1 А Йоав, син Церуї, пізнав, що цареве серце прихилилося до Авесалома.1 І примітив Йоав, син Церуї, що серце царя навернулося до Авесалома.1 Коли спостеріг Йоав, син Церуї, що цареве серце прихилилось до Авесалома,1 І Йоав син Саруї пізнав, що серце царя до Авессалома.1 Як же постеріг Йоаб, син Саруї, що цареве серце звернулось до Абессалома,
2 І послав Йоав до Текої, і взяв звідти мудру жінку, та й сказав до неї: Удавай жалобу, і вберись у жалобні шати, і не намащуйся оливою, і будеш, як та жінка, що багато днів у жалобі за померлим.2 І послав Йоав до Текої, і взяв звідти мудру жінку і сказав їй: Удай, що плачеш, і одягни жалобну одежу, і не мастися єлеєм, і покажися жінкою, яка багато днів плаче за померлим.2 послав Йоав у Текоа по моторну жінку й каже їй: “Вдай лишень, наче б ти була в жалобі, надягни на себе жалобну одежу, не намащуйся олією й поводься так, як жінка, що вже давно побивається за мертвим.2 І післав Йоав до Текоя і взяв звідти мудру жінку і сказав до неї: Плач і зодягнися в одіж смутку і не намастися олією і будеш, як жінка, що багато днів плакала над цим мерцем,2 Послав Йоаб у Текою, звелїв покликати звідти мудру молодицю та й каже їй: Зробись, наче б ти була в смутку, й надїнь жалібну одежину, ненамащуйся олїєю й повертайся так, нїби ти вже давно побиваєшся по мертвому;
3 І прийдеш ти до царя, та й скажеш до нього таке то слово. І Йоав поклав ці слова в її уста.3 І піди до царя, і скажи йому так і так. І вклав Йоав в уста її, що сказати.3 Тоді піди до царя та говори з ним.” І Йоав вклав їй в уста, що вона мала сказати.3 і підеш до царя і скажеш йому за цим словом. І Йоав поклав слова в її уста,3 І йди до царя й промов до його так і так. І вложив їй Йоаб ув уста, що має говорити.
4 І говорила та текоїтянка до царя, і впала на обличчя своє на землю, і вклонилася та й сказала: Поможи, царю!4 І пішла жінка текоїтянка до царя, і впала лицем своїм на землю, і поклонилася, і сказала: Допоможи, царю!4 Прийшла жінка з Текоа до царя, впала лицем до землі, поклонилась і каже: “Поможи мені царю!”4 і жінка Текоїтка ввійшла до царя і впала на своє лице до землі і поклонилася йому і сказала: Спаси, царю, спаси.4 Молодиця з Текої прийшла перед царя, припала, кланяючись, лицем до землї, та й каже: Поможи менї, царю, ой ратуй мене!
5 І сказав до неї цар: Що тобі? А та відказала: Та я жінка вдова, а чоловік мій помер.5 І сказав їй цар: Що тобі? І сказала вона: Я вдова. Чоловік мій помер.5 Цар питає її: “Що тобі?” А вона каже: “Ой, вдовиця я; вмер чоловік мій.5 І сказав до неї цар: Що тобі є? Вона ж сказала: І дійсно я є жінкою вдовою, і мій муж помер.5 І спитав її царь: Що тобі? Відказує вона: Ох, я вдовиця, мій чоловік помер;
6 А в невільниці твоєї двоє синів. І посварилися вони обидва в полі, а рятівника між ними не було, і вдарив один одного, та й убив його.6 А в служниці твоєї [було] два сини; вони посварилися в полі, і нікому було їх розборонити; і уразив один другого, і умертвив його.6 Твоя слугиня мала двох синів й посварились вони обидва між собою на полі, а розвести їх нікому було там. Коли ж ударив один одного та й убив його.6 І в твоєї раби є два сини, і оба билися в полі, і не було між ними того, хто (їх) розлучив би, і один побив свого брата і його забив.6 У служебки ж твоєї та було два сини; й посварились вони один з одним на полі, а не було при тому нїкого, щоб їх розвести; от і кинувсь один на свого брата та й убив його.
