1 Сказав був я в серці своєму: Іди но, хай випробую тебе радістю, і придивись до добра, та й воно ось марнота... | 1 Сказав я в серці моєму: Дай, випробую тебе радістю, і спізнай втіхи добром; але й це – марнота! | 1 Я мовив сам до себе: Нум випробую тебе радощами: заживай добра! Але й це марнота. | 1 Я сказав в моїм серці: Ходи ж випробую тебе в веселості, і поглянь на добро. І ось і це марнота. | 1 От і кажу собі в серцї: Дам я тобі покушати радощів, - заживай добра! Аж і се марнота. |
2 На сміх я сказав: Нерозумний, а на радість: Що робить вона? | 2 Про сміх сказав я: Глупота! І про веселощі: Що вони приносять? | 2 Про сміх я сказав: Він безумний! - а про радість: Яка з неї користь? | 2 Я сказав сміхові: Крутанина; і веселості: Що це чиниш? | 2 Про сьміх сказав я: Дурниця! а про радощі: Що з вас? |
3 Задумав я в серці своєму вином оживляти своє тіло, і провадити мудрістю серце своє, і що буду держатись глупоти, аж поки побачу, що ж добре для людських синів, що робили б під небом за короткого часу свого життя. | 3 Надумав я в серці моєму втішати вином тіло моє, і в той час, коли серце моє підкорялося мудрості, притримуватися глупоти, аж доки не побачу, що добре для синів людських, що мусили б вони чинити під небом у нетривалі дні свого життя. | 3 Я намагавсь у моїм серці звеселяти вином моє тіло, тоді, як ум мій проводив усім розумно, а й віддаватись дурощам, аж докіль не побачу, в чому полягає щастя синів людських, які трудяться під небом за час короткого віку їхнього. | 3 Я провірив в моїм серці, щоб потягнути до вина моє тіло - і моє серце провадило в мудрості - і щоб схопити безумність, доки не побачу, яке добро для людських синів, яке чинитимуть під сонцем (все) число днів їхнього життя. | 3 Подумавши, давай я, підвеселяти себе вином, і, ходючи слїдом за премудростю, придержуватись і сієї дурницї, аж докіль побачу, що гаразд для синів людських, що повинні б вони робити під небом, живучи так недовго на сьвітї. |
4 Поробив я великі діла: поставив для себе доми, задля себе садив виноградники, | 4 Я започаткував значні справи: Спорудив собі палаци, насадив собі виноградників, | 4 Я взявся був до великої праці: набудував собі будинків, насадив собі виноградників, | 4 Я звеличив мої творива, я збудував собі доми, я насадив собі виноградники, | 4 Брався я за великі працї: будував будинки, насаджував виноградники, |
5 запровадив для себе садки та гаї, і понасаджував в них усіляких дерев овочевих. | 5 Упорядкував собі сади і гаї, і посадив у них усіляких плодових дерев; | 5 розвів собі сади й городи і насадив у них усякого дерева плодового. | 5 я зробив собі огорожі і сади і посадив в них дерево всякого овочу. | 5 Заводив собі сади й огороди до прогульки, й насадив у них всяке дерево плодове; |
6 Наробив я для себе ставів, щоб поливати із них ліс дерев, що виростали. | 6 Учинив собі водоймища для зрошування з них гаїв, у котрих виростали дерева; | 6 Я накопав собі ставів на воду, щоб буйний гай з них поливати. | 6 Я зробив собі купелі вод, щоб наводнювати з них ліс, що видавав дерева. | 6 Я робив стави - поливати дерева, що росли в гаях у мене; |
7 Набував я для себе рабів та невільниць, були в мене й домівники. А худоби великої та худоби дрібної було в мене більше, ніж у всіх, що в Єрусалимі до мене були! | 7 Надбав я собі служників і служниць, і домашня челядь була в мене; а також великої і малої худоби було в мене більше, аніж у всіх, що були в Єрусалимі передніше від мене. | 7 Придбав собі рабів і рабинь; була у мене й доморосла челядь; посілостей також, товару та овець була велика сила в мене, більш, ніж у всіх, що були передо мною в Єрусалимі. | 7 Я придбав рабів і рабинь, і були в мене ті, що народилися в домі, і в мене було велике посідання стад і черед понад всіх, що були переді мною в Єрусалимі. | 7 Куповав бранцї й бранки, а то були в мене й домовники; були в мене стада буйної й дрібної скотини більш, нїж у всїх, що перше мене були в Ерусалимі; |
