1 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день народження.1 По цьому розтулив Йов уста свої і прокляв день свій.1 Після цього Іов розтулив уста й лихословив свій день.1 Після цього Йов відкрив свої уста1 Аж ось отворив Йов уста свої й проклинав день уродин своїх.
2 І Йов заговорив та й сказав:2 І розпочав Йов, і сказав: 2 Він почав говорити й мовив: 2 і прокляв свій день, кажучи: 2 І почав Йов говорити:
3 Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!3 Хай згине день, котрого я народився, і ніч, в котру сказано: Зачалася людина!3 «Нехай загине день, коли я народився і ніч, що сказала: Зачався чоловік!3 Хай пропаде день в якому я народився, і ніч, в якій сказали: Ось хлопя.3 Нехай би (був) щез день, коли я на сьвіт родився, й ніч, коли проречено: Зачався чоловік!
4 Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!...4 День той нехай стане пітьмою; Нехай не прикличе його Бог згори, і нехай не засяє над ним світло!4 Той день хай стане тьмою, хай Бог з висоти не згадує про нього, нехай світло не сяє над ним,4 Хай буде той день темрявою, і хай Господь згори його не шукає, ані хай не прийде світло на нього.4 Нехай би той день був темрявою; і нехай би Бог на висотї не згадав (був) про його, й нехай би ясність не засияла (була) над ним!
5 Бодай темрява й морок його заступили, бодай хмара над ним пробувала, бодай темнощі денні лякали його!...5 Нехай спіткає його пітьма і морок, нехай зависне над ним хмара, нехай морочний день жахає його.5 нехай його перекреслить тьма й тінь чорна, нехай над ним повисне хмара, нехай густий туман його збентежить.5 Хай же його охопить темрява і тінь смерті, хай на нього найде темрява.5 Нехай би затьмила (була) його темрява й густа тїнь смертна; нехай би обняла його густа мрака, нехай би (були) лякались його, неначе палючого жару!
6 Оця ніч бодай темність її обгорнула, нехай у днях року не буде названа вона, хай не ввійде вона в число місяців!...6 Ніч та – нехай же схопить її морок, нехай не буде її у днях року, нехай не буде її в числі місяців!6 А ніч оту хай ухопить темрява, нехай не лічиться з днями року, у місяців число нехай не входить!6 Хай буде проклятим день і та ніч, хай понесе його темрява. Хай не буде днем року, ані хай не причислиться до днів місяця.6 А ніч тая - нехай би (була) в мороцї потонула, нехай би не лїчилась між днями в року, й не входила в рахубу в місяцях!
7 Тож ця ніч нехай буде самітна, хай не прийде до неї співання!7 О! Ніч та – нехай же буде вона безплідна; нехай не завітає до неї жодна радість!7 Та ніч нехай буде безплідна, радість до неї хай не завітає.7 Але хай та ніч буде болем, і хай не прийде на неї веселість ані радість.7 О, ніч тая - нехай би була вона безлюдна, й не озивались в нїй веселощі!
8 Бодай її ті проклинали, що день проклинають, що левіятана готові збудити!8 Нехай проклянуть її ті, що проклинають день, і здатні пробудити левіятана!8 Хай проклянуть її ті, що проклинають день, ті, що готові розбудити Левіятана.8 Але хай проклене її той, що проклинає той день, той, хто бажає заволодіти великим китом.8 Нехай би її (були) прокляли ті, що проклинають день*, та готові й дракона розбудити!
9 Хай потемніють зорі поранку її, нехай має надію на світло й не буде його, і хай вона не побачить тремтячих повік зорі ранньої,9 Нехай потьмяніють зорі досвітку її; нехай чекає вона на світло, і воно не приходить, і нехай не побачить вона тремтячих вій досвітньої зорі,9 Нехай померхнуть зорі її світанку, нехай чекає світла, та даремно, нехай повік зорі не бачить,9 Хай потемніють звізди тієї ночі, хай останеться (темною) і до світання хай не прийде, і хай не побачить ранної зорі, як сходить,9 Нехай би (були) зорі її розсьвіту померкли; нехай би ждала (була) сьвітла, а воно не приходило й щоб не побачила (була) поранньої зарі,
10 бо вона не замкнула дверей нутра матернього, і не сховала страждання з очей моїх!...10 За те, що не зачинила дверей лона [матері] моєї і не приховала гіркот від очей моїх!10 тому що не замкнула дверей мені в утробі й горя від очей моїх не скрила.10 томущо не замкнула дверей лона моєї матері. Бо відняло б біль від моїх очей.10 За те, що не зачинила дверей матерньої утроби, й не закрила горя перед очима моїми!
11 Чому я не згинув в утробі? Як вийшов, із нутра то чому я не вмер?11 Чому я не згинув, виходячи з лона, і не вмер, коли вийшов із лона?11 Чому, вже у лоні матері, не вмер я, як вийшов з утроби, не загинув?11 Бо чому я не помер в лоні, а вийшов з лона і зразу не помер?11 Чом я не вмер, виходячи з утроби, і не сконав, як вийшов із живота?
12 Чого прийняли ті коліна мене? І нащо ті перса, які я був ссав?12 Нащо прийняли мене коліна? Нащо я смоктав перси?12 Навіщо прийняли мене коліна? Навіщо було мені ссати груди?12 Чому ж мене зустріли коліна? Навіщо ж ссав я груди?12 Про що мене взято на колїна? про що було менї ссати груди?