7 А ось увесь рід устав на невільницю твою та й кажуть: Видай убійника свого брата, і ми вб'ємо його за душу його брата, якого він убив, і вигубимо також спадкоємця. І погасять вони останню іскру мою, яка позосталася, щоб не лишити моєму чоловікові ані ймення, ані нащадків на поверхні землі...7 І ось, повстали всі родичі на служницю твою, і говорять: Віддай убивника брата свого; ми уб'ємо його за душу брата його, котрого він погубив, і знищимо навіть спадкоємця. Ось так вони загасять останню іскрину мою, щоб не лишити чоловікові моєму ймення і нащадків на обличчі землі.7 І оце ввесь рід повстав проти твоєї слугині й каже: Видай братовбивника, ми хочемо його вбити за душу його брата, що він убив. Та й навіть спадкоємця його викорінимо. Хочуть вони погасити й ту іскорку, що зосталась мені, щоб по моєму чоловікові не зосталось ні імени, ні потомків на поверхні землі.”7 І ось ввесь рід повстав проти твоєї рабині і сказали: Дай того, що забив свого брата і убємо його за душу його брата, якого він забив, і заберемо і вашого наслідника. І загасять мій вуголь, що остався, так що не останеться останок і імя моєму мужеві на лиці землі.7 І се вся рідня піднялась проти твоєї служебки та й домагаєсь: Видай нам братогубника, ми вбємо його за братню душу, що він згубив, і наслїдника його викоренимо! Так вони завзялись ізгасити й останню искорку, що менї зісталась, щоб мойму чоловікові нї ймення нї потомків на землї не зоставити.
8 І сказав цар до тієї жінки: Іди до свого дому, а я накажу про тебе.8 І сказав цар жінці: Йди спокійно додому, я розпоряджуся щодо тебе.8 І каже цар до жінки: “Іди до себе додому, я дам наказ щодо твоєї справи.”8 І сказав цар: Здоровою іди до твого дому, і я заповім про тебе.8 І відказав царь молодицї: Йди в супокою до дому, я прикажу, що треба.
9 І сказала та текоїтянка до царя: На мене, пане мій царю, той гріх, та на дім мого батька, а цар та трон його невинні.9 Але жінка текоїтянка сказала цареві: На мені, володарю мій царю, нехай буде вина і на домі батька мого, а цар і престол його не мають вини.9 Молодиця ж із Текоа каже до царя: “На мене, мій царю й пане, і на дім мого батька нехай упаде вина, цар же і його престіл хай будуть невинні.”9 І сказала жінка текоїтка до царя: На мені беззаконня, мій пане царю, і на домі мого батька, і цар і його престіл невинний.9 Молодиця ж із Текої каже цареві: На менї, мій царю й пане, лежати ме вина й на моїй родинї, царь же й престол його буде неповинний.
10 І сказав цар: Того, хто буде говорити на тебе, приведеш його до мене, і він більш уже не займе тебе.10 І сказав цар: Того, хто буде супроти тебе, приведи до мене, і він більше не зачепить тебе.10 І каже цар: “Того, хто говоритиме проти тебе, приведеш до мене, й він більш не торкнеться тебе.”10 І сказав цар: Хто той, що сказав тобі, і приведеш його до мене, і більше не доторкнуться до нього.10 І відказав царь: Того, хто буде противен тобі, приведи перед мене, він більше не торкне тебе.
11 Та вона відказала: Нехай згадає цар Господа, Бога свого, щоб не помножити на згубу месника за кров та щоб вони не погубили мого сина. А він відказав: Як живий Господь, не впаде на землю й волосина сина твого!11 Вона сказала: Згадай, царю, Господа, Бога твого, щоб не зросла кількість месників за кров і не погубили сина мого. І сказав цар: Живий Господь! Не спаде й волосина сина твого на землю.11 Вона ж на те: “Нехай, прошу, цар спом'яне Господа, Бога свого, щоб кровомесник не накоїв ніякої шкоди і щоб не згублено мого сина.” Він відказав: “Як жив Господь! Ані волосинки в сина твого не впаде на землю.”11 І вона сказала: Хай же пригадає цар Господа Бога свого, що розмножується ближній крови, щоб вигубити, і хай не вигублять мого сина. І він сказав: Хай живе Господь, ані волосок твого сина не впаде на землю.11 Вона ж йому: Нехай царь, про Господа, Бога свого, памятає, щоб кровопомстників не прибувало ще більш і не погубили сина мого. А він їй: Як певно, що Бог жив, нї волосина в сина твого не впаде з голови!
