1 І повів Іов далі свою мову і сказав: 2 «О, коли б я був такий, як за місяців колишніх, як за тих днів, коли Бог мене хоронив був,3 коли над головою в мене сяяв його світич, коли при його світлі я ходив у пітьмі!4 Такий, як за днів осени моєї, коли Бог вітав над моїм наметом,5 коли Всевишній був іще зо мною і круг мене були мої діти;6 коли у молоці купались мої ноги, і скеля точила потоками олію!7 Як я, було, виходив до брами в місті, встановлював мій ослін на майдані,8 хлопці, зобачивши мене, ніяковіли, старі ж уставали - і залишалися стояти.9 Вельможі стримувались від розмови, на уста клали собі руку.10 І голос старшин тихнув, язик їхній прилипав до піднебіння.11 Вухо, що мене чуло, мене хвалило; око, що мене бачило, свідчило про мене.12 Я бо рятував убогого, що кликав, і сироту, й того, кому ніхто не допомагає.13 Хто гинув, того благословення сходило на мене, і серцю вдовиці я давав відраду.14 Я одягавсь у справедливість, і вона вдягалась у мене; право моє було, мов мантія і корона.15 Я був сліпому оком, кульгавому я був ногами!16 Я батьком був для вбогих, я розглядав невідомого справу.17 Я торощив щелепи злому, з зубів у нього виривав здобич.18 Я думав собі: Умру старим! Днів моїх, як піску, буде багато.19 Мій корінь буде при воді відкритий, роса у мене на галуззі заночує.20 Слава моя завжди буде відновлятись, лук мій зміцніє в руці у мене.21 Вони мене слухали уважно -замовкали, коли я їм радив.22 По моїй мові не говорили більше, - крапля по краплі спадало на них моє слово.23 Вони, мов на дощ, на мене чекали, і розтуляли рот свій, мов на дощ пізній.24 Усміхнусь, було, до них, коли вони зневіряться, - веселости з мого обличчя не проганяли.25 Я призначав дорогу їм, я був їм головою. Я жив, неначе цар при війську; куди б я їх тільки вів, - ішли за мною.»