1 І послав Господь Натана до Давида, а він прийшов до нього та й сказав йому: Два чоловіки були в одному місті, один заможний, а один убогий.1 І послав Господь Натана до Давида; і той прийшов до нього і сказав йому: В одному місті було два чоловіки, один багатий, а другий бідний.1 Господь послав пророка Натана до Давида, і він прийшов до нього та сказав йому: “Було собі два чоловіки в однім місті, один багатий, а другий убогий.1 І Господь післав до Давида пророка Натана, і він увійшов до нього і сказав йому: В одному місті були два чоловіки, один багатий і один бідний.1 І послав Господь (пророка) Натана до Давида, й сей прийшов до його та й сказав йому: Було собі два чоловіки в одному городї, багатий й вбогий;
2 У заможного було дуже багато худоби дрібної та худоби великої.2 У багатого було дуже багато дрібної і великої худоби.2 В багатого була превелика сила овець і корів,2 І в багатого були отари і дуже великі стада,2 У багатого були вівцї й корови у великому множестві;
3 А вбогий нічого не мав, окрім однієї малої овечки, яку він набув та утримував при житті. І росла вона з ним та з синами його разом, із кавалка хліба його їла й з Келіха його пила, та на лоні його лежала, і була йому як дочка.3 А в бідного нічого, окрім однієї овечки, котру він купив маленькою і вигодував, і вона виросла разом із дітьми його; і від хліба його вона їла, і з його келеха пила, і на грудях у нього спала, і була для нього, як донька.3 а в бідного не було нічого крім овечки, однісінької, маленької, що він її купив і годував, і вона росла в нього разом з його дітьми. З його хліба вона їла й з його чаші пила, спала на його лоні й була йому як дочка.3 і в бідного нічого, але тільки одна мала ягничка, яку купив і оберіг і вигодував її, і вона виросла разом з ним і з його синами, вона їла його хліб і пила з його чаші і спочивала на його лоні і була йому наче дочка.3 В убогого ж не було нїчого, тільки одна ягничка, що він собі купив і згодував, та що росла в його разом з його дїтьми; з його хлїба їла вона, з його кубка пила, на його лонї спала й була йому, наче дочка.
4 І прийшов до багатого чоловіка подорожній, та той жалував узяти з худоби своєї дрібної чи з худоби своєї великої, щоб спорядити їжу для подорожнього, що до нього прийшов, і він узяв овечку того вбогого чоловіка, і спорядив її для чоловіка, що до нього прийшов...4 І прийшов до багатого чоловіка мандрівник, і той пошкодував узяти зі своїх овечок чи волів, щоб учинити [обід] для мандрівника, котрий прийшов до нього, а взяв овечку бідака і зготував її для чоловіка, котрий прийшов до нього.4 Якось прийшов хтось У гості до багатого чоловіка, та цей пожалував узяти зо своїх власних овець і корів, щоб зготувати подорожньому, який прибув до нього, і він забрав овечку в убогого чоловіка й зготував її чоловікові, що прийшов до нього.”4 І прийшов мандрівник до багатого мужа, і він пожалів взяти з своїх отар і з своїх стад, щоб зробити (обід) чужинцеві мандрівникові, що до нього прийшов, і взяв ягницю бідного і приготовив її чоловікові, що прийшов до нього.4 Аж ось якось прийшов хтось одвідати багатого чоловіка, та й сей пожалував взяти з овечок або коров своїх, щоб наготовити гостеві, що прибув до його, а взяв ягничку в убогого чоловіка та й зготовив її тому, що одвідав його.