12 І сказала та жінка: Нехай но невільниця твоя скаже слово до свого пана царя! А він відказав: Говори!12 І сказала жінка: Дозволь служниці твоїй сказати [іще] слово володареві моєму цареві.12 Тоді жінка сказала: “Дозволь твоїй слугині промовити цареві, моєму панові, ще слово.” Він відрік: “Кажи!”12 І сказала жінка: Хай твоя рабиня заговорить слово до царя мого пана. І він сказав: Говори.12 Тодї молодиця: Дозволь же твоїй служебцї промовити мойму цареві й панові ще слово! І відказав: промов.
13 І сказала та жінка: А чому ти так думаєш проти Божого народу? Бо цар, коли сказав таке слово, сам себе обвинуватив, бо цар не вертає свого вигнанця.13 Він сказав: Говори. І сказала жінка: Чому ти так мислиш супроти народу Божого? Цар, проказавши це слово, звинуватив себе самого, тому що не повертає вигнанця свого.13 Тоді жінка: “Чого в тебе таке на мислі проти народу Божого? Бо висловивши таке слово, цар сам наче став винуватий, бо не повертає свого вигнанця.13 І сказала жінка: Навіщо ти задумав це проти Божого народу? Чи це слово з уст царя як проступок, щоб цар не повернув свого вигнанця.13 І каже молодиця: Чого в тебе таке на умі проти люду Божого? Вирекши царь такий вирок, обвиноватив сам себе, бо свого вигнанника не кличе царь назад.
14 Бо ми конче помремо, і ми як та вода, вилита на землю, що її не зібрати. Та Бог не знищить душі, і Він задумав не відвернути від Себе відігнаного.14 Ми помремо і [будемо], як вода, вилита на землю, котру неможливо зібрати; але Бог не бажає згубити душу і міркує, як не відштовхнути від Себе й відкинутого.14 Нам бо помирати напевно, ми немов та вода, вилита на землю, що годі зібрати її назад, але Бог не бажає погубити душу й завжди мислить, щоб і прогнаний від нього не залишався вигнанцем.14 Бо смертю помремо, і (будемо) як вода, що проливається на землю, якої не зберуть, і Бог візьме душу, і того, що задумує відкинути від себе відкиненого.14 Ми ж мусимо померти й будемо як та вода, що вилито на землю, нїхто бо її не візьме назад, а Бог не бажає погубити душу, й мислить, як би не відкинути від себе й того, що його відкинули.
15 І оце тепер прийшла я сказати панові моєму цареві оцю справу, бо той народ настрашив мене. І сказала твоя невільниця: Нехай скажу я цареві, може виконає цар слово своєї невільниці.15 І тепер я прийшла сказати цареві, володареві моєму, ці слова, тому що народ лякає мене; і служниця твоя сказала: Поговорю я з царем, чи не вчинить він за словом служниці своєї.15 Тепер же я прийшла сказати оце цареві, моєму панові, тому, що люди завдали мені страху; тому рабиня твоя й подумала собі: скажу про це цареві; може цар вволить волю своєї рабині.15 І тепер, тому я прийшла говорити це слово до царя мого пана, бо мене побачить нарід, і твоя рабиня скаже: Хай скаже цареві, може якось виповнить цар слово своєї рабині.15 Тепер же я прийшла, сказати мойму цареві й панові се слово, тому що люде завдали менї страху; от служебка твоя й думає: поставлю я се перед царем, може царь уволить волю раби своєї;
16 Бо цар вислухає, щоб урятувати свою невільницю з руки того чоловіка, що хоче вигубити мене та мого сина разом із Божого спадку.16 Напевне, цар вислухає і визволить служницю свою від руки людей, які бажають знищити мене разом із сином моїм зі спадку Божого.16 Цар вислухає мене й визволить свою слугиню з рук людини, що хоче викорінити мене разом із моїм сином із спадкоємства Божого.16 Бо цар слухає, щоб спасти свою рабиню з руки чоловіка, що шукає забрати мене і мого сина з божого насліддя.16 І певно, що царь вислухає й визволить рабу свою з людських рук, що задумали мене й сина мого заразом із наслїддя Божого викоренити.
