1 Яка ж бо ти прекрасна, моя люба! Яка ж бо ти прекрасна! Очі твої - голубки.2 Який же ти прекрасний, о мій любий! Який ти милий! Постеля наша - сама зелень.3 Трями наших домів - із кедру, а наші бантини, - з кипарису.4 Він увів мене в бенкетний покій, і любов - стяг його надо мною.5 Підсильте мене тістечками виноградними, яблуками мене одушевляйте, бо я з любови знемагаю.6 Ліва рука його під головою в мене, а правою він мене обіймає.7 Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами й ланями пільними, щоб не будили, не розбуджували любої моєї, покіль вона того не схоче.8 Уважно! Мій любий! Ось він іде, він стрибає по горах, по горбках скаче.9 Мій любий - немов олениця або оленятко. Он він стоїть за нашою стіною, крізь вікна заглядає, крізь ґрати зазирає.10 Заговорив мій любий і сказав до мене: «Устань, моя люба! Ходи, моя прекрасна!11 Глянь бо: зима минула, дощі прогули, прошуміли.12 Вже квіти на землі з'явились, пора пісень настала, і голос горлиці вже чути в краю нашім.13 Смоковниця бруньки вже виганяє, і виноград, у цвіту пахощі розливає. Устань, іди, моя люба! Ходи, моя прегарна!14 Моя голубко, у щілинах скелястих, у сховку стрімкої кручі! Дай глянути на твоє личко, дай голос твій почути! Бо голос твій солодкий, і личко твоє принадне.»15 Спіймайте нам лисиць, лисиць маленьких, що виноградники нівечать, наші виноградники у цвіту.16 Мій любий - мій, а я його, -його, що пасе між лілеями.17 Покіль день дише холодочком і тіні утікають, вернись, мій любий! Будь, як газеля або як оленятко на горах Бетер!