1 Я саронська троянда, я долинна лілея! | 1 Я троянда шаронська, лілея долин. | 1 Яка ж бо ти прекрасна, моя люба! Яка ж бо ти прекрасна! Очі твої - голубки. | 1 Я цвіт рівнини, лелія долин. | 1 Я нарциз, Соронська квітка, я лилїя долиняна! |
2 Як лілея між тереном, так подруга моя поміж дівами! | 2 Мов лілія між терням, – кохана моя між юнками, | 2 Який же ти прекрасний, о мій любий! Який ти милий! Постеля наша - сама зелень. | 2 Як лелія посеред тернини, так моя близька посеред дочок. | 2 Що лилїя між тернами - те мила моя між дївами. |
3 Як та яблуня між лісовими деревами, так мій коханий поміж юнаками, його тіні жадала й сиділа я в ній, і його плід для мого піднебіння солодкий! | 3 Мов яблуня поміж лісовими деревами, – коханий мій між синами. У затінку від неї я люблю посидіти, і плід [коханого] був солодкий для мене. | 3 Трями наших домів - із кедру, а наші бантини, - з кипарису. | 3 Як яблуня між деревами лісу, так мій кревний посеред синів. Я забажала його тінь і сіла, і його овоч солодкий в моїм горлі. | 3 Яблоня між деревами лїсними - се мій милий між молодиками. В холодку під нею любо седїти менї, овощі її солодкі піднебінню мойму. |
4 Він впровадив мене до винярні, а прапор його надо мною кохання! | 4 Він приніс мене до бенкетного покою, і знамено його наді мною – кохання. | 4 Він увів мене в бенкетний покій, і любов - стяг його надо мною. | 4 Введіть мене до хати вина, покладіть мені любов. | 4 Він увів мене в дім веселої гостини, а стяг його надо мною - любов. |
5 Підкріпіте мене виноградовим печивом, освіжіть мене яблуками, бо я хвора з кохання! | 5 Підкрепіть мене печивом виноградним, освіжіть мене яблуками, бо я знемагаю від кохання. | 5 Підсильте мене тістечками виноградними, яблуками мене одушевляйте, бо я з любови знемагаю. | 5 Скріпіть мене миром, обложіть мене яблоками, бо я зранена любовю. | 5 Покріпіть мене вином, осьвіжіть мене яблоками: від любови знемогаю. |
6 Ліва рука його під головою моєю, правиця ж його пригортає мене!... | 6 Ліва рука його у мене під головою, а правиця обнімає мене. | 6 Ліва рука його під головою в мене, а правою він мене обіймає. | 6 Його лівиця під моєю головою, і його правиця мене обійме. | 6 Лїва рука його під головою в мене, правою мене він обнімає. |
7 Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газелями чи польовими оленями, щоб ви не сполохали, й щоб не збудили кохання, аж доки йому до вподоби!... | 7 Заклинаю вас, доні Єрусалимські, сарнами чи польовими ланями: не будіть і не тривожте моєї любови, доки йому до вподоби. | 7 Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами й ланями пільними, щоб не будили, не розбуджували любої моєї, покіль вона того не схоче. | 7 Я закляла вас, дочки Єрусалиму, силами і кріпостями поля, щоб ви не підняли і збудили любов, доки не забажає. | 7 Заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські, на серни й оленицї польні, не будїть, не розрухуйте милої моєї, аж доки їй вгодно! |
8 Голос мого коханого!... Ось він іде, ось він скаче горами, по пагірках вистрибує... | 8 Голос коханого мого! Ось, він іде, скаче по горах, стрибає пагорбами. | 8 Уважно! Мій любий! Ось він іде, він стрибає по горах, по горбках скаче. | 8 Голос мого кревного. Ось він приходить скачучи по горах, перескакуючи по горбах. | 8 Се голос любого мого! ось, він ійде, скаче через гори; перескакує узгірря! |
9 Мій коханий подібний до сарни чи до молодого оленя. Он стоїть він у нас за стіною, зазирає у вікна, заглядає у ґрати... | 9 Коханий мій схожий на сарну чи молодого оленя. Ось, він стоїть у нас за стіною, зазирає у вікно, крізь грати заглядає. | 9 Мій любий - немов олениця або оленятко. Он він стоїть за нашою стіною, крізь вікна заглядає, крізь ґрати зазирає. | 9 Мій кревний подібний до серни чи молодого оленя на горах Ветиля. Ось він став за нашим муром, дивлячись крізь вікна, проглядаючи крізь мережу. | 9 Бо ж мій милий - мов той сугак, мов той олень молоденький! Глянь, стоїть він за стїною в нас, у віконце зазирає, і кріз крати поглядає. |