5 І сильно запалав Давидів гнів на того чоловіка, і він сказав до Натана: Як живий Господь, вартий смерти той чоловік, що чинить таке.5 І спалахнув гнів у Давида на цього чоловіка і сказав Натанові: Живий Господь! Мусить померти чоловік, який учинив це,5 Тоді Давид скипів великим гнівом на того чоловіка й скрикнув до Натана: “Як жив Господь! Чоловік, що зробив те заслужив смерть.5 І Давид дуже розлютився люттю на чоловіка, і сказав Давид до Натана: Хай живе Господь, сином смерті (є) чоловік, що це вчинив.5 І закипів Давид гнївом на того чоловіка та й каже Натанові: Так певно, як жив Господь, чоловік, що вкоїв таке, заслужив смерть;
6 А овечку він оплатить чотирикротно, за те, що зробив таку річ, і за те, що не змилосердився.6 І за вівцю він має заплатити чотирикратно, за те, що він учинив це, і за те, що не мав співчуття.6 А за овечку поверне вчетверо за те, що вчинив таке й не мав співчуття.”6 І всемеро поверне ягницю за те, що вчинив це слово, і за те, що не пощадив.6 А за ягничку мусить вернути вчетверо, за те що вчинив такий учинок і не змилосердивсь!
7 І сказав Натан до Давида: Ти той чоловік! Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я помазав тебе над Ізраїлем, і Я спас тебе з Саулової руки.7 І сказав Натан Давидові: Ти – той чоловік, Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Я помазав тебе на царя над Ізраїлем, і Я визволив тебе від руки Саула.7 Тоді Натан промовив до Давида: “Ти - той чоловік! Так говорить Господь Бог Ізраїля: Я тебе помазав царем над Ізраїлем, я тебе врятував з руки Саула,7 І сказав Натан до Давида: Ти чоловік, що це вчинив. Так говорить Господь Бог Ізраїля: Я Той, Хто помазав тебе на царя над Ізраїлем, і Я той, хто спас тебе з руки Саула,7 І відказав Натан Давидові: Чоловік той - се ти сам! Тако глаголе Господь: Я, Бог Ізрайлїв, помазав тебе царем над Ізраїлем і рятував тебе з рук у Саула,
8 І дав тобі дім твого пана, та жінок пана твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо цього мало, то додам тобі ще цього та того.8 І дав тобі дім володаря твого і дружин володаря твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїлів і Юдин, і, якщо цього [для тебе] замало, додав би тобі ще більше.8 дав тобі дім пана твого й жінок пана твого на твоє лоно, дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо б цього було ще замало, додав би ще того й цього.8 І Я тобі дав дім твого пана і жінки твого пана на твоє лоно, і Я дав тобі дім Ізраїля і Юду. І якщо це мало, додам тобі до цього.8 І передав тобі дом пана твого, й жени пана твого на твоє лоно, й передав тобі дом Ізрайлїв і Юдин, а коли б сього було з тебе мало, я дав би тобі ще й більш тим або сим робом.
9 І чому ти зневажив Господнє слово, і вчинив це зло в очах Його? Хіттеянина Урію вбив ти мечем, а його дружину взяв собі за жінку. А його вбив мечем Аммонових синів.9 Нащо ж ти знехтував Словом Господа, учинив зле перед очима Його? Урію хеттеянина убив ти мечем, а дружину його взяв собі за дружину, а його ти убив мечем аммонійців.9 Чому ж ти так зневажив Господа і вчинив те, що є злом у його очах? Урію хеттита вбив мечем, жінку його взяв собі за жінку, його ж ти вбив мечем аммонійським.9 Як це опоганив ти господнє слово, щоб вчинити зло в його очах? Ти мечем убив Урію Хеттея, і ти собі взяв за жінку його жінку, і ти його убив мечем синів Аммона.9 На що ж ти так змаловажив слово Господнє й вчинив те, що менї не до вподоби? Гетїя Урію вбив єси мечем, а жену його взяв єси за жінку собі, самого ж його вбив єси мечем Аммонїйським.
10 А тепер не відступить меч від твого дому аж навіки за те, що зневажив ти Мене, і взяв дружину хіттеяника Урії, щоб була тобі за жінку.10 Отож, не відступить меч від дому твого повік, за те, що ти знехтував Мною, і взяв дружину Урії хеттеянина, щоб вона була тобі дружиною.10 І тому тепер меч навіки не відійде від дому твого за те, що ти мене зневажив і взяв жінку Урії хеттита, щоб була тобі за жінку.10 І тепер меч не відступить від твого дому на віки за те, що ти Мене зневажив і взяв жінку Урії Хеттея, щоб була тобі за жінку.10 Оце ж не відойде на віки меч від дому твого за те, що зневажив єси мене й одняв жену в Гетїя Урії, щоб вона була тобі жінкою.
