1 «Життя моє мені набридло! Дам волю смуткові моєму, і говоритиму в гіркоті душі моєї.2 Я скажу Богові: Не засуджуй мене! Вкажи мені, за що зо мною правуєшся.3 Чи це для тебе добре мене гнітити, твоїх рук діло нехтувати та раді грішників сприяти?4 Невже в тебе тілесні очі? Невже ти бачиш, як людина бачить?5 Чи дні твої подібні до днів людських, роки твої, немов дні смертних,6 що ти шукаєш у мене провини,! розвідуєшся, чи є гріх у мені,7 хоча й знаєш, що я не провинився, що нікому спастися з руки твоєї?8 Руки твої мене склали й сотворили, і ти ж мене всього руйнуєш?9 Згадай, благаю, що ти мене виробив, неначе глину; і хочеш знову в порох мене повернути.10 Чи ж ти не вилив мене молоком, не згустив мене сиром?11 Ти одяг мене шкірою й тілом, з костей і жил зіткав єси мене.12 Ти дав мені життя і милість, і твоя опіка зберегла мій дух.13 Та ось що скрив ти в твоїм серці, я знаю, що воно оце на думці в тебе: 14 якщо грішу, - за мною назирати й гріха мені не відпускати.15 Горе мені, як завиню! Та хоч і правий я - не зважусь голову підняти, я, насичений ганьбою, упоєний бідою!16 Якщо я підведусь, мов лев, ти гонишся за мною і знов показуєш на мені твою велич.17 Виводиш нових свідків проти мене, і збільшуєш твій гнів на мене: дедалі нові лави йдуть у бій на мене.18 Навіщо вивів мене з лона? Я був би вмер, - мене не бачило б ніяке око.19 Я був би, наче б мене й не було ніколи; мене перенесли б з утроби в домовину.20 Днів життя мого так мало! Лиши мене, щоб я розвеселився трохи,21 поки піду й не повернуся, в країну темряви й смертельної тіні,22 в країну смертельної тіні та безладу, де світло, немов пітьма.»