1 І сказав Єлисей: Вислухайте слово Господнє. Так говорить Господь: Завтра о цій порі сея пшеничного борошна ліпшого [буде] за шекля, а дві сеї ячменю – за шекля біля брами Самарії.2 І відповідав вельможа, на руку котрого цар спирався, чоловікові Божому, і сказав: Якби Господь відкрив вікна на небі, то й за таких обставин – чи сталося б так? І сказав той: Ось, побачиш своїми очима, але їсти цього не будеш.3 Чотири чоловіки в проказі сиділи при вході до брами і говорили один одному: Чого нам отут сидіти, наджидаючи смерти?4 Якщо наважимося і увійдимо до міста, то в місті голод, і ми там помремо; а якщо сидітимемо тут, то також помремо. Ходімо краще до табору сирійського. Якщо залишать нас живими, будемо жити; а якщо умертвлять, то помремо.5 І звелися в сутінки, щоб рушити до табору сирійського. І прийшли до краю табору сирійського, і ось, там уже нікого.6 Господь учинив те, що у таборі сирійському почули стукітняву колісниць та іржання коней; голос величезного війська. І сказали вони один одному: Мабуть, найняв супроти нас цар ізраїльський царів хеттейських і єгипетських, щоб ішли на нас.7 І підвелися, і побігли в сутінки, і залишили шатра свої, і коней своїх, і віслюків своїх, увесь табір, як він був, і повтікали, рятуючи себе.8 І прийшли ті прокажені до краю табору, і зайшли до одного шатра, і їли та пили, і взяли звідти срібло і золото, і одежу, і пішли й сховали. Пішли іще до одного шатра і там узяли, і пішли й сховали.9 І сказали один одному: Не так ми чинимо. День цей – день доброї вісті. Якщо ми не поспішимо аж до вранішнього світла, то провина впаде на нас. Отож ходімо і повідаємо царевому домові.10 І прийшли, і покликали міських брамників, і оповіли їм, говорячи: Ми входили до табору сирійського, і ось, там ані людини, ані голосу людського, а лише коні прив'язані, і віслюки прив'язані, і шатра, як вони [були]!11 І покликали брамників, і вони переказали вість до самого царського палацу.12 І підвівся цар уночі, і сказав служникам своїм: Скажу вам, що чинять з нами сиріяни. Вони знають, що ми страждаємо від голоду, і вийшли з табору, щоб сховатися в полі, заміряючись он як: Коли вони вийдуть з міста, ми захопимо їх живими і увійдемо до міста.13 І відповідав один із служників при ньому і сказав: Нехай візьмуть п'ятеро коней, що залишилися в місті (із усього війська ізраїльського, котре загинуло, вони залишилися), і пошлемо, і побачимо.14 І взяли дві колісниці з кіньми, і послав цар їх услід за сирійським військом, говорячи: Ідіть і подивіться.15 І їхали за ними аж до Йордану, і ось, уся дорога заслана одягом і речами, котрі покидали сирійці під час квапливої втечі. І повернулися посланці, і доповіли цареві.16 І вийшов народ, і пограбували сирійський табір, і була сея борошна кращого по шеклю, і дві сеї ячменю по шеклю, за словом Господнім.17 І цар поставив того вельможу, на руку котрого спирався, біля брами. І розтоптав його народ у брамі, і він помер, як сказав чоловік Божий, котрий говорив, коли приходив до нього цар.18 Коли говорив чоловік Божий цареві отак: Дві сеї ячменю по шеклю, і сея борошна пшеничного буде о такій порі узавтра біля воріт Самарії;19 Тоді відповідав цей вельможа чоловікові Божому і сказав: Якби Господь відкрив вікна на небі, то й за таких обставин чи сталося б так? А він сказав: Побачиш своїми очима, але їсти цього не будеш.20 Так і справдилося з ним; і затоптав його народ, і він помер.