8 Назбирав я собі також срібла та золота, і скарбів царів та провінцій, завів я собі співаків та співачок, і всякі приємнощі людських синів, жінок наложниць. | 8 Нагромадив собі срібла і золота і коштовностей від царів і провінцій; завів у себе співаків і співачок і насолоду синів людських – різноманітні музичні інструменти. | 8 Та й золота я нагромадив собі й срібла, і скарби царів та областей. Завів собі співаків і співачок, і втіху синів людських, жінок усякого роду. | 8 Я зібрав собі і золото і срібло і особисті маєтки царів і країн. Я настановив собі співаків і співачок і приємності людських синів, виночерпачів і виночерпачинь. | 8 Призбірав я собі срібло й золото й скарби з царів і земель; завів у себе сьпіваків і сьпівачок і все, що веселить людей, та всякі музичні прибори. |
9 І звеличувавсь я усе більше та більше, над усіх, що в Єрусалимі до мене були, моя мудрість стояла також при мені. | 9 І став я великим і найбагатшим понад усіх, що були в Єрусалимі передніше від мене; і мудрість моя була зі мною. | 9 Отак я став великим і перевищив усіх, що були передо мною у Єрусалимі; та й мудрість моя теж зосталась при мені. | 9 І я звеличився і додав понад всіх, що були переді мною в Єрусалимі. І моя мудрість встановлена була в мені. | 9 Я зробивсь великим і богатим, так що переважив усїх, що бували поперед мене в Ерусалимі, а при всьому тому премудрість моя зоставалась у мене. |
10 І всього, чого очі мої пожадали, я їм не відмовлював: я не стримував серця свого від жодної втіхи, бо тішилось серце моє від усякого труду мого, і це була частка моя від усякого труду свого! | 10 Чого б очі мої не зажадали, я не відмовляв їм; не забороняв серцю моєму жодних веселощів, тому що серце моє раділо при кожній праці моїй, і це було моєю часткою від усіх трудів моїх. | 10 Чого б не забажали мої очі, я не боронив їм, не позбавляв серця мого ніякої радости. Бо серце моє веселилось усяким моїм трудом, і це був мій пай з усього мого труду. | 10 І все, що мої очі попросили, я від них не відняв, я не заборонив моєму серцю всякої веселости, бо моє серце розвеселилося в усякому моєму труді, і це стало моєю частю від всякого мого труду. | 10 Чого б нї забажали очі мої, я вволяв їх волю; не уймав мому серцю нїяких радощів; серце бо моє веселилось усїми трудами моїми, й се був мій пай з усїх трудів моїх. |
11 Та коли я звернувся до всіх своїх чинів, що їх поробили були мої руки, і до труду, що я потрудився був, роблячи, й ось усе це марнота та ловлення вітру, і немає під сонцем нічого корисного!... | 11 І озирнувся я на всі діяння мої, котрі вчинили мої руки, і на працю, котрою трудився я, вчиняючи їх: та ось, усе – марнота і знемога духу, і немає від них користі під сонцем. | 11 Тоді я глянув на всі діла, що руки мої вчинили, і на той труд, що ним я трудився; і ось: геть усе - марнота й гонитва за вітром, і ніякої з того користи під сонцем. | 11 І я поглянув на всі мої творива, які зробили мої руки, і на труд, яким я потрудився чинити, і ось все марнота і бажання духа, і немає користи під сонцем. | 11 Та як поглянув я на все, що мої руки зробили й скільки завдавав я собі клопоту, працюючи, - бачу, що все воно марне, тільки мучить дух, і нїякої з того користї під сонцем. |
12 І звернувся я, щоб бачити мудрість, і безум, і дурощі. Бо що зробить людина, що прийде вона по царі? Тільки те, що вона вже зробила! | 12 І обернувся я, щоб глянути на мудрість і безум та глупоту: Бо що може вчинити людина після царя понад те, що вже звершене? | 12 Заповзявсь я придивлятись, що воно таке мудрість, глупота й нерозум. Бо що буде чинити той, хто по цареві прийде? Те саме, що вже робилось. | 12 І я поглянув щоб побачити мудрість і плутанину і безумність. Бо хто людина, яка піде за порадою, що в усому виконав її? | 12 І завзявсь я міркувати, що воно премудрість і що таке воно дурнота та без'ум; (Що вдїє той, що по царі постане? Вже з давен воно зроблено.) |
13 І я побачив, що є перевага у мудрости над глупотою, як є перевага у світла над темрявою: | 13 І побачив я, що перевага мудрости перед глупотою така ж, як перевага світла перед пітьмою. | 13 І я побачив, що мудрість перевищує глупоту, як світло перевищує темінь. | 13 І я побачив, що є більше мудрости від безумности, як більше світла від темряви. | 13 І я побачив, що мудрість бере гору над дурнотою, як сьвітло над темрявою: |