11 Так сказав Господь: Ось Я наведу на тебе зло з твого дому, і заберу жінок твоїх на очах твоїх, і дам ближньому твоєму, а він покладеться з жінками твоїми при світлі цього сонця.11 Так говорить Господь: Ось, Я наведу на тебе зло із твого дому, і візьму дружин твоїх перед очима твоїми, і віддам ближньому твоєму, і буде він спати із дружинами твоїми перед оцим сонцем.11 Так говорить Господь: З твого ж власного дому нашлю лихо на тебе; візьму твоїх жінок з-перед твоїх очей і віддам їх ближньому твому, і він буде спати з ними перед обличчям цього сонця.11 Так говорить Господь: Ось Я наводжу на тебе зло з твого дому, і заберу твоїх жінок перед твоїми очима і дам твому ближньому, і переспить з твоїми жінками перед цим сонцем.11 Тако глаголе Господь: Нашлю лиху годину на тебе з твого таки дому й відніму в тебе жен твоїх перед віччу в тебе та й передам їх иншому, щоб він перед лицем оцього сонця пригортавсь до жінок твоїх;
12 Хоч ти вчинив потаємно, а Я зроблю цю річ перед усім Ізраїлем та перед сонцем.12 Ти учинив потайки; а Я учиню це перед усім Ізраїлем і перед сонцем.12 Ти потайки чинив це, а я зроблю це явним перед усім Ізраїлем, перед очима сонця.”12 Томущо ти потайки вчинив, і Я вчиню це слово перед всім Ізраїлем і перед цим сонцем.12 Бо хоч ти се вчинив потай, то я мою грізьбу справджу перед усїм Ізраїлем і перед очима самого сонця!
13 І сказав Давид до Натана: Згрішив я перед Господом! А Натан сказав до Давида: І Господь зняв твій гріх, не помреш!13 І сказав Давид Натанові: Згрішив я перед Господом. І сказав Натан Давидові: І Господь зняв твій гріх, ти не помреш.13 І сказав Давид до Натана. `Згрішив я проти Господа!” А Натан відповів Давидові: “Та Господь прощає тобі гріх твій: ти не вмреш.13 І сказав Давид Натанові: Я згрішив перед Господом. І сказав Натан до Давида: І Господь відняв твій гріх, не помреш.13 І промовив Давид Натанові: Провинив я Господеві гріхом. І відказав Натан Давидові: Й Господь прощає тобі гріх твій, ти не вмреш.
14 Та що ти спонукав зневаження Господа цією річчю, то син твій, народжений тобі, конче помре.14 Та оскільки ти цим учинком надав привід ворогам Господа ганьбити Його, то помре твій син, який народився в тебе.14 Тільки ж за те, що ти таким учинком тяжко образив Господа, дитина, що в тебе народилась, напевно вмре.”14 Лиш томущо цим словом, підсилюючи, ти підсилив господних ворогів, і твій син, що тобі народився, помре смертю.14 А що ти тим учинком подав ворогам Господнїм привід, його хулити, так син твій, що тобі народивсь, мусить умерти.
15 І пішов Натан до свого дому, а Господь уразив дитя, що Давидові породила Урієва жінка, і воно захворіло.15 І пішов Натан у дім свій; і уразив Господь дитя, котре породила дружина Урії Давидові, і воно занедужало.15 І Натан пішов додому. Господь же вразив дитину, що вродила Давидові жінка Урії, і вона тяжко захворіла.15 І відійшов Натан до свого дому. І Господь побив дитину, яку породила жінка Урія Давидові, і вона захворіла.15 І пійшов собі Натан додому. Господь же вдарив дитину, що її вродила Давидові жінка Уріїна, так що воно занедужало.
