1 Хто це гряде із Едому, у шатах червоних із Боцри? Хто Той пишний в убранні Своїм, що в величі сили Своєї врочисто гряде? Це Я, що говорить у правді, що владний спасати!1 Хто це йде від Едому, у червоних шатах із Боцри? Який величавий у Своїм одязі, що виходить у повноті сили Своєї? Я – що виповідає правду, потужний, щоб рятувати.1 Хто ж це йде з Едому, у багряних шатах з Боцри? Такий величний у своїй одежі, що виступає повний сили? Це я, той, що повідає справедливість, великий у спасінні.1 Хто цей, що прийшов з Едома, червоність одежі з Восора, він гарний в одежі сили з силою? Я говорю праведність і суд спасіння.1 Хто се йде з Едому, в червоній одежі з Босору, такий величний в своїй одежі, що виступає в повнотї сили своєї? - Се я, - той що в устах його справедливість, я, сильний до рятовання.
2 Чого то червона одежа Твоя, а шати Твої як у того, хто топче в чавилі?2 А від чого шати Твої червоні і одяг у Тебе, як у чавильника винограду?2 Чому шати твої багряні, одежа твоя, мов у того, хто топтав грона у винотоці?2 Чому твоя одіж червона і твоє убрання як з витисненого току?2 Чом же одїж твоя червона, а ризи твої - мов у того, що топтав виноград у тискарнї?
3 Сам один Я чавило топтав, і не було із народів зо Мною нікого! І Я топтав їх у гніві Своїм, і чавив їх у люті Своїй, і бризкав їх сік на одежу Мою, і Я поплямив всі шати Свої...3 Я топтав Сам у чавилі, і з народів нікого не було зі Мною; Я топтав їх у гніві Моєму і чавив їх у люті Моїй; кров їхня бризкала на шати Мої, і Я заплямував всю одежу Мою;3 Я топтав сам один у винотоці, нікого з-поміж народів не було зо мною. Я їх топтав у моїм гніві, давив їх у моїй досаді, їхній сік на мої шати бризкав, і я заплямив усю мою одежу.3 Повне витисненого? І з народів немає зі мною чоловіка, і я їх потоптав в гніві і я їх потоптав як землю, і звів їхню кров до землі.3 Я топтав виноград сам один, не було зміж народів нїкого зо мною; і я потоптав їх у гнїву мойму, давив їх у досадї моїй; кров їх бризгала на мої ризи, от я й замаргав усю одїж мою;
4 Бо день помсти у серці Моїм, і надійшов рік Мого викуплення!4 Бо день помсти – у серці Моєму, і рік Моїх спокутуваних прийшов.4 Бо я в моїм серці постановив день помсти, і надійшов рік моєї відплати.4 Бо на них прийшов день віддачі, і є рік викупу.4 День бо помсти мав я на умі, і настав рік визволу людей моїх.
5 Я дививсь, але помічника не було, і дивувавсь, бо підпори Мені бракувало, та рамено Моє Мені допомогло, а Мій гнів він підтримав Мене!5 Я дивився, – і не було помічника; дивувався, що не було того, хто підтримує; але помогло Мені рамено Моє, і лють Моя – вона підтримала Мене.5 Дивився я, але помічника не було; глядів здивований, та не було, щоб хто підтримав. Тоді рамено моє прийшло мені у підмогу, і моє обурення мене підтримало.5 І я поглянув, і немає помічника. І я подумав і немає помічника. І їх визволило моє рамено, і настав мій гнів.5 Я дивився, й не було помічника; дивувався, що не було кому піддержати мене; та менї помогла рука моя, й досада моя - вона піддержала мене;
6 І топтав Я народи у гніві Своїм, і ламав їх у люті Своїй, і вилив на землю їхню кров!6 І потоптав Я народи у гніві Моєму, і понищив їх у люті Моїй, і вилив на землю кров їхню.6 Я роздавив народи в моїм гніві, я їх розбив у моїй люті, пролив їхній сік на землю.6 І я їх потоптав моїм гнівом і я звів їхню кров до землі.6 І потоптав я ворогів в гнїву мойму, розбив їх у досадї моїй, і полив землю їх кровю.
7 Буду згадувати ласки Господні, Господні хвали за все те, що вчинив нам Господь, за велике добро те для дому Ізраїля, що вчинив Він для них у Своїм милосерді, і в ласці великій Своїй!7 Пригадаю милості Господні і славу Господню за все, що Господь подарував нам, і глибоку приязнь [Його] до Ізраїлевого дому, котру виявив Він йому за милосердям Своїм і за багатьма щедротами Своїми.7 Я славитиму ласки Господні, Господні подвиги за те все, що Господь учинив нам, за те велике благо для ізраїльського дому, що він учинив нам у своїм милосерді, у своїй великій ласці.7 Я згадав господне милосердя, господні доброти в усіх, якими Господь нам віддасть. Господь добрий суддя для дому Ізраїля, Він наводить на нас за своїм милосердям і за множеством своєї праведности.7 О, вдячно буду згадувати змилуваннє Господнє, і буду славити Господа за все те, що Господь дарував нам; за всї блага для дому Ізраїля, які явив йому в милосердю свому і великій ласкавостї своїй.
8 І сказав: Вони справді народ Мій, сини, що неправди не кажуть, і став Він для них за Спасителя.8 Він сказав: Беззаперечно вони – народ Мій, діти, котрі не обдурять, і Він був для них Рятівником.8 Бо він сказав: «Вони ж мій народ, діти, що не будуть віроломні!» Він став їхнім Спасом,8 І Він сказав: Чи не нарід мій, діти не будуть непослушні? І став їм на спасіння8 Він бо сказав: Вони ж народ мій, дїти, що не зломлять вірностї, - і він спасав їх.
9 В усякому утиску їхньому тісно було і Йому, і Ангол обличчя Його їх спасав. Любов'ю Своєю й Своїм милосердям Він викупив їх, і їх підніс і носив їх усі дні в давнину.9 У всілякій журбі їхній Він не залишав їх, і Ангел Його присутности рятував їх; через любов Свою і милосердя Своє Він визволив їх, узяв і носив їх кожного дня старожитнього.9 у кожній їхній недолі. То не вістун, не ангел урятував їх, а його обличчя. У своїй любові й у своїм милосерді він викупив їх, він їх підняв, носив їх за часів минулих.9 з усякого клопоту. Не старець, ані післанець, але сам Господь їх спас, томущо полюбив їх і щадив їх. Він їх визволив і взяв їх і підняв їх всі дні віку.9 В кожній недолї їх він не покидав їх, і ангел лиця його рятував їх; з любови своєї й з милосердя свого визволяв їх; підняв їх і носив по всї днї давні.
10 Та стали вони неслухняними й Духа Святого Його засмутили, і Він обернувся на ворога їм, Він Сам воював проти них...10 Але вони зворохобилися і завдали жалю Святому Духові Його; а тому Він став супротивником їхнім: Сам воював супроти них.10 Вони ж: зворохобились, завдали смутку духові його святому. І він їм ворогом зробився, став з ними воювати.10 А вони не послухалися і розгнівили його святий дух. І Він повернувся їм на ворожнечу, і Він воював проти нього.10 Та вони неслухняні бували й печалї завдавали духові його; за те ж він одвертався і ставав їм неприятельом; і сам воював проти них.
11 Тоді то народ Його згадає дні давні, Мойсея: Де Той, що їх вивів із моря із пастирем отари Своєї? Де Той, що в нього поклав Свого Духа Святого?11 Тоді народ Його пригадав старожитні дні Мойсеєві: де Той, Котрий вивів їх з моря з пастирем овечок Своїх? Де Той, Котрий вклав у серце його Святого Духа Свого,11 Тоді вони згадали дні днедавні, дні Мойсея: Де той, що вивів з моря пастиря свого стада? Де той, що дух свій святий вклав у нього?11 І Він згадав вічні дні, що вивів з землі пастиря овець. Де є той, хто поставив в них святого духа?11 Тодї згадав народ часи давні, Мойсейові: де він - той, що вивів їх із моря з пастирем овець його? де той, що сьвятого духа свого вложив йому в серце?
12 Що Він по правиці Мойсея провадив рамено величчя Свого, що Він перед ними розділював воду, щоб зробити Собі вічне Ім'я?12 Котрий вів Мойсея за праву руку величним раменом Своїм, розділив перед ними води, щоб вчинити Собі вічне ймення.12 Що вів Мойсея за правицю раменом своїм преславним, розділив води перед ними, щоб учинити собі ім'я вічне?12 Хто повів правицею Мойсея, рамено його слави? Заволодів над водою перед його лицем, щоб зробити йому вічне імя.12 Той, що вів Мойсея за праву руку величним рамям своїм; роздїлив перед ним води, щоб вічне вчинити імя собі;
13 Що провадив безоднями їх, як коня на пустині, і вони не спіткнулись?13 Котрий вів їх через безодні, мов коня степом, [і] вони не спотикалися?13 Що вів їх через безодні, немов коня широким степом, так що вони не спотикались?13 Повів їх через безодню як коня через пустиню, і не були струджені,13 Той, що вів їх через безоднї, мов коня степом широким, та й не спотикались.
14 Як сходить у долину худоба, так їх Дух Господній водив до спочинку, так і Ти вів народ Свій, щоб зробити Собі славне Ім'я!14 Як череда сходить у долину, Дух Господній вів їх до спочину. Так вів Ти народ Твій, щоб вчинити Собі уславлене ймення.14 Мов череду, що сходить у долину, дух Господній вів їх до спокою. Отак водив ти свій народ, щоб учинити собі славне ім'я.14 і як скотину через рівнину. Зійшов дух від Господа і провів їх. Так Ти повів твій нарід, щоб зробити собі славне імя.14 Мов стадо, що легко сходить у долину, так дух Господень вів їх до впокою. Оттак водив ти твій нарід, щоб собі імя славне вчинити.
15 Поглянь із небес і побач із мешкання святині Своєї та слави Своєї: Де горливість Твоя та Твої могутні чини? Де велике число милосердя Твого та ласки Твоєї, що супроти мене затрималися?15 Поглянь з небес і подивися з оселі святині Твоєї і Слави Твоєї: де ревність Твоя і могутність Твоя? – Добре серце Твоє і милості Твої до мене притримані.15 Споглянь же з неба й подивися з преславного, святого твого житла! Де твоя горливість і твоя потуга, твій жаль і твоє милосердя? Не стримуй їх супроти мене!15 Повернися з неба і поглянь з твого святого дому і слави. Де є твоя ревність і твоя сила? Де є множество твого милосердя і твоїх щедростей, що Ти здержався від нас?15 Споглянь же з небес, подивись із пробутку твого сьвятого й славного: Де любовний жар і кріпость твоя? - ласкавість твоя й милосердє твоє до мене - вони здержані!
16 Тільки Ти наш Отець, бо Авраам нас не знає, а Ізраїль нас не пізнає! Ти, Господи, Отець наш, від віку Ім'я Твоє: наш Викупитель!16 Лише Ти – Батько наш; бо Авраам не впізнає нас, та й Ізраїль не визнає нас за своїх; Ти, Господе, – Вітець наш, од віку ймення Твоє: Визволитель наш.16 Бо ти - наш Батько. Не знає нас Аврааам, не згадує про нас Ізраїль. Ти, Господи, наш Батько; «наш Викупитель споконвіку» - твоє ім'я.16 Бо Ти наш батько, бо Авраам нас не пізнав, й Ізраїль нас не пізнав, але Ти, Господи, наш батько. Визволи нас, від початку на нас є твоє імя.16 Нї, тілько ти - отець наш; бо Авраам нас не відав, та й не знав про нас Ізраїль; ти, ти, Господь, - отець наш; від віків на імя тобі: Відкупитель наш.
17 Нащо, Господи, Ти попустив, що ми блудимо з доріг Твоїх, нащо робиш твердим наше серце, щоб ми не боялись Тебе? Вернися ради рабів Своїх, ради племен спадку Свого!17 Нащо, Господе, Ти дозволив нам збочити зі шляхів Твоїх, ожорсточитися серцю нашому, щоб не боятися Тебе? Обернися, заради служників Твоїх, заради колін спадку Твого.17 Чому, о Господи, ти допустив, щоб ми блукали далеко від твоїх доріг, щоб закаменіло наше серце, тебе більше не боялось? Повернися з любови до слуг твоїх, до колін твого спадкоємства!17 Чому Ти дав нам заблукати, Господи, з твоєї дороги, твердими вчинив наші серця, щоб ми Тебе не боялися? Повернися задля твоїх рабів задля племен твого насліддя,17 Про що, Господи, допустив ти се на нас, щоб з путя твого ми збились, щоб закаменїло серце наше й перестало тебе боятись? Обернися ж задля слуг твоїх, задля поколїнь наслїддя твого.
18 Спадщину займав час короткий святий Твій народ, противники наші святиню Твою потоптали!18 Недовго володів ним народ Святині Твоєї; вороги наші потоптали Святиню Твою.18 Чому нечестивці лізуть у твою святиню, вороги наші твоє святилище взяли під ноги?18 щоб ми унаслідили мало твоєї святої гори, наші вороги потоптали твою святиню.18 На короткий час допалась вона народові сьвятостї твоєї, вороги бо наші взяли під ноги сьвятиню твою.
19 Ми стали такими, немов би відвіку Ти не панував був над нами, немов би не кликалося Твоє Ймення над нами!19 Ми стали такими, над якими Ти начебто ніколи не володарював, і над котрими не називалося ймення Твоє.19 Ми стали, немов люди, над якими ти не володів ніколи, які не прикликали ніколи імени Бога. Коли б ти був прорвав небо і зійшов, гори розтанули б перед тобою!19 Ми стали як на початку, коли Ти не володів нами, ані не названо на нас твоє імя.19 М и тепер такими стали, наче б ти нїколи й не володїв над нами, наче б імя твоє не йменувалось над нами.