17 І сказала твоя невільниця: Нехай станеться слово мого пана царя на втіху мені, бо мій пан цар як Ангол Божий, і розуміє добре та зле. А Господь, Бог твій, буде з тобою!17 І сказала служниця твоя: Нехай буде слово володаря мого, царя, втіхою для мене; бо володар мій цар, як Ангел Божий, і може вислухати й добре, і непривабливе. І Господь, Бог твій, буде з тобою.17 Слугиня твоя подумала: нехай слово мого пана-царя заспокоїть мене, бо цар, мій пан, немов той янгол Божий, що вислуховує і добро і зло. Нехай же Господь, Бог твій буде з тобою!”17 І сказала жінка: Хай буде ж слово пана мого царя як жертви, бо пан мій цар наче божий ангел, щоб слухати добро і зло, і твій Господь Бог буде з тобою.17 Тим раба твоя подумала: Слово мого царя й пана заспокоїть мене, бо мій царь і пан рівня ангелові Божому, бо він і добре й ледаче вислуховує; й нехай Господь, Бог твій, буде з тобою!
18 А цар відповів та й сказав до тієї жінки: Не заховай передо мною нічого, про що я спитаю тебе. І сказала та жінка: Нехай же говорить пан мій цар!18 І відповідав цар, і сказав жінці: Не приховай від мене, про що я запитаю у тебе. І сказала жінка: Говори, володарю мій, царю.18 Озвався цар і відповів до жінки, кажучи: “Не втаюй від мене нічого, про що тебе спитаю.” Жінка відказала: “Нехай цар, мій пан, говорить.”18 І відповів цар і сказав до жінки: Не сховай від мене слова, яке я тебе запитаю. І сказала жінка: Хай говорить мій пан цар.18 І озвався царь і рече до молодицї: Не втаюй від мене того, про що в тебе поспитаю. І відказала молодиця: Нехай тільки промовить мій царь і пан.
19 І цар сказав: Чи не Йоавова рука з тобою в усьому цьому? І відповіла та жінка та й сказала: Як жива душа моя, пане мій царю, не можна відхилитися ані праворуч, ані ліворуч від усього, що говорив мій пан цар, бо твій раб Йоав він наказав мені це, і він уклав в уста твоєї невільниці всі ці слова.19 І сказав цар: Чи не рука Йоава у всьому цьому з тобою? І відповідала жінка, і сказала: Нехай живе душа твоя, володарю мій, царю; ні праворуч, ані ліворуч не можна відхилитися від того, що сказав володар мій цар; це правда, служник твій Йоав наказав мені, і він уклав в уста служниці твоєї усі ці слова.19 І питає цар: “Чи не Йоавова рука з тобою в усій цій справі?” І відповіла жінка, кажучи: “Так як жива твоя душа, царю, мій пане, неможливо звернути ні направо, ні наліво, від усього того, що сказав цар, мій пан. Так, це твій слуга Йоав дав мені наказ, це він вклав в уста твоєї рабині всі ці слова.19 І сказав цар: Чи не рука Йоава в цьому усьому з тобою? І сказала жінка цареві: Як живе твоя душа, мій пане царю, немає (відхилення) на право ні на ліво в усьому, що сказав мій пан цар, бо твій раб Йоав він заповів мені і він поклав всі ці слова в уста твоєї рабині.19 І питає Давид: Чи не Йоаба рука з тобою в цїй справі? І відказала молодиця: Так певно, як ти жив, мій царю й пане; неможливо звернути нї праворуч, нї лїворуч із того, що промовив царь мій й пан; так, се твій слуга Йоаб дав менї наказ і він усї ті слова вложив в уста рабі твоїй.