16 А Давид молив Бога за дитинку, і постив Давид, і входив до кімнати, і ночував, поклавшись на землю.16 І молився Давид Богові про немовля, і постився Давид, і, усамітнившись, провів ніч, лежачи на землі.16 Давид благав Бога заради хлопця, постив, ходив у волосяниці, вночі ж лежав на долівці.16 І шукав Давид Бога про дитину, і постив Давид постом, і ввійшов і лежав в мішку на землі.16 І моливсь Давид Богу задля хлопятка, й постив, і на самотї лежав цїлу ніч долї.
17 І прийшли старші його дому до нього, щоб підняти його з землі, та він не хотів, і не підкріпився з ними хлібом.17 А тоді увійшли до нього урядники дому його, аби підвести його із землі; але він не хотів і не їв з ними хліба.17 Старші в палаці робили все, щоб підняти його з землі, та він не хотів і не їв нічого з ними.17 І пішли до нього старшини його дому, щоб підвести його з землі, і він не забажав, і не їв з ними хліба.17 І ввійшли старші з дворян до його, благати його, щоб устав із землї, та він затявсь і не їв нїчого з ними.
18 І сталося сьомого дня, і померло те дитя, а Давидові слуги боялися донести йому, що померло те дитя, бо казали: Ось як була та дитина живою, говорили ми до нього, та не слухав він нашого голосу; а як ми скажемо до нього: Померло це дитя, то ще вчинить щось лихе.18 На сьомий день немовля померло, і служники Давидові боялися доповісти йому, що вмерло немовля; тому що, говорили вони, коли дитя було ще живе, і ми умовляли його, він не дослухався голосу нашого; як же скажемо йому: Померло дитя? Він учинить щось погане.18 Сьомого дня дитина вмерла, але слуги Давида боялися йому сказати, що дитина вмерла, бо думали: “Коли, була жива дитина, ми вмовляли його, та він не слухав; як же тепер йому сказати, що дитина вмерла? Як уболіватиме він від цього?”18 І сталося в сьомому дні і померла дитина. І раби Давида побоялися сповістити йому, що дитина померла, сказали що: Ось коли ще дитина жила ми йому говорили, і не вислухав нашого голосу, і як скажемо йому, що дитина померла, і вчинить зло.18 І вмерла семого дня дитина. Та дворяне страхались ясувати йому, що дитина вмерла, бо думали: як воно ще було живе, він не слухав нашого розважаня; як же тепер сказати йому: дитинка вмерла! він може щось заподїяти собі?
19 А Давид побачив, що слуги його шепочуться поміж собою, і зрозумів Давид, що померло те дитя. І сказав Давид до своїх слуг: Чи не померло те дитя? А ті відказали: Померло.19 І побачив Давид, що служники його перешіптуються між собою, і зрозумів Давид, що дитя померло, і запитав Давид у служників своїх: Померло дитя? І сказали: Померло.19 Але Давид помітив, що слуги перешіптуються між собою, зрозумів, що дитина вмерла, й спитав слуг: “Чи дитина вмерла?” Вони відповіли: “Вмерла.”19 І впізнав Давид, що його слуги шепчуть, і зрозумів Давид, що дитина померла. І сказав Давид до своїх слуг: Чи померла дитина? І вони сказали: Померла.19 Давид же постеріг, що дворяне його перешептуються одно з одним, та й догадавсь, що дитина вмерла. І поспитав Давид у своїх дворян: Чи дитина вмерла? І відказали: Так, умерла.
20 І звівся Давид із землі, і помився, і намастився, і змінив свою одежу, і ввійшов до Господнього дому та й поклонився. Потому ввійшов до свого дому, і захотів їсти, і поклали йому хліба, і він їв.20 Тоді Давид підвівся із землі і вмився, і помазався, і змінив одежу свою, і пішов до дому Господнього, і молився. Повернувшись додому, наказав, аби подали йому хліба, і він їв.20 Встав тоді Давид із землі, помився, намастився, перемінив на собі одіж, пішов до Господнього дому та й поклонився. Потім прийшов додому й велів дати собі страву, і їв.20 І встав Давид з землі і помився і намазався і змінив свою одіж і ввійшов до божого дому і поклонився Йому. І ввійшов до свого дому і попросив їсти хліба, і поклали перед ним хліб, і він їв.20 Тодї встав Давид із долївки, помився й намазався й перемінив одїж свою, й пійшов до Божого дому та й помолився; потім прийшов до дому й приказав дати собі їсти, й попоїв.
