1 Хто це гряде із Едому, у шатах червоних із Боцри? Хто Той пишний в убранні Своїм, що в величі сили Своєї врочисто гряде? Це Я, що говорить у правді, що владний спасати! | 1 Хто це йде від Едому, у червоних шатах із Боцри? Який величавий у Своїм одязі, що виходить у повноті сили Своєї? Я – що виповідає правду, потужний, щоб рятувати. | 1 Хто ж це йде з Едому, у багряних шатах з Боцри? Такий величний у своїй одежі, що виступає повний сили? Це я, той, що повідає справедливість, великий у спасінні. | 1 Хто цей, що прийшов з Едома, червоність одежі з Восора, він гарний в одежі сили з силою? Я говорю праведність і суд спасіння. | 1 Хто се йде з Едому, в червоній одежі з Босору, такий величний в своїй одежі, що виступає в повнотї сили своєї? - Се я, - той що в устах його справедливість, я, сильний до рятовання. |
2 Чого то червона одежа Твоя, а шати Твої як у того, хто топче в чавилі? | 2 А від чого шати Твої червоні і одяг у Тебе, як у чавильника винограду? | 2 Чому шати твої багряні, одежа твоя, мов у того, хто топтав грона у винотоці? | 2 Чому твоя одіж червона і твоє убрання як з витисненого току? | 2 Чом же одїж твоя червона, а ризи твої - мов у того, що топтав виноград у тискарнї? |
3 Сам один Я чавило топтав, і не було із народів зо Мною нікого! І Я топтав їх у гніві Своїм, і чавив їх у люті Своїй, і бризкав їх сік на одежу Мою, і Я поплямив всі шати Свої... | 3 Я топтав Сам у чавилі, і з народів нікого не було зі Мною; Я топтав їх у гніві Моєму і чавив їх у люті Моїй; кров їхня бризкала на шати Мої, і Я заплямував всю одежу Мою; | 3 Я топтав сам один у винотоці, нікого з-поміж народів не було зо мною. Я їх топтав у моїм гніві, давив їх у моїй досаді, їхній сік на мої шати бризкав, і я заплямив усю мою одежу. | 3 Повне витисненого? І з народів немає зі мною чоловіка, і я їх потоптав в гніві і я їх потоптав як землю, і звів їхню кров до землі. | 3 Я топтав виноград сам один, не було зміж народів нїкого зо мною; і я потоптав їх у гнїву мойму, давив їх у досадї моїй; кров їх бризгала на мої ризи, от я й замаргав усю одїж мою; |
4 Бо день помсти у серці Моїм, і надійшов рік Мого викуплення! | 4 Бо день помсти – у серці Моєму, і рік Моїх спокутуваних прийшов. | 4 Бо я в моїм серці постановив день помсти, і надійшов рік моєї відплати. | 4 Бо на них прийшов день віддачі, і є рік викупу. | 4 День бо помсти мав я на умі, і настав рік визволу людей моїх. |
5 Я дививсь, але помічника не було, і дивувавсь, бо підпори Мені бракувало, та рамено Моє Мені допомогло, а Мій гнів він підтримав Мене! | 5 Я дивився, – і не було помічника; дивувався, що не було того, хто підтримує; але помогло Мені рамено Моє, і лють Моя – вона підтримала Мене. | 5 Дивився я, але помічника не було; глядів здивований, та не було, щоб хто підтримав. Тоді рамено моє прийшло мені у підмогу, і моє обурення мене підтримало. | 5 І я поглянув, і немає помічника. І я подумав і немає помічника. І їх визволило моє рамено, і настав мій гнів. | 5 Я дивився, й не було помічника; дивувався, що не було кому піддержати мене; та менї помогла рука моя, й досада моя - вона піддержала мене; |
6 І топтав Я народи у гніві Своїм, і ламав їх у люті Своїй, і вилив на землю їхню кров! | 6 І потоптав Я народи у гніві Моєму, і понищив їх у люті Моїй, і вилив на землю кров їхню. | 6 Я роздавив народи в моїм гніві, я їх розбив у моїй люті, пролив їхній сік на землю. | 6 І я їх потоптав моїм гнівом і я звів їхню кров до землі. | 6 І потоптав я ворогів в гнїву мойму, розбив їх у досадї моїй, і полив землю їх кровю. |
7 Буду згадувати ласки Господні, Господні хвали за все те, що вчинив нам Господь, за велике добро те для дому Ізраїля, що вчинив Він для них у Своїм милосерді, і в ласці великій Своїй! | 7 Пригадаю милості Господні і славу Господню за все, що Господь подарував нам, і глибоку приязнь [Його] до Ізраїлевого дому, котру виявив Він йому за милосердям Своїм і за багатьма щедротами Своїми. | 7 Я славитиму ласки Господні, Господні подвиги за те все, що Господь учинив нам, за те велике благо для ізраїльського дому, що він учинив нам у своїм милосерді, у своїй великій ласці. | 7 Я згадав господне милосердя, господні доброти в усіх, якими Господь нам віддасть. Господь добрий суддя для дому Ізраїля, Він наводить на нас за своїм милосердям і за множеством своєї праведности. | 7 О, вдячно буду згадувати змилуваннє Господнє, і буду славити Господа за все те, що Господь дарував нам; за всї блага для дому Ізраїля, які явив йому в милосердю свому і великій ласкавостї своїй. |