14 у мудрого очі його в голові його, а безглуздий у темряві ходить; та теж я пізнав, що доля одна всім їм трапиться! | 14 У мудрого очі його – у голові його, а безглуздий ходить в пітьмі. Але я пізнав, що одна доля судилася їм усім. | 14 «Очі мудрого на голові у нього, а дурний ходить у темноті.» Та я й те зауважив, що одна доля їм усім судилась. | 14 Очі мудрого в його голові, і безумний ходить в темряві. І я пізнав що один припадок трапиться їм всім. | 14 У мудрого очі в голові, а дурний ходить потемки; та пізнав я й те, що суджено долю однаку й сьому й тому. |
15 І промовив я в серці своєму: Коли доля, яка нерозумному трапиться, трапиться також мені, то нащо тоді я мудрішим ставав? І я говорив був у серці своїм, що марнота й оце... | 15 І сказав я в серці моєму: Мене також спіткає така доля, як і глупака: навіщо я став таким вельми мудрим? І сказав я в серці моєму, що це також марнота. | 15 І я подумав у моєму серці: якщо доля дурного випаде й мені, навіщо тоді мені моя більша мудрість? І от я мовив сам до себе: І це також марнота, | 15 І я сказав в моїм серці: Що припадок безумного і мені притрапиться, і чому я став мудрим? Я тоді надмірно заговорив в моїм серці, бо безумний говорить від надвишку, бо й це марнота. | 15 І кажу сам собі; доля дурного, се й моя доля. Про що ж менї було добиватись мудростї? І мусїв сказати сам собі: І се марнота! |
16 Не лишається пам'яти про мудрого, як і про нерозумного, на вічні віки, в днях наступних зовсім все забудеться, і мудрий вмирає так само, як і нерозумний... | 16 Тому що мудрого не пам'ятають вічно, як того ж таки глупака; у прийдешні дні все забудеться, і – нате вам: мудрий помирає так само, як безглуздий. | 16 бо ні про мудрого, ні про дурного нема згадки повіки, а вже в найближчій будучині все буде забуте. І як мудрий, так само й дурний умирає! | 16 Бо немає памяті мудрого з безумним на віки, оскільки вже в днях, що приходять, все буде забуте. І як умирає мудрий з безумним? | 16 Мудрого не будуть споминати вічно, так само як і дурного; в будущинї все забудесь, - і, о горе! мудрий вмірає так само, як і дурний. |
17 І життя я зненавидів, бо противний мені кожен чин, що під сонцем він чиниться, бо все це марнота та ловлення вітру!... | 17 І зненавидів я життя: тому що бридкими стали мені діяння, котрі вчиняються під сонцем; бо все марнота і знемога духу! | 17 І так я зненавидів життя, бо поганим здалось мені те, що діється під сонцем: бо все лиш марнота й гонитва за вітром. | 17 І я зненавидів життя, бо лукаве переді мною твориво зроблене під сонцем, бо все марнота і бажання духа. | 17 І зробилось менї життє ненавидним, і огидло менї все, що дїється під сонцем; бо все воно марнота й утома духа. |
18 І зненавидів я ввесь свій труд, що під сонцем трудився я був, бо його позоставлю людині, що буде вона по мені, | 18 І зненавидів я всю працю мою, котрою трудився під сонцем; тому що мушу залишити його людині, котра буде по мені. | 18 І зненавидів я ввесь мій труд, яким, було, трудився під сонцем, тому що залишу його іншому, що буде по мені. | 18 І я зненавидів ввесь мій труд, яким я труджуся під сонцем, бо оставляю його людині, що буде після мене. | 18 І зненавидїв я всю працю мою, що працював під сонцем; бо маю все те зіставити другому, хто постане по менї. |
19 а хто знає, чи мудрий той буде чи нерозумний, хто запанує над цілим трудом моїм, над яким я трудився й змудрів був під сонцем? Це марнота також... | 19 І хто знає, чи мудрим він буде, чи безглуздим? Тим часом, він порядкуватиме усією працею моєю, котрою я трудився і котрою виявив себе мудрим під сонцем. І все оце – марнота. | 19 А хто знає, чи він буде мудрий, а чи дурний? Однак орудуватиме всім моїм трудом, що ним трудивсь я та мудрував під сонцем. І це теж - марнота. | 19 І хто знає чи мудрий буде чи дурний? І він володітиме всім моїм трудом, яким я трудився і яким я мудрував під сонцем. І це ж марнота. | 19 А хто знає, чи він буде мудрий, чи дурний? Однакже він буде панувати над тим усїм, що я трудом здобував, та показав себе мудрим під сонцем. І ось - марнота! |
