1 Мій дух заламавсь, мої дні погасають, зостались мені самі гроби!...1 Дихання моє вичахає; дні мої загасають; гроби готові для мене.1 «Мій дух розбитий, дні мої погасли, для мене залишається лише могила.1 Гину я несений вітром, прошу гроба і не одержую.1 Дух жизняний мій ослаб, днї мої згасають; гріб передо мною.
2 Дійсно, насмішки зо мною, й моє око в розгірченні їхнім ночує...2 Якби не глум їхній, то й поміж суперечками їхніми око моє мало б спокій.2 Чи не став я посміховиськом? Чи не в гіркоті ночують мої очі?2 Благаю, змучившись, і що я вчинив?2 Та коби вони не кепкували, то й серед їх спорів було б око моє спокійне.
3 Поклади, дай заставу за мене Ти Сам, хто ж то той, що умову зо мною заб'є по руках?3 Заступися, дай поруку, [Сам] за мене перед Собою! Інакше хто дасть поруку за мене?3 О, поручися за мене сам перед собою! Бо хто б ручився за мене?3 А моє майно чужі викрали. Хто є цей? Хай буде звязаний моєю рукою.3 О, поручись, заступись за мене сам (Господи) перед собою! бо хто ж би инший ручавсь за мене?
4 Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звеличуєш їх.4 Бо Ти закрив серце їхнє від розуміння, і тому не даєш узяти гору.4 Та ти позбавив розуму їхнє серце, тому й не піднесеш їх угору.4 Бо Ти сховав від мудрости їхнє серце, через це Ти їх не піднесеш.4 Їх бо ти серце закрив, розуміти не зможуть; тим і не дозволиш їм гору взяти.
5 Він призначує ближніх на поділ, а очі синів його темніють,5 Хто прирікає друзів своїх на здобич, у того в дітей очі сліпнуть.5 Вони призначають здобич друзям, тоді як очі власних дітей меркнуть.5 Сповістить зло (їхній) часті, а мої очі стаяли на синах.5 Хто призначує другів своїх у добичу собі, у того дїтей очі замеркнуть.
6 Він поставив мене за прислів'я в народів, і став я таким, на якого плюють...6 Він учинив мене приповідкою для народу і посміховиськом для нього.6 Ти зробив мене притчею народу, мені плюють у вічі.6 Ти ж мене поклав притчею між народами, а я став посміховиськом для них.6 Він учинив мене приповідкою між людьми й сьміховищем у їх.
7 З безталання потемніло око моє, а всі члени мої як та тінь...7 Потемніло від гіркот око моє, і всі члени мої – наче тінь.7 В очах моїх від смутку потемніло, і мої члени, наче тінь, виснажуються.7 Бо мої очі осліпли від гніву, всі дуже воюють проти мене.7 Темно від горя в очах моїх, і всї члени мої стали, мов тїнь.
8 Праведники остовпіють на це, і невинний встає на безбожного.8 Здивуються з цього праведні, і безвинний прогнівається на лицеміра.8 Дивуються над оцим праведні люди, і невинний обурюється на безбожника.8 Чудовищем був я для праведних через це. А праведний хай повстане проти беззаконного.8 Здивуються над сим праведні, а невинним стане досадно на лицеміра.
9 І праведний буде держатись дороги своєї, а хто чисторукий побільшиться в силі.9 Але праведник буде міцно триматися шляху свого, і чистий руками буде все більше зростати на силі.9 Та праведник тримається путі своєї і чистий руками ще більш набирає духу.9 Хай вірний держиться своєї дороги, а чистий хай візьме сміливість руками.9 І буде праведник кріпко держатись путя свого, а чистий руками ще більше набірати ме духу.
10 Але всі ви повернетеся, і приходьте, та я не знаходжу між вами розумного...10 Виступайте всі ви, – і підійдіть, не знайду я мудрого поміж вами.10 Вернітеся ж, усі ви, приступіте; може, бодай одного мудрого знайду між вами!10 Ні, але всі кріпіться, і ідіть, бо я не знаходжу у вас правди.10 Виступайте ж, усї, приступіть! я не найду мудрого між вами.
11 Мої дні проминули, порвалися думи мої, мого серця маєток,11 Дні мої проминули; думи мої – набуток серця мого, – урвалися.11 Дні мої відпливли, думки мої розбиті! Зідхання мого серця11 Мої дні минули в смороді, а звязі мого серця роздерлися.11 Днї мої вже уплили, думи мої - думи дорогі серцю - вони розбиті.
12 вони мені ніч обертають на день, наближують світло при темряві!12 А вони ніч [хочуть] перетворити на день, а світло наблизити до лиця пітьми.12 з ночі день роблять, і супроти темряви світло близько.12 Ніч вони змінили на день, світло близько лиця темряви.12 Вони ж (муки мої) роблять із ночі день, а з сьвітла темноту.
13 Якщо сподіваюсь, то тільки шеолу, як дому свого, в темноті постелю своє ложе...13 Якби я навіть наджидати став, то шеол дім мій; у пітьмі застелю я постіль мою;13 Чи можу сподіватись? Шеол -моя домівка! У темряві стелю я собі постіль.13 Бо якщо остануся, ад мені домом, а в темряві покладено мені постіль.13 Та хоч би я й дожидав в надїї, то все ж таки глибокий гріб - домівка моя; в темряві постелю я постїль собі;
14 До гробу я кличу: О батьку ти мій! До черви: Моя мамо та сестро моя!...14 Гробові скажу: Ти батько мій; До черви: Ти матір моя і сестра моя.14 Кричу до гробу: Ти мій батько! А до хробака: Моя сестра й моя мати!14 Смерть назвав я, моїм батьком, а гній моєю матірю і сестрою.14 Гроб своїм батьком назву, а червам скажу: ви мати моя й сестра моя.
15 Де ж тоді та надія моя? А надія моя, хто побачить її?15 То де після цього надія моя? І очікуване мною, хто побачить?15 Де ж тут моя надія? І щастя моє. - хто його бачив?15 Отже де ще є моя надія? Чи я побачу моє добро?15 Де ж тут надїя моя? а чого я дожидаю, хто се побачить?
16 До шеолових засувів зійде вона, коли зійдемо разом до пороху...16 До шеолу зійде вона, і буде спочивати зі мною у тліні.16 Зійдуть у Шеол зо мною? коли зануримося разом у порох?»16 Чи зі мною зійдуть до аду, чи разом зійдемо під землю?16 У глибінь земну зійде вона, ляже спокійно зо мною в порох.