13 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочинок13 Бо зараз я лежав би і спочивав, будучи у сні, і було б мені добре.13 Тепер лежав би, спочивав би я, спав би й мав би спокій13 Тепер же, лягши, мовчав би я, заснувши ж, спочив би я13 Тепер би лежав я й спочивав; спав би й був би спокоєн
14 з царями та з земними радниками, що гробниці будують собі,14 Із царями і радниками земними, котрі забудовували для себе пустелі,14 з царями й радниками краю, які споруджують собі могили;14 з царями, радниками землі, які хвалилися мечами,14 З царями та з владиками земними, що забудовували собі пустинї,
15 або із князями, що золото мали, що доми свої сріблом наповнювали!...15 Або з князями, у котрих було золото, і котрі виповнювали доми свої сріблом;15 або з князями, що мають золота багато і що наповнюють свої палати сріблом;15 чи з володарями, в кого багато золота, які наповнили свої доми сріблом,15 Або з князями, що золотом блищали, сріблом свої палати збогачали;
16 Або чом я не ставсь недоноском прихованим, немов ті немовлята, що світла не бачили?16 Або, як викидень прихований, я не існував би, як немовлята, що не побачили світла.16 і не було б мене, як закопаного викидня, чи як немовляток, що не бачили світу.16 чи наче недонесений, що виходить з лона матері, чи наче немовлята, які не побачили світла.16 Або як збігленя невидиме, як дїти, що не побачили сьвіта.
17 Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі,17 Там злочинці перестають жахати, і там спочивають знесилені.17 Там не шаліють більше злочинці, там спочивають знеможені,17 Там безбожні спалили гнів люті, там спочили змучені тілом.17 Там проступники перестають наводити страх, там спочивають ті, що вичерпали сили.
18 разом з тим мають спокій ув'язнені, вони не почують вже крику гнобителя!...18 Там в'язням легко разом, і не чують крику наглядача.18 там же спокійні в'язні, не чують крику посіпаки.18 Спільно ж старинні не почули голосу податківця.18 Там вязнї, сковані до купи, відпочивають, і не чують крику наставника.
19 Малий та великий там рівні, а раб вільний від пана свого...19 Малий і великий там рівні, і раб вільний од свого володаря.19 Малий, великий, там вони обидва, і раб від свого пана вільний.19 Там є малий і великий і раб, що боявся свого пана.19 Малий і великий там собі рівні, а невольник вільний від пана свого.
20 І нащо Він струдженому дає світло, і життя гіркодухим,20 Навіщо дароване страдникові світло, і життя зболілим душею,20 Пощо дає він світло бідоласі, і життя тим, яким на серці гірко?20 Бо чому дано світло тим, що в гіркоті, а життя тим, що в душевних болях,20 Про що дане нуждареві сьвітло, про що життє тим, що їм на душі гірко,
21 що вичікують смерти й немає її, що її відкопали б, як скарби заховані,21 Котрі наджидають смерти, і немає її, котрі викопали б її охочіше, аніж скарби.21 Тим, що виглядають смерти, а її немає, тим, що шукають її більш, ніж скарбів;21 які бажають смерті і не осягають, копають наче за скарбами,21 Що ждуть смертї, а її нема, що копали б за нею раднїйше, нїж за скарбом;
22 тим, що радісно тішилися б, веселились, коли б знайшли гроба,22 Котрі веселилися б дуже, і були б раді, коли б знайшли могилу.22 тим, що радіють без міри, веселяться, коли знайдуть домовину!22 дуже радими ж стали б, якщо б здобули?22 Вони зрадїли б без міри, одушевились би, коли б знайшли свою там домовину.
23 мужчині, якому дорога закрита, що Бог тінню закрив перед ним?...23 [Нащо дане світло] чоловікові, котрому шлях закритий, і котрого Бог оточив мороком?23 Людині, що її дорога закрита, що її Бог огородив навколо?23 Смерть для чоловіка спочинок, бо замкнув Бог довкруг нього.23 На що тому на сьвітї жити, кого Господь обняв ночною тьмою й загородив дорогу?
24 Бо зідхання моє випереджує хліб мій, а зойки мої полились, як вода,24 Адже зітхання мої випереджають хліб мій, і стогони мої виливаються, як води.24 Зідхання стало мені хлібом, як вода, линуть мої скарги,24 Бо стогін приходить перед моєю їжею, пускаю ж я слези, огорнений страхом.24 Зітхання мої випереджують їжу мою, а стогнання мої ллються, як вода;
25 бо страх, що його я жахався, до мене прибув, і чого я боявся прийшло те мені...25 Тому що жахливе, чого я жахався, якраз і спіткало мене, і чого я боявся, те й прийшло до мене.25 бо страх, якого я побоювався, напав на мене, і те, чого лякавсь я, надійшло на мене.25 Бо страх, над яким я роздумував, прийшов на мене, і він, кого я боявся, зустрів мене.25 Бо страшне, чого я боявся, те й постигло мене, й перед чим тремтїв я, те склалось надо мною.
26 Не знав я спокою й не був втихомирений, і я не відпочив, та нещастя прийшло!...26 Немає для мене миру, немає спокою, немає розради: спіткало нещастя.26 Нема мені ні миру, ні спокою, нема відради, прийшов на мене клопіт.»26 Я не був в мирі, ані не замовк, ані я не спочив, а на мене прийшов гнів.26 Нема менї миру, нема спокою, нема відради: прийшло на мене саме нещастє!