20 І я обернувся чинити, щоб серце моє прийшло в розпач від усього труда, що чинив я під сонцем... | 20 І обернувся я, щоб навіяти моєму серцю зректися всієї праці, котрою я трудився під сонцем: | 20 Ось чому зневірилось моє серце в усім моїм труді, що ним трудивсь я під сонцем. | 20 І я відвернувся, щоб відставити від мого серця ввесь труд, яким я трудився під сонцем. | 20 І я одвернувся й вговорював моє серце, відречись усього, над чим працював під сонцем; |
21 Бо буває людина, що трудиться з мудрістю, зо знанням та із хистом, та все полишає на долю людині, яка не трудилася в тому: Марнота й оце й зло велике! | 21 Тому що буває людина, котра працює мудро, з розумом та успіхом, і мусить віддати усе чоловікові, котрий не працював, неначе спадок його. І оце – марнота і лихо велике. | 21 Буває бо чоловік, який трудився розумно, вміло та з хистом, однак, лишає свою частку чоловікові, що не трудився над нею, -це теж марнота й велике зло. | 21 Бо є чоловік, якого труд в мудрості і в пізнанні і в мужності, і чоловік, який не трудився в ньому, дасть йому його часть. І це марнота і велике зло. | 21 Инший бо працює з розумом, розсудливо й корисно, та й мусить покинути працю свою комусь такому, що не робив нїчого в тому, як коли б воно йому належалось. Се марнота, се річ вельми сумна! |
22 Та й що має людина зо всього свойого труда та із клопоту серця свого, що під сонцем працює вона? | 22 Бо що матиме людина від усієї праці своєї і клопотів серця свого, що працює вона під сонцем? | 22 Бо що буде людині за всю його працю та журбу серця, яких завдає собі під сонцем? | 22 Бо що буває з чоловіком в усьому його труді і в бажанню його серця, яким він трудиться під сонцем? | 22 Бо що буде чоловікові за всї працї його, що томив себе, й за всю журбу серця свого під сонцем? |
23 Бо всі дні її муки, а смуток робота її, і навіть вночі її серце спокою не знає, теж марнота й оце!... | 23 Тому що всі дні її – скорбота, і всі труди її – неспокій; навіть уночі серце її не відає спокою. І оце – марнота! | 23 Усі бо його дні лише біль, мука - його клопіт: навіть уночі не спочиває його серце; і це теж марнота. | 23 Бо всі його дні (є дні) болів і гніву його плутанина, і в ночі його серце не спить. І це ж є марнота. | 23 Щодня він журився й побивався, ба й у ночі не було впокою. Чи ж не марнота се? |
24 Нема ліпшого земній людині над те, щоб їсти та пити, і щоб душа її бачила добре із труду свого. Та й оце все, я бачив, воно з руки Бога! | 24 Не під владою людини і те добро, щоб їсти і пити, і насолоджувати душу свою від праці своєї. Я побачив, що й це також – від руки Божої; | 24 Нема нічого ліпшого для чоловіка, як їсти, пити та зазнавати собі добра з своєї праці. Я спостеріг також, що це з руки Божої приходить. | 24 Не є добро для людини те, що їсть, і що пє, і що покаже своїй душі, добро в його труді. І я побачив, що це від божої руки. | 24 Не у власті людській і се добро, щоб їсти да пити й насолоджувати душу свою тим, що працею здобув. Я пересьвідчивсь, що й се з руки Божої; |
25 Бо хто буде їсти, і хто споживати спроможе без Нього? | 25 Тому що хто може їсти і хто може насолоджуватися без Нього? | 25 Бо хто може їсти й пити без нього? | 25 Бо хтось їсть і хтось щадить без нього. | 25 Бо хто може їсти і вживати без його ласки? |
26 Бо людині, що перед лицем Його добра, дає Він премудрість, і пізнання, і радість; а грішникові Він роботу дає, щоб збирати й громадити, щоб пізніше віддати тому, хто добрий перед Божим лицем. Марнота і це все та ловлення вітру!... | 26 Бо людині, котра добра перед лицем Його, він дасть мудрість і знання, і радість; а грішникові приносить клопіт збирати і накопичувати, щоб опісля віддати доброму перед лицем Божим. І оце – марнота і знемога духу! | 26 Бо, хто йому довподоби, тому дає він мудрість, знання й радість; грішникові ж накидає заняття збирати та нагромаджувати, щоб лишити тому, хто довподоби Богу. Та й це марнота й гонитва за вітром. | 26 Бо доброму чоловікові перед його лицем дав мудрість і пізнання і веселість. І тому, що грішить дав плутанину, щоб додати і зібрати, щоб дати доброму перед божим лицем. Бо і це марнота і бажання духа. | 26 Тому бо, хто вгоден йому, дає він мудрість і знаттє й радощі; а грішному, щоб запобігав, дбав і до купи збірав, а вкінцї зіставив тому, кого Бог вподобав. Тут знов - марнота й утома духа. |