20 Щоб змінити вигляд тієї справи, раб твій Йоав зробив оцю річ. А пан мій мудрий, як мудрий Божий Ангол, щоб знати про все, що на землі.20 Аби притчею дати справі такий вигляд, служник твій Йоав навчив мене; але володар мій мудрий, як мудрий Ангел Божий, щоб знати все, що на землі.20 Щоб повернути справу іншим боком, зробив слуга твій Йоав оце; та мій пан такий мудрий, як янгол Божий, і відає все, що діється на землі.”20 Твій раб Йоав вчинив це слово, щоб перейшло на цей вид мови. І мій пан мудрий, так як мудрість божого ангела, щоб впізнати все, що в землі.20 Щоб прикладом дати речі таке лице, навчив мене слуга твій Йоаб; та мій пан такий мудрий як Божий ангел, і знає все, що на землї.
21 І сказав цар до Йоава: Ось зробив ти цю річ, тож піди, поверни того юнака, Авесалома!21 І сказав цар Йоавові: Ось, я вчиню [за словом твоїм]; поспіши, поверни юнака Авесалома.21 Цар і каже до Йоава: “Добре, я вволю твоє прохання! Іди, приведи назад юнака Авесалома.”21 І сказав цар до Йоава: Ось я тобі вчинив за цим твоїм словом. Піди поверни мужчину Авесалома.21 І рече царь Йоабові: Нехай буде по твоєму! Йди ж та поклич назад молодика Абессалома до дому.
22 І впав Йоав на обличчя своє на землю, і поклонився, та й поблагословив царя. І сказав Йоав: Сьогодні раб твій пізнав, що знайшов ласку в очах твоїх, пане мій царю, бо цар виконав прохання свого раба.22 Тоді Йоав упав лицем на землю, і поклонився, і благословив царя, і сказав: тепер знає служник твій, що дістав ласку перед очима твоїми, володарю мій, царю, оскільки цар учинив за словом служника свого.22 Упав Йоав ниць на землю, поклонився й благословив царя. Далі Йоав і каже: “Сьогодні знає слуга твій, що знайшов ласку в твоїх очах, царю, мій пане, бо цар уволив волю слуги свого.”22 І Йоав впав на лице своє на землю і поклонився і поблагословив царя, і Йоав сказав: Сьогодні твій раб пізнав, що знайшов ласку в твоїх очах, мій пане царю, бо мій пан цар виповнив слово свого раба.22 І впав Йоаб ниць на землю, благословляючи царя, й каже: Тепер знає твій раб, що царь і пан мій милостивий до мене, бо царь уволив волю раба свого.
23 І встав Йоав і пішов до Ґешуру, і привів Авесалома до Єрусалиму.23 І підвівся Йоав, і пішов до Ґешура, і привів Авесалома до Єрусалиму.23 Встав Йоав, пішов у Гешур і привів назад Авесалома в Єрусалим.23 І встав Йоав і пішов до Ґедсура і привів Авесалома до Єрусалиму.23 І пустивсь Йоаб у дорогу в Гессур і привів Абессалома назад у Ерусалим.
24 А цар сказав: Нехай він вернеться до свого дому, але обличчя мого не побачить. І вернувся Авесалом до дому свого, та царського обличчя не бачив.24 І сказав цар: Нехай він повернеться в дім свій, а лиця мого не бачить. І пішов Авесалом у дім свій, а обличчя царського не бачив.24 Але цар звелів: “Нехай він іде собі до свого дому, мені ж нехай не показується на очі.” І жив Авесалом у своєму домі і не показувався цареві на очі.24 І цар сказав: Хай повернеться до свого дому і не побачить мого лиця. І Авесалом повернувся до свого дому і не побачив лице царя.24 Царь же заявив: Нехай собі вертається в господу, менї ж на очі не попадається. І вернувсь Абессалом у господу й не показувавсь на очі цареві.