8 І сказав: Вони справді народ Мій, сини, що неправди не кажуть, і став Він для них за Спасителя. | 8 Він сказав: Беззаперечно вони – народ Мій, діти, котрі не обдурять, і Він був для них Рятівником. | 8 Бо він сказав: «Вони ж мій народ, діти, що не будуть віроломні!» Він став їхнім Спасом, | 8 І Він сказав: Чи не нарід мій, діти не будуть непослушні? І став їм на спасіння | 8 Він бо сказав: Вони ж народ мій, дїти, що не зломлять вірностї, - і він спасав їх. |
9 В усякому утиску їхньому тісно було і Йому, і Ангол обличчя Його їх спасав. Любов'ю Своєю й Своїм милосердям Він викупив їх, і їх підніс і носив їх усі дні в давнину. | 9 У всілякій журбі їхній Він не залишав їх, і Ангел Його присутности рятував їх; через любов Свою і милосердя Своє Він визволив їх, узяв і носив їх кожного дня старожитнього. | 9 у кожній їхній недолі. То не вістун, не ангел урятував їх, а його обличчя. У своїй любові й у своїм милосерді він викупив їх, він їх підняв, носив їх за часів минулих. | 9 з усякого клопоту. Не старець, ані післанець, але сам Господь їх спас, томущо полюбив їх і щадив їх. Він їх визволив і взяв їх і підняв їх всі дні віку. | 9 В кожній недолї їх він не покидав їх, і ангел лиця його рятував їх; з любови своєї й з милосердя свого визволяв їх; підняв їх і носив по всї днї давні. |
10 Та стали вони неслухняними й Духа Святого Його засмутили, і Він обернувся на ворога їм, Він Сам воював проти них... | 10 Але вони зворохобилися і завдали жалю Святому Духові Його; а тому Він став супротивником їхнім: Сам воював супроти них. | 10 Вони ж: зворохобились, завдали смутку духові його святому. І він їм ворогом зробився, став з ними воювати. | 10 А вони не послухалися і розгнівили його святий дух. І Він повернувся їм на ворожнечу, і Він воював проти нього. | 10 Та вони неслухняні бували й печалї завдавали духові його; за те ж він одвертався і ставав їм неприятельом; і сам воював проти них. |
11 Тоді то народ Його згадає дні давні, Мойсея: Де Той, що їх вивів із моря із пастирем отари Своєї? Де Той, що в нього поклав Свого Духа Святого? | 11 Тоді народ Його пригадав старожитні дні Мойсеєві: де Той, Котрий вивів їх з моря з пастирем овечок Своїх? Де Той, Котрий вклав у серце його Святого Духа Свого, | 11 Тоді вони згадали дні днедавні, дні Мойсея: Де той, що вивів з моря пастиря свого стада? Де той, що дух свій святий вклав у нього? | 11 І Він згадав вічні дні, що вивів з землі пастиря овець. Де є той, хто поставив в них святого духа? | 11 Тодї згадав народ часи давні, Мойсейові: де він - той, що вивів їх із моря з пастирем овець його? де той, що сьвятого духа свого вложив йому в серце? |
12 Що Він по правиці Мойсея провадив рамено величчя Свого, що Він перед ними розділював воду, щоб зробити Собі вічне Ім'я? | 12 Котрий вів Мойсея за праву руку величним раменом Своїм, розділив перед ними води, щоб вчинити Собі вічне ймення. | 12 Що вів Мойсея за правицю раменом своїм преславним, розділив води перед ними, щоб учинити собі ім'я вічне? | 12 Хто повів правицею Мойсея, рамено його слави? Заволодів над водою перед його лицем, щоб зробити йому вічне імя. | 12 Той, що вів Мойсея за праву руку величним рамям своїм; роздїлив перед ним води, щоб вічне вчинити імя собі; |
13 Що провадив безоднями їх, як коня на пустині, і вони не спіткнулись? | 13 Котрий вів їх через безодні, мов коня степом, [і] вони не спотикалися? | 13 Що вів їх через безодні, немов коня широким степом, так що вони не спотикались? | 13 Повів їх через безодню як коня через пустиню, і не були струджені, | 13 Той, що вів їх через безоднї, мов коня степом широким, та й не спотикались. |
