрадїли б без міри, одушевились би, коли б знайшли свою там домовину. |
23 мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?... | 23 [Нащо дане світло] чоловікові, котрому шлях закритий, і котрого Бог оточив мороком? | 23 Людині, що її дорога закрита, що її Бог огородив навколо? | 23 Смерть для чоловіка спочинок, бо замкнув Бог довкруг нього. | 23 На що тому на сьвітї жити, кого Господь обняв ночною тьмою й загородив дорогу? |
24 Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода, | 24 Адже зітхання мої випереджають хліб мій, і стогони мої виливаються, як води. | 24 Зідхання стало мені хлібом, як вода, линуть мої скарги, | 24 Бо стогін приходить перед моєю їжею, пускаю ж я слези, огорнений страхом. | 24 Зітхання мої випереджують їжу мою, а стогнання мої ллються, як вода; |
25 бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені... | 25 Тому що жахливе, чого я жахався, якраз і спіткало мене, і чого я боявся, те й прийшло до мене. | 25 бо страх, якого я побоювався, напав на мене, і те, чого лякавсь я, надійшло на мене. | 25 Бо страх, над яким я роздумував, прийшов на мене, і він, кого я боявся, зустрів мене. | 25 Бо страшне, чого я боявся, те й постигло мене, й перед чим тремтїв я, те склалось надо мною. |
26 Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!... | 26 Немає для мене миру, немає спокою, немає розради: спіткало нещастя. | 26 Нема мені ні миру, ні спокою, нема відради, прийшов на мене клопіт.» | 26 Я не був в мирі, ані не замовк, ані я не спочив, а на мене прийшов гнів. | 26 Нема менї миру, нема спокою, нема відради: прийшло на мене саме нещастє! |