25 А такого вродливого мужа, як Авесалом, не було в усьому Ізраїлі, щоб був так дуже хвалений, від стопи ноги його й аж до верху голови його не було в ньому вади.25 Не було в усьому Ізраїлі чоловіка настільки вродливого, як Авесалом, і настільки хваленого, як він; від підошви ніг до тім'я не було в нього вади.25 А вже такого вродливого, як Авесалом, та такого уславленого не було в усьому Ізраїлі. Від п'ят до тім'я не було вади на ньому.25 І не було такого дуже вродливого чоловіка як Авессалом в усьому Ізраїлі, від стопи його ноги і аж до його вершка не було в ньому скази.25 Такого вродливого, як Абессалом не було в усьому Ізраїлї та й такого вихвалюваного як він: від пяти до тїмя на голові не було на ньому хиби.
26 А коли він голив свою голову, а голив він щороку, бо тяжке було волосся на ньому, тому голив його то важив волосся голови своєї на двісті шеклів царської ваги.26 Коли він постриг голову свою, – а він стриг її щороку, тому що важке було волосся на ній, – то волосся його важило двісті шеклів за вагою царською.26 Коли стриг він собі голову, - а голив він її щороку, бо волосся було йому тяжке, - стриг він його, і важило воно, оте волосся з його голови, двісті шеклів царської ваги.26 І коли він стриг свою голову і було, що він стригся на початку року, бо тяжіло на ньому (волосся), і як він стриг її, волосся його голови важило двісті сиклів за царським сиклем.26 Як він стриг на голові волоссє, а стригся він що року, бо волосся в його було стільки, що йому було важко, то волоссє з голови його важило двістї секлів по царській вазї.
27 І народилися Авесаломові троє синів та одна дочка, а ім'я їй Тамара. Вона була жінка вродлива з вигляду.27 І народилися в Авесалома три сини і одна донька, на ймення Тамар. Вона була жінка вродлива.27 І народилось в Авесалома три сини й одна дочка на ім'я Тамар. Була вона жінка гарна на вроду.27 І народилося в Авесалома три сини і одна дочка, і її імя Тимар. Вона була дуже гарною жінкою і стає жінкою Ровоама сина Соломона і родить йому Авію.27 Було ж ув Абессалома три сини й одна дочка, на ймя Тамара, вона була женщина вельми вродлива.
28 І сидів Авесалом в Єрусалимі два роки часу, а царського обличчя не бачив.28 І залишався Авесалом в Єрусалимі два роки, а обличчя царського не бачив.28 І перебував Авесалом у Єрусалимі два роки, не показуючись цареві на очі.28 І Авесалом сидів в Єрусалимі два роки часу і не побачив лице царя.28 Оце же Абессалом жив у Ерусалимі два роки, не показуючись на очі цареві.
29 І послав Авесалом до Йоава, щоб послати його до царя, та він не хотів прийти до нього. І послав він іще другий раз, та той не хотів прийти.29 І послав Авесалом за Йоавом, аби послати його до царя; але той не захотів прийти до нього. Послав і вдруге, але той не захотів прийти.29 І послав Авесалом покликати Йоава, щоб послати його до царя, та він не хотів прийти до нього. Тоді він послав удруге, але той таки відмовився прийти.29 І післав Авессалом до Йоава, щоб післав його до царя, і він не забажав піти до нього. І післав до нього вдруге, і він не забажав прийти.29 Тодї ж послав Абессалом покликати Йоаба, щоб його до царя послати, та Йоаб затявсь прийти. І послав він удруге, але він не схотїв прийти.