14 Як сходить у долину худоба, так їх Дух Господній водив до спочинку, так і Ти вів народ Свій, щоб зробити Собі славне Ім'я! | 14 Як череда сходить у долину, Дух Господній вів їх до спочину. Так вів Ти народ Твій, щоб вчинити Собі уславлене ймення. | 14 Мов череду, що сходить у долину, дух Господній вів їх до спокою. Отак водив ти свій народ, щоб учинити собі славне ім'я. | 14 і як скотину через рівнину. Зійшов дух від Господа і провів їх. Так Ти повів твій нарід, щоб зробити собі славне імя. | 14 Мов стадо, що легко сходить у долину, так дух Господень вів їх до впокою. Оттак водив ти твій нарід, щоб собі імя славне вчинити. |
15 Поглянь із небес і побач із мешкання святині Своєї та слави Своєї: Де горливість Твоя та Твої могутні чини? Де велике число милосердя Твого та ласки Твоєї, що супроти мене затрималися? | 15 Поглянь з небес і подивися з оселі святині Твоєї і Слави Твоєї: де ревність Твоя і могутність Твоя? – Добре серце Твоє і милості Твої до мене притримані. | 15 Споглянь же з неба й подивися з преславного, святого твого житла! Де твоя горливість і твоя потуга, твій жаль і твоє милосердя? Не стримуй їх супроти мене! | 15 Повернися з неба і поглянь з твого святого дому і слави. Де є твоя ревність і твоя сила? Де є множество твого милосердя і твоїх щедростей, що Ти здержався від нас? | 15 Споглянь же з небес, подивись із пробутку твого сьвятого й славного: Де любовний жар і кріпость твоя? - ласкавість твоя й милосердє твоє до мене - вони здержані! |
16 Тільки Ти наш Отець, бо Авраам нас не знає, а Ізраїль нас не пізнає! Ти, Господи, Отець наш, від віку Ім'я Твоє: наш Викупитель! | 16 Лише Ти – Батько наш; бо Авраам не впізнає нас, та й Ізраїль не визнає нас за своїх; Ти, Господе, – Вітець наш, од віку ймення Твоє: Визволитель наш. | 16 Бо ти - наш Батько. Не знає нас Аврааам, не згадує про нас Ізраїль. Ти, Господи, наш Батько; «наш Викупитель споконвіку» - твоє ім'я. | 16 Бо Ти наш батько, бо Авраам нас не пізнав, й Ізраїль нас не пізнав, але Ти, Господи, наш батько. Визволи нас, від початку на нас є твоє імя. | 16 Нї, тілько ти - отець наш; бо Авраам нас не відав, та й не знав про нас Ізраїль; ти, ти, Господь, - отець наш; від віків на імя тобі: Відкупитель наш. |
17 Нащо, Господи, Ти попустив, що ми блудимо з доріг Твоїх, нащо робиш твердим наше серце, щоб ми не боялись Тебе? Вернися ради рабів Своїх, ради племен спадку Свого! | 17 Нащо, Господе, Ти дозволив нам збочити зі шляхів Твоїх, ожорсточитися серцю нашому, щоб не боятися Тебе? Обернися, заради служників Твоїх, заради колін спадку Твого. | 17 Чому, о Господи, ти допустив, щоб ми блукали далеко від твоїх доріг, щоб закаменіло наше серце, тебе більше не боялось? Повернися з любови до слуг твоїх, до колін твого спадкоємства! | 17 Чому Ти дав нам заблукати, Господи, з твоєї дороги, твердими вчинив наші серця, щоб ми Тебе не боялися? Повернися задля твоїх рабів задля племен твого насліддя, | 17 Про що, Господи, допустив ти се на нас, щоб з путя твого ми збились, щоб закаменїло серце наше й перестало тебе боятись? Обернися ж задля слуг твоїх, задля поколїнь наслїддя твого. |
18 Спадщину займав час короткий святий Твій народ, противники наші святиню Твою потоптали! | 18 Недовго володів ним народ Святині Твоєї; вороги наші потоптали Святиню Твою. | 18 Чому нечестивці лізуть у твою святиню, вороги наші твоє святилище взяли під ноги? | 18 щоб ми унаслідили мало твоєї святої гори, наші вороги потоптали твою святиню. | 18 На короткий час допалась вона народові сьвятостї твоєї, вороги бо наші взяли під ноги сьвятиню твою. |
19 Ми стали такими, немов би відвіку Ти не панував був над нами, немов би не кликалося Твоє Ймення над нами! | 19 Ми стали такими, над якими Ти начебто ніколи не володарював, і над котрими не називалося ймення Твоє. | 19 Ми стали, немов люди, над якими ти не володів ніколи, які не прикликали ніколи імени Бога. Коли б ти був прорвав небо і зійшов, гори розтанули б перед тобою! | 19 Ми стали як на початку, коли Ти не володів нами, ані не названо на нас твоє імя. | 19 М и тепер такими стали, наче б ти нїколи й не володїв над нами, наче б імя твоє не йменувалось над нами. |