1 «Срібло має жилу початкову, золото - також місце, де його очищують.2 Залізо з землі добувають, розтоплений камінь стає міддю.3 Людина кладе край пітьмі, розшукує до крайньої межі - каміння темне, чорне.4 Люди з світлом пробивають копальню, де стопи не залишили пам'яті, - зависають на далекому відлюдді.5 Земля, що з неї хліб родиться, під сподом, мов вогнем, розрита: -6 місце сафірового каміння та золотого пороху.7 Стежки туди не знає хижа птиця, і око яструба її не бачить.8 Її не топчуть звірі дикі, лев по ній не проходить!9 Людина на кремінь кладе свою руку, перевертає шкереберть гори.10 У скелях прорубує рови, усе дорогоцінне бачить його око.11 Досліджує джерела рік, виносить сховане на світло.12 А мудрість звідкіля береться? Де розумові місце?13 Ніяка людина її путі не знає, і не знайти її в землі живих.14 Безодня каже: Вона не в мені! Та й море мовить: Не у мене!15 Її й за щире золото не придбати, ані сріблом її не можна оцінити.16 Її не можна оцінити золотом офірським, ані оніксом дорогоцінним, ані сафіром.17 Ні золото, ні скло не можуть порівнятися з нею; її не виміняти за щирозлотний посуд.18 А про коралі та кришталь і згадувати нічого! Здобувати мудрість важче, ніж перли.19 Їй не рівня топаз етіопський, ні щирим золотом її не оцінити!20 Звідкіль, отже, береться мудрість? Де розумові місце?21 Вона від зору всього живого скрита, і схована від птиць небесних.22 Погибель і смерть кажуть: До наших вух дійшла про неї чутка, -23 але лиш Бог до неї знає стежку, він знає її місце.24 Бо він аж на край світу бачить, на все, що є під небом, поглядає.25 Коли він призначав вагу вітрові і давав міру водам,26 коли встановлював закон дощеві, дорогу гуркотові грому, -27 тоді її угледів, облічив, усталив її, добре її розслідивши.28 А людині сказав: Страх перед Господом - це мудрість, берегтися зла - це розум!»