30 І сказав він до своїх слуг: Погляньте на Йоавову ділянку поля, що поруч мого, а в нього там ячмінь, ідіть і підпаліть його огнем. І Авесаломові слуги підпалили ту ділянку поля огнем.30 І сказав [Авесалом] служникам своїм: Бачите ділянку поля Йоавового біля мого; і в нього там ячмінь; підіть і випаліть його вогнем. І випалили служники Авесалома ту ділянку поля вогнем.30 Тож і каже він до своїх слуг: “Дивіться, Йоавове поле межує з моїм, там, де його ячмінь. Підіть і підпаліть його.” І підпалили Авесаломові слуги Йоавову ниву.30 І сказав Авессалом своїм слугам: Глядіть, часть поля Йоава прилягає до мого, і там його ячмінь, підіть і запаліть його огнем. І слуги Авессалома спалили його. І приходять слуги Йоава до нього, роздерши свою одіж, і сказали: Раби Авессалома спалили часть огнем.30 І каже він кметям своїм: Дивітесь, оце Йоабове поле межує з моїм, і вродив у його ячмінь; ійдїте й пустїть його пожаром. І пустили Абессаломові слуги поле пожаром.
31 Тоді Йоав устав і прийшов до Авесалома до дому, та й сказав йому: Нащо слуги твої підпалили огнем ту мою ділянку поля?31 І підвівся Йоав, і прийшов до Авесалома в дім, і сказав йому: Нащо служники твої випалили мою ділянку вогнем?31 Встав Йоав, увійшов до Авесалома в дім і питає його: “Через віщо твої слуги запалили мою ниву?”31 І встав Йоав і пішов до Авессалома до дому і сказав до нього: Навіщо твої слуги спалили мою часть огнем?31 Піднявсь тодї Йоаб, прийшов до Абессалома в господу й питає: Чому твої кметї пустили на пожар моє поле?
32 І сказав Авесалом до Йоава: Я ж посилав до тебе, говорячи: Прийди сюди, і нехай я пошлю тебе до царя сказати: Чого я прийшов із Ґешуру? Добре було б мені ще лишатися там. А тепер нехай я побачу царське обличчя, а якщо є на мені гріх, то нехай уб'є мене...32 І сказав Авесалом Йоавові: Ось, я посилав по тебе, говорячи: Прийди сюди, і я пошлю тебе до царя сказати: Нащо я прийшов із Ґешура? Краще було б мені залишатися там. А тепер я хочу бачити обличчя царя. Якщо ж я завинив, то забий мене.32 І відказав Авесалом Йоавові: “Дивись, я ж послав був до тебе сказати тобі: прийди сюди, пошлю тебе до царя, щоб ти сказав: чого я вернувся з Гешуру? Краще було б мені ще там бути. А тепер таки хочу побачити обличчя царя. Як я у чімсь винуватий, хай уб'є мене.”32 І сказав Авессалом до Йоава: Ось я післав до тебе, кажучи: Прийди сюди і пішлю тебе до царя, кажучи: Навіщо я прийшов з Ґедсура? Краще мені було бути ще там. І тепер ось я (ще) не побачив лице царя. Якщо ж є в мені несправедливість, і забий мене.32 І відказав Абессалом Йоабові: Я ж посилав по тебе кажучи: прийди сюди; я пошлю тебе до царя сказати: за чим я вернувсь із Гессуру? Лучче було б менї пробувати там і далїй. Я хочу побачити лице царя. Коли я винуватий, то вбий мене.
33 І прийшов Йоав до царя, і розповів йому те. І покликав він Авесалома, а той прийшов до царя та й поклонився йому обличчям своїм до землі. А цар поцілував Авесалома...33 І пішов Йоав до царя, і переповів йому [це]. І покликав [цар] Авесалома; він прийшов до царя, і впав лицем своїм на землю перед царем; І поцілував цар Авесалома.33 І пішов Йоав до царя й розповів йому про те; а він велів покликати Авесалома. Тож увійшов той до царя, вклонився й кинувсь перед царем ниць на землю. Тоді поцілував цар Авесалома.33 І ввійшов Йоав до царя і сповістив йому, і він покликав Авессалома, і той ввійшов до царя і поклонився йому і впав на своє лице на землю перед лицем царя, і цар поцілував Авессалома.33 От і пійшов Йоаб до царя й сказав йому се, й він звелїв кликнути Абессалома. І прийшов той перед царя й кинувсь перед царем ниць на землю. І поцїлував царь Абессалома.