21 І сказали йому слуги його: Що це за річ, яку ти вчинив? Коли те дитя жило, ти постив та плакав; а як померло те дитя, ти встав та й їв хліб?21 І сказали йому служники його: Що означає, що ти так чиниш: коли дитя було ще живе, ти постився і плакав; а коли дитя померло, ти підвівся і їв хліб?21 Та його слуги спитали його: “Що має означати твоя поведінка? Коли дитя було живе, ти постив і плакав, коли ж дитя вмерло, ти встав і їв.”21 І його слуги сказали йому: Що це за слово, яке ти вчинив? Коли дитина ще жила, ти постив і плакав і чував, і коли дитина померла, ти встав і зїв хліб і пив.21 І питали в його дворяне: Що се в тебе за спосіб; що се значить: як дитя було ще живе, ти постив та плакав, а тепер, як дитина вмерла, ти встав і їв?
22 А він відказав: Коли те дитя ще жило, я постив та плакав, бо казав: Хто знає, може Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те?22 І сказав Давид: Доки немовля було живе, я постився і плакав, бо міркував: Хто знає, чи не помилує мене Господь, і дитя залишиться живим?22 Він відповів: “Поки дитина була ще жива, я постив і плакав, бо я думав: хто знає, може Господь змилосердиться надо мною й залишить дитину живою?22 І сказав Давид: Коли дитина ще жила я постив і я плакав, бо сказав: Хто знає, чи не помулує мене Господь і дитина житиме.22 І відказав: Покіль іще дитина була жива, я постив і плакав, бо думав: Хто знає, може, Господь змилосердиться до мене, так що воно й жити ме.
23 А тепер, померло воно. Нащо то я б постив? Чи зможу ще повернути його? Я піду до нього, а воно не вернеться до мене...23 А тепер воно померло; нащо ж мені поститися? Хіба я можу повернути його? Я піду до нього, а воно не повернеться до мене.23 Та тепер же, коли воно вмерло, чому б мені постити? Хіба я можу ще його назад повернути? Я піду до нього, а воно вже не повернеться до мене.”23 І тепер вона померла, навіщо це я маю постити? Не зможу її повернути. Я ще піду до неї, а вона не повернеться до мене.23 Тепер же воно вмерло, про що ж менї постити? Хиба ж його вернеш? Я пійду до його, воно ж не прийде вже до мене.
24 І потішив Давид жінку свою Вірсавію, і прийшов до неї, і ліг із нею. І вона вродила сина, а він назвав ім'я йому: Соломон. І Господь полюбив його,24 І потішив Давид Вірсавію, дружину свою, і прийшов до неї і ліг із нею; І вона породила сина, і назвала йому ім'я: Соломон. І Господь полюбив його.24 Тоді Давид розважив Ветсавію, свою жінку, пішов до неї і зліг з нею. Вона зачала й уродила сина, й він назвав його Соломон. Господь полюбив його24 І потішив Давид Вирсавію свою жінку і ввійшов до неї і спав з нею, і вона зачала і породила сина, і назвала йому імя Соломон, і Господь його полюбив.24 І розважав тодї Давид свою супругу Бетсабу, й ввійшов до неї та й пригорнувсь до неї. І вродила вона сина, й назвав його він Соломон, і Господь улюбив його;
25 і послав пророка Натана, і той назвав ім'я йому: Єдід'я, ради Господа.25 І послав пророка Натана, і він назвав йому ім'я: Єдід'я, заради Господа.25 і послав пророка Натана, й цей дав йому ім'я Єдідея, згідно з Господнім словом.25 І післав рукою пророка Натана, і назвав його імя Ідеді, задля Господа.25 І передав його під догляд пророкові Натану, а сей назвав його Едидіа* по слову Господа.
