1 Заговорив Цофар з Наамату й мовив: 2 «Чи ж оте багатослів'я не знайде відповіді? Чи ж за балакуном визнають слушність?3 Чи ж твоє базікання призведе людей до мовчанки? Глумитимешся, а ніхто тебе й не застидає?4 Ти кажеш: Моя наука ясна, і чистий я перед очима твоїми.5 О, коли б Бог заговорив, коли б він розтулив уста свої до тебе,6 і показав тобі мудрости тайни, що над усяке розуміння, тоді б ти зрозумів, що Бог від тебе вимагає менше, ніж твоя провина заслужила.7 Чи ж можеш збагнути істоту Божу, проникнути Вседержителя?8 Вона висока, наче небо! Що вдієш? Вона глибша Шеолу! Що знаєш?9 Довша, ніж земля, її міра, ширша, ніде море.10 Коли проходить, хто його спинить? Коли на суд поставить, хто йому заборонить?11 Він бо знає людей підлих; бачить лукавство й має його на увазі.12 Тож так пустоголовий робиться розумним, як дике осля стає свійським.13 Якщо скеруєш твоє серце і простягнеш руки твої до нього,14 як віддалиш від твоїх рук кривду й не даси неправді жити у твоїм наметі,15 тоді напевне підведеш обличчя твоє без плями, стоятимеш твердо, боятися не будеш.16 Бо ти біду твою забудеш; немов про воду, що сплила, ти згадуватимеш про неї.17 Життя твоє буде ясніше півдня, а темнота буде, як ранок.18 Безпечний будеш, бо матимеш надію, поглянеш навкруги й покладешся собі безпечно.19 Ляжеш собі, й ніхто не смітиме тебе лякати, і багато буде тих, що запобігатимуть у тебе ласки.20 А очі злих погаснуть, для них не буде втечі; надія їхня - чим скорш умерти!»