1 Я саронська троянда, я долинна лілея!1 Я троянда шаронська, лілея долин.1 Яка ж бо ти прекрасна, моя люба! Яка ж бо ти прекрасна! Очі твої - голубки.1 Я цвіт рівнини, лелія долин.1 Я нарциз, Соронська квітка, я лилїя долиняна!
2 Як лілея між тереном, так подруга моя поміж дівами!2 Мов лілія між терням, – кохана моя між юнками,2 Який же ти прекрасний, о мій любий! Який ти милий! Постеля наша - сама зелень.2 Як лелія посеред тернини, так моя близька посеред дочок.2 Що лилїя між тернами - те мила моя між дївами.
3 Як та яблуня між лісовими деревами, так мій коханий поміж юнаками, його тіні жадала й сиділа я в ній, і його плід для мого піднебіння солодкий!3 Мов яблуня поміж лісовими деревами, – коханий мій між синами. У затінку від неї я люблю посидіти, і плід [коханого] був солодкий для мене.3 Трями наших домів - із кедру, а наші бантини, - з кипарису.3 Як яблуня між деревами лісу, так мій кревний посеред синів. Я забажала його тінь і сіла, і його овоч солодкий в моїм горлі.3 Яблоня між деревами лїсними - се мій милий між молодиками. В холодку під нею любо седїти менї, овощі її солодкі піднебінню мойму.
4 Він впровадив мене до винярні, а прапор його надо мною кохання!4 Він приніс мене до бенкетного покою, і знамено його наді мною – кохання.4 Він увів мене в бенкетний покій, і любов - стяг його надо мною.4 Введіть мене до хати вина, покладіть мені любов.4 Він увів мене в дім веселої гостини, а стяг його надо мною - любов.
5 Підкріпіте мене виноградовим печивом, освіжіть мене яблуками, бо я хвора з кохання!5 Підкрепіть мене печивом виноградним, освіжіть мене яблуками, бо я знемагаю від кохання.5 Підсильте мене тістечками виноградними, яблуками мене одушевляйте, бо я з любови знемагаю.5 Скріпіть мене миром, обложіть мене яблоками, бо я зранена любовю.5 Покріпіть мене вином, осьвіжіть мене яблоками: від любови знемогаю.
6 Ліва рука його під головою моєю, правиця ж його пригортає мене!...6 Ліва рука його у мене під головою, а правиця обнімає мене.6 Ліва рука його під головою в мене, а правою він мене обіймає.6 Його лівиця під моєю головою, і його правиця мене обійме.6 Лїва рука його під головою в мене, правою мене він обнімає.
7 Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газелями чи польовими оленями, щоб ви не сполохали, й щоб не збудили кохання, аж доки йому до вподоби!...7 Заклинаю вас, доні Єрусалимські, сарнами чи польовими ланями: не будіть і не тривожте моєї любови, доки йому до вподоби.7 Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами й ланями пільними, щоб не будили, не розбуджували любої моєї, покіль вона того не схоче.7 Я закляла вас, дочки Єрусалиму, силами і кріпостями поля, щоб ви не підняли і збудили любов, доки не забажає.7 Заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські, на серни й оленицї польні, не будїть, не розрухуйте милої моєї, аж доки їй вгодно!
8 Голос мого коханого!... Ось він іде, ось він скаче горами, по пагірках вистрибує...8 Голос коханого мого! Ось, він іде, скаче по горах, стрибає пагорбами.8 Уважно! Мій любий! Ось він іде, він стрибає по горах, по горбках скаче.8 Голос мого кревного. Ось він приходить скачучи по горах, перескакуючи по горбах.8 Се голос любого мого! ось, він ійде, скаче через гори; перескакує узгірря!
9 Мій коханий подібний до сарни чи до молодого оленя. Он стоїть він у нас за стіною, зазирає у вікна, заглядає у ґрати...9 Коханий мій схожий на сарну чи молодого оленя. Ось, він стоїть у нас за стіною, зазирає у вікно, крізь грати заглядає.9 Мій любий - немов олениця або оленятко. Он він стоїть за нашою стіною, крізь вікна заглядає, крізь ґрати зазирає.9 Мій кревний подібний до серни чи молодого оленя на горах Ветиля. Ось він став за нашим муром, дивлячись крізь вікна, проглядаючи крізь мережу.9 Бо ж мій милий - мов той сугак, мов той олень молоденький! Глянь, стоїть він за стїною в нас, у віконце зазирає, і кріз крати поглядає.