10 Мій коханий озвався й промовив до мене: Уставай же, подруго моя, моя красна, й до мене ходи! | 10 Коханий мій почав говорити мені: Підведися, улюблена моя, пречудова моя, вийди! | 10 Заговорив мій любий і сказав до мене: «Устань, моя люба! Ходи, моя прекрасна! | 10 Мій кревний мені відповідає і каже: Встань, ходи, моя близька, моя красуне, моя голубко, | 10 Ось мій любий говорить до мене: Встань, моя ти мила, вийди, прекрасна моя! |
11 Бо оце проминула пора дощова, дощ ущух, перейшов собі він. | 11 Ось, зима уже проминула і дощ минув, перестав; | 11 Глянь бо: зима минула, дощі прогули, прошуміли. | 11 бо ось зима минула, дощ пройшов, пішов собі, | 11 Вже зима минула, дощі перестали; |
12 Показались квітки на землі, пора соловейка настала, і голос горлиці в нашому краї лунає! | 12 Квіти з'явилися на землі; пора співу пташок надбігла, і голос горлиці чутно в країні нашій; | 12 Вже квіти на землі з'явились, пора пісень настала, і голос горлиці вже чути в краю нашім. | 12 квіти зявилися на землі, настав час підрізати дерева, в нашій землі чути голос горлиці, | 12 Квітки вбірають землю; час пісень настиг; в лугах наших голос горлицї чути; |
13 Фіґа випустила свої ранні плоди, і розцвілі виноградини пахощі видали. Уставай же, подруго моя, моя красна, й до мене ходи! | 13 Смоковниці вже свої зелені смокви розкрили, і виноградні лози з ніжним цвітом дихають добрими духмянами. Підведися, кохана моя, найвродливіша моя, вийди! | 13 Смоковниця бруньки вже виганяє, і виноград, у цвіту пахощі розливає. Устань, іди, моя люба! Ходи, моя прегарна! | 13 фіґа видала свій овоч, виноградники цвитуть, видали запах. Встань, ходи, моя близька, моя красуне, моя голубко, | 13 Завязки фіґ показались на фіґовинї; виноград зацвив і дише любим своїм цьвітом. Уставай, моя ти люба, вийди, пишна вродо! |
14 Голубко моя у розщілинах скельних, у бескіднім сховку, дай побачити мені твоє личко, дай почути мені голосок твій, бо голос твій милий, а личко твоє уродливе! | 14 Голубко моя в ущелинах скельних у сховку стрімкої кручі! Покажися мені личком, дай почути твій голос, бо голос твій – мед і личко принадне. | 14 Моя голубко, у щілинах скелястих, у сховку стрімкої кручі! Дай глянути на твоє личко, дай голос твій почути! Бо голос твій солодкий, і личко твоє принадне.» | 14 і ходи ти, моя голубко, до камяної схоронки близько стіни, покажи мені твій вид і дай мені почути твій голос, бо твій голос солодкий, і твій вид гарний. | 14 Голубко моя в росколинах скелї, схована в дупловинї! покажи менї лице твоє, дай голос твій почути; голос твій такий солодкий, образ твій такий принадний! |
15 Ловіть нам лисиці, лисинята маленькі, що ушкоджують нам виноградники, виноградники ж наші у цвіті! | 15 Ловіть нам лисиць, лисинят маленьких, що виноградники нівечать, а виноградники наші з ніжним цвітом. | 15 Спіймайте нам лисиць, лисиць маленьких, що виноградники нівечать, наші виноградники у цвіту. | 15 Держіть для нас малих лисів, що нищать виноградники, і наші виноградники цвитуть. | 15 Ловіть нам лисицї, молодії лисинята, що псують наш виноградник, - виноградник у цьвіту наш! |
16 Мій коханий він мій, я ж його, він пасе між лілеями! | 16 Коханий мій належить мені, а я – йому; він пасе поміж лілеями. | 16 Мій любий - мій, а я його, -його, що пасе між лілеями. | 16 Мій кревний для мене, і я для нього, він пасе в леліях, | 16 Мій любий менї належить, а я йому; він пасе серед лилїй. |
17 Поки день прохолоду навіє, а тіні втечуть, вернись, мій коханий, стань подібний до сарни чи до молодого оленя в пахучих горах! | 17 Доки день [прохолодою] дихає, і утікають тіні, повернися, мій коханий, будь схожий на сарну чи молодого оленя на горах Бетеру. | 17 Покіль день дише холодочком і тіні утікають, вернись, мій любий! Будь, як газеля або як оленятко на горах Бетер! | 17 доки не подихне день і порушаться тіні. Повернися, кревний мій, ти уподібнися до серни, чи молодого оленя на вижолоблених горах. | 17 Покіль день холодом дише, тїнь не простяглася, ти знов вернися; будь скорий, як серна, як молодий олень на розпадених горах. |