26 А Йоав воював з Раббою аммонітян, і здобув царське місто.26 А тим часом Йоав воював з Раббою аммонійців і [майже] захопив царське місто.26 Тим часом Йоав воював проти Рабби аммоніїв й здобув Водяне Місто.26 І Йоав побідив Раввата сина Аммона і захопив царське місто.26 Йоаб же воював Раббу Амнонїйську й добував се царське місто.
27 І послав Йоав послів до Давида, і сказав: Воював я з Раббою, і здобув я місто води.27 І послав Йоав до Давида сказати йому: Я нападав на Раббу і заволодів водою міста.27 І послав він посланців до Давида сказати йому: “Я воював проти Рабби й захопив Водяне Місто.27 І післав Йоав послів до Давида і сказав: Я Побідив Раввата і я захопив місто вод.27 І послав Йоаб посланця до Давида сказати йому: Я воював Раббу й треба здобути Водяний Город:
28 А тепер збери решту народу, і таборуй біля міста, та здобудь його, щоб не здобув те місто я, і щоб не було воно назване моїм ім'ям.28 Тепер збери решту народу, і підходь до міста, і візьми його; бо, якщо я візьму його, то моє ім'я буде надано йому.28 Збери, отже, останок військового люду, обложи місто й візьми його, бо як я його здобуду, воно назветься моїм ім'ям.”28 І тепер збери останок народу і отаборися проти міста і візьми його, щоб не я забрав місто, і не названо на ньому моє імя.28 Так збирай до купи останок військового люду та й обляжи город і звоюй його, щоб не я звоював город і щоб моє ймя не вязалось із ним.
29 І зібрав Давид увесь народ, і пішов до Рабби, і воював із нею, та й здобув її.29 І зібрав Давид увесь народ, і пішов до Рабби, і воював супроти неї, і захопив її.29 Тоді Давид зібрав усе військо, двигнув на Раббу, воював проти неї й здобув її.29 І Давид зібрав ввесь нарід і пішов до Раввата і воював проти нього і взяв його.29 І зібрав Давид круг себе ввесь військовий люд, двинув проти Рабби, воював і впокорив її.
30 І взяв він корону з голови їхнього царя, а вага її талант золота, та дорогий камінь, і Давид поклав її на свою голову. І він виніс дуже багато здобичі з того міста.30 І взяв Давид вінка царя їхнього з голови його, – а в ньому було золота талант і коштовний камінь, і поклав його Давид на свою голову, і здобичі з міста виніс дуже багато.30 Він зняв з голови Мілкома вінець, який важив талант золота й мав у собі дорогий камінь; і покладено його на голову Давида. Вивіз також із міста здобичі превелику силу.30 І взяв вінець Мелхола їхнього царя з його голови, і його вага талант золота і дорогоцінного каменя, і був на голові Давида. І він забрав з міста дуже багато здобичі.30 І взяв Давид вінець із голови царя їх, важив же він талант золота й на йому був дорогий камінь, і надїв його Давид собі на голову, та вивіз із города велике множество здобичі.
31 А народ, що був у ньому, він повиводив, і поклав їх під пилку, і під залізні долота та під залізні сокири, і позаганяв їх до цегельняної печі. І так робив він усім аммонітським містам. І вернувся Давид та ввесь народ до Єрусалиму.31 А народ, який перебував у ньому, він вивів, і поклав їх під пилки, під залізні долота та під залізні сокири і кинув їх до випалювальних печей. І отак він учинив з усіма містами аммонськими. І повернувся після того Давид і увесь народ до Єрусалиму.31 Людей же, що були в ньому, вивів і поставив їх до пил, залізних приладь та сокир залізних; заставив їх і цеглу виробляти. Так він чинив з усіма аммонійськими містами. Потім Давид повернувся зо своїм військом у Єрусалим.31 І нарід, що був у ньому, він вивів і поклав до пили і до залізних молотарок і перевів їх через цегольні і так зробив всім містам синів Аммона. І повернувся Давид і ввесь нарід до Єрусалиму.31 А людей, що в йому були, повиводив і ставляв їх під пили, їздив по них кованими возами й переводив через цегольні печі. Так само чинив він і з другими городами Аммонїйськими. І вернувсь Давид з усїм народом у Ерусалим.