10 Мій коханий озвався й промовив до мене: Уставай же, подруго моя, моя красна, й до мене ходи!10 Коханий мій почав говорити мені: Підведися, улюблена моя, пречудова моя, вийди!10 Заговорив мій любий і сказав до мене: «Устань, моя люба! Ходи, моя прекрасна!10 Мій кревний мені відповідає і каже: Встань, ходи, моя близька, моя красуне, моя голубко,10 Ось мій любий говорить до мене: Встань, моя ти мила, вийди, прекрасна моя!
11 Бо оце проминула пора дощова, дощ ущух, перейшов собі він.11 Ось, зима уже проминула і дощ минув, перестав;11 Глянь бо: зима минула, дощі прогули, прошуміли.11 бо ось зима минула, дощ пройшов, пішов собі,11 Вже зима минула, дощі перестали;
12 Показались квітки на землі, пора соловейка настала, і голос горлиці в нашому краї лунає!12 Квіти з'явилися на землі; пора співу пташок надбігла, і голос горлиці чутно в країні нашій;12 Вже квіти на землі з'явились, пора пісень настала, і голос горлиці вже чути в краю нашім.12 квіти зявилися на землі, настав час підрізати дерева, в нашій землі чути голос горлиці,12 Квітки вбірають землю; час пісень настиг; в лугах наших голос горлицї чути;
13 Фіґа випустила свої ранні плоди, і розцвілі виноградини пахощі видали. Уставай же, подруго моя, моя красна, й до мене ходи!13 Смоковниці вже свої зелені смокви розкрили, і виноградні лози з ніжним цвітом дихають добрими духмянами. Підведися, кохана моя, найвродливіша моя, вийди!13 Смоковниця бруньки вже виганяє, і виноград, у цвіту пахощі розливає. Устань, іди, моя люба! Ходи, моя прегарна!13 фіґа видала свій овоч, виноградники цвитуть, видали запах. Встань, ходи, моя близька, моя красуне, моя голубко,13 Завязки фіґ показались на фіґовинї; виноград зацвив і дише любим своїм цьвітом. Уставай, моя ти люба, вийди, пишна вродо!
14 Голубко моя у розщілинах скельних, у бескіднім сховку, дай побачити мені твоє личко, дай почути мені голосок твій, бо голос твій милий, а личко твоє уродливе!14 Голубко моя в ущелинах скельних у сховку стрімкої кручі! Покажися мені личком, дай почути твій голос, бо голос твій – мед і личко принадне.14 Моя голубко, у щілинах скелястих, у сховку стрімкої кручі! Дай глянути на твоє личко, дай голос твій почути! Бо голос твій солодкий, і личко твоє принадне.»14 і ходи ти, моя голубко, до камяної схоронки близько стіни, покажи мені твій вид і дай мені почути твій голос, бо твій голос солодкий, і твій вид гарний.14 Голубко моя в росколинах скелї, схована в дупловинї! покажи менї лице твоє, дай голос твій почути; голос твій такий солодкий, образ твій такий принадний!
15 Ловіть нам лисиці, лисинята маленькі, що ушкоджують нам виноградники, виноградники ж наші у цвіті!15 Ловіть нам лисиць, лисинят маленьких, що виноградники нівечать, а виноградники наші з ніжним цвітом.15 Спіймайте нам лисиць, лисиць маленьких, що виноградники нівечать, наші виноградники у цвіту.15 Держіть для нас малих лисів, що нищать виноградники, і наші виноградники цвитуть.15 Ловіть нам лисицї, молодії лисинята, що псують наш виноградник, - виноградник у цьвіту наш!
16 Мій коханий він мій, я ж його, він пасе між лілеями!16 Коханий мій належить мені, а я – йому; він пасе поміж лілеями.16 Мій любий - мій, а я його, -його, що пасе між лілеями.16 Мій кревний для мене, і я для нього, він пасе в леліях,16 Мій любий менї належить, а я йому; він пасе серед лилїй.
17 Поки день прохолоду навіє, а тіні втечуть, вернись, мій коханий, стань подібний до сарни чи до молодого оленя в пахучих горах!17 Доки день [прохолодою] дихає, і утікають тіні, повернися, мій коханий, будь схожий на сарну чи молодого оленя на горах Бетеру.17 Покіль день дише холодочком і тіні утікають, вернись, мій любий! Будь, як газеля або як оленятко на горах Бетер!17 доки не подихне день і порушаться тіні. Повернися, кревний мій, ти уподібнися до серни, чи молодого оленя на вижолоблених горах.17 Покіль день холодом дише, тїнь не простяглася, ти знов вернися; будь скорий, як серна, як молодий олень на розпадених горах.