1 І посвоячився Соломон із фараоном, єгипетським царем, і взяв фараонову дочку, і ввів її до Давидового Міста, ще доки він не закінчив будувати свого дому й храму Господнього, та муру навколо Єрусалиму.1 Соломон породичався із фараоном, царем єгипетським, і взяв за себе доньку фараонову, й увів її до міста Давидового, доки не спорудив дому свого, і дому Господнього, і мура довкола Єрусалиму.1 Соломон посвоячився з фараоном, єгипетським царем. Він узяв за себе дочку фараона й привів її в Давидгород, покіль не скінчив будови свого палацу, храму Господнього й муру навкруги Єрусалиму.1 Тільки нарід жертвував ладан на високих (місцях), бо не був збудований дім імені Господа аж до того часу.1 Як же окріпло царство в руцї в Соломона, посвоячився Соломон із Фараоном, Египецьким царем, і взяв за себе дочку Фараонову й привів її в Давидів город, покіль не скінчить будови палати своєї й храму Господнього й муру навкруги Ерусалиму.
2 Та народ приносив жертви на пагірках, бо не був ще збудований дім для Господнього Імени аж до тих днів.2 Народ ще приносив пожертви на узвишшях, бо не був споруджений дім йменню Господа до того часу.2 Тоді народ приносив жертви на узвишшях, бо до того часу не був іще збудований храм імені Господньому.2 І полюбив Соломон Господа, щоб ходити в приписах Давида свого батька, тільки приносив жертву і кадив на високих (місцях).2 Тодї приносив люд жертви ще на висотах, до того бо часу не був ще збудований дім імени Господньому.
3 І полюбив Соломон Господа, щоб ходити постановами свого батька Давида, тільки й він приносив жертви та кадив на пагірках.3 І полюбив Соломон Господа, ходячи за настановами Давида, батька свого; але й він приносив пожертви і кадіння на узвишшях.3 Соломон любив Господа і ходив в установах батька свого Давида, приносив і жертви та палив кадило на узвишшях3 І встав він і пішов до Ґаваона, щоб там кадити, бо воно найвище, і велике. Соломон приніс тисячу цілопалень на жертівнику в Ґаваоні.3 Соломон любив Господа і ходив в установах отця свого Давида, але й він приносив жертви й палив кадило на висотах.
4 І пішов був цар до Ґів'ону, щоб приносити там жертви, бо то найбільший пагірок. Тисячу цілопалень приніс Соломон на тому жертівникові.4 І пішов цар до Ґів'ону, аби принести там пожертву, бо там був головний жертовник. Тисячу всеспалень підніс Соломон на тому жертовнику.4 Пішов раз цар у Гівеон, щоб там жертвувати, бо то було найбільше узвишшя, і тисячу всепалень приніс Соломон на тому жертовнику.4 І зявився Господь Соломонові в сні вночі, і сказав Господь до Соломона: Попроси собі якесь прохання.4 І подався царь у Габаон, щоб там жертвувати, бо се була найповажнїща жертівна висота. Тисячу всепалень принїс Соломон на тому самому жертівнику.
5 У Ґів'оні з'явився Господь до Соломона в нічному сні. І Бог сказав: Проси, що Я маю дати тобі!5 У Ґів'оні з'явився Господь Соломонові уві сні вночі, і сказав Бог: Проси, що дати тобі.5 У Гівеоні з'явився Господь Соломонові вночі у сні. Бог сказав йому: «Проси, що маю тобі дати!»5 І сказав Соломон: Ти вчинив велике милосердя з твоїм рабом Давидом, моїм батьком, оскільки перейшов перед тобою в правді і в справедливості і в простоті серця з тобою, і ти зберіг йому це велике милосердя, щоб дати його сина на його престолі до цього дня.5 У Габаонї ж обявивсь Господь Соломонові вночі вві снї, й рече Бог: Проси, що дав би я тобі.
6 А Соломон відказав: Ти зробив був велику милість із рабом Своїм Давидом, батьком моїм, як він ходив перед лицем Твоїм правдою та праведністю, та простотою серця з Тобою. І зберіг Ти йому ту велику милість, і дав йому сина, що сидить на його троні, як є й цього дня.6 І сказав Соломон: Ти вчинив служникові Твоєму Давидові, батькові моєму, велику милість; і за те, що він ходив перед тобою в істині і правді, і зі щирим серцем перед Тобою, Ти зберіг йому цю велику милість і дав йому сина, котрий сидів би на троні його, як це й сталося нині.6 Соломон відповів: «Ти зробив твоєму рабові, моєму батькові Давидові, велику ласку за те, що він ходив перед тобою по щирості, по справедливості й правотою серця. Ти зберіг йому цю велику ласку й дарував йому сина, щоб сидів на його престолі, як воно і є нині.6 І тепер, Господи Боже мій, Ти поставив твого раба на місце Давида мого батька, і я малий хлопчина і не впізнав мого виходу і мого входу.6 І відказав Соломон: Ти виявив мойму отцеві Давидові велику милость, і за те, що він ходив перед лицем твоїм у щиростї, побожностї й в чистотї серця, ти додержав йому цю велику милость і дарував йому сина, що седїв би на його престолї, як і є воно тепер.
7 А тепер, Господи, Боже, Ти вчинив Свого раба царем замість батька мого Давида, а я недоросток, не знаю виходу та входу.7 І нині, Господе, Боже мій, Ти настановив служника Твого царем замість Давида, батька мого; але я – юнак незрілий, не знаю ні мого виходу, ні входу.7 А тепер, Господи, мій Боже, ти зробив царем раба твого замість батька мого Давида; та я ще дуже молодий, не знаю, як поводитися.7 А твій раб посеред твого народу, якого Ти вибрав, численного народу, якого не можна почислити,7 Оце ж, Господи, Боже мій, вчинив єси раба твого намість отця мого Давида царем; але я ще молодик і не знаю нї виходу, нї ввіходу;
8 А раб Твій серед народу Твого, якого Ти вибрав, він народ численний, що його не можна ані злічити, ані зрахувати через многоту.8 І служник Твій – осередь народу Твого, котрого Ти вибрав, народу настільки чисельного, що за кількістю його неможливо ні порахувати його, ні оглянути.8 Раб твій обертається серед народу, що ти вибрав, такого великого народу, що його за многотою не можна ні злічити, ні порахувати.8 і даси твому рабові серце слухати і розсуджувати твому народові в справедливості, пізнавати між добром і злом. Бо хто зможе судити цей твій тяжкий нарід?8 І раб твій обертається серед народу твого, що вибрав ти собі, такого великого народу, що за множеством його неможна його нї злїчити, нї переглянути;
9 Дай же Своєму рабові серце розумне, щоб судити народ Твій, щоб розрізняти добре від злого, бо хто потрапить керувати цим великим народом Твоїм?9 То витвори служникові Твоєму серце розумне, щоб судити народ Твій, і відрізняти, що добре, а що зле, тому що хто може урядувати над цим численним народом Твоїм?9 Тож дай рабові твоєму розумне серце, щоб він судив твій народ та розбирав між добрим та лихим, бо інакше хто зможе правити тим великим народом.»9 І сподобалося перед Господом, що Соломон попросив це слово,9 То ж дай слузї твойму розумне серце, щоб йому правити народом твоїм і вміти розбірати між добрим і лихим; бо хто зможе правити сим величезним народом?
10 І була та річ приємна в Господніх очах, що Соломон попросив оцю річ.10 І до вподоби було Господові, що Соломон просив цього.10 Вподобав Господь, що Соломон просив цього.10 і сказав Господь до нього: Томущо ти в мене попросив це слово і не попросив собі багато днів і не попросив багатства, ані не попросив душі твоїх ворогів, але попросив собі пізнання, щоб вислухати суд,10 І вподобав Господь, що Соломон просив сього.
11 І сказав Бог до нього: За те, що просив ти цю річ, а не просив для себе днів довгих та багатства, і не просив душ ворогів своїх, а просив собі розуму, щоб уміти судити,11 І сказав йому Бог: За те, що ти просив цього і не просив собі тривалого життя, не просив собі багатства, не просив життя ворогів твоїх, але просив собі розуму, щоб суди провадити, —11 І сказав йому Бог: «За те, що ти просиш цього, що не просив для себе ні довгого віку, ні багатства, ні смерти твоїх ворогів, а просив розуму для себе, щоб уміти судити,11 ось зробив Я за твоїм словом. Ось Я дав тобі розумне і мудре серце, такого як ти не було перед тобою і після тебе не повстане подібний до тебе.11 І рече йому Бог: За те, що ти просив сього, а не випрошував довгого віку, або багацтва, або смертї ворогів твоїх, а прохав розуму, щоб уміти судити,
12 то ось зроблю Я за словом твоїм, ось Я даю тобі серце мудре та розумне, так що такого, як ти, не було перед тобою й не встане такий, як ти, по тобі.12 Ось, Я вчиню за словом твоїм. Ось, Я даю тобі серце мудре і розумне, так що подібного до тебе не було передніше від тебе, і по тобі не постане подібний до тебе.12 то я вволю твою волю: дам тобі мудре і розумне серце, що нікого, як ти, не було перше тебе, ані після тебе не з'явиться.12 І те, що ти не попросив, Я дав тобі, і багатство і славу, так що не було між царями чоловіка подібного до тебе.12 То я вволю твою волю: даю тобі мудре й розумне серце, так що рівнї тобі нї перше тебе не було, нї послї тебе не зявиться.
13 А також те, чого не просив ти, Я даю тобі: і багатство, і славу таку, що такого, як ти, не було перед тобою й не буде нікого серед царів усе життя твоє.13 І те, чого ти не просив, Я даю тобі, і маєтності, і славу, так що не буде подібного до тебе поміж царями упродовж всіх днів твоїх.13 А навіть дам тобі те, чого ти не просив: і багатство, і славу, так що рівні тобі не буде між царями, покіль віку твого.13 І якщо ходитимеш моєю дорогою, щоб зберігати мої заповіді і мої приписи, так як ходив Давид твій батько, і помножу твої дні.13 Ба й тим, чого не прохав єси, надїляю тебе: і багацтвом, і славою, так що рівнї тобі не буде між царями, покіль віку твого;
14 А якщо ти ходитимеш Моїми дорогами, щоб дотримувати постанови Мої та заповіді Мої, як ходив був батько твій Давид, то продовжу дні твої!14 І, якщо будеш ходити дорогою Моєю, пильнуючи настанови Мої, і заповіді Мої, як ходив батько твій Давид, Я продовжу й твої дні.14 А як ходитимеш моїми путями, пильнуючи моїх установ та моїх заповідей, як ходив батько твій Давид, то дам тобі й вік довгий.»14 І збудився Соломон, і ось це сон, і він встав і приходить до Єрусалиму і став перед лицем жертівника, що перед лицем кивота господнього завіту в Сіоні і приніс цілопалення і зробив мирні і зробив великий пир собі і всім своїм слугам.14 І коли ходити меш путьми моїми, пильнуючи установ моїх і заповідей моїх, як отець твій Давид ходив, так дам тобі й вік довгий.
15 І прокинувся Соломон, аж ось це був сон. І ввійшов він до Єрусалиму, та й став перед ковчегом Господнього заповіту, і приніс цілопалення та вчинив жертви мирні. І зробив він гостину для всіх своїх слуг.15 І прокинувся Соломон, і ось, [це було] сновидіння. І пішов він до Єрусалиму, і став перед Ковчегом Господнім, і приніс усеспалення, і звершив [пожертви] мирні, і вчинив гучний бенкет для всіх служників своїх.15 Прокинувся Соломон, аж то - сон. Повернувшись у Єрусалим, став перед ковчегом завіту Господнього і приніс усепалення й мирні жертви, і справив бенкет для всіх слуг своїх.15 Тоді зявилися дві жінки блудниці перед царем і стали перед ним.15 І прокинувся Соломон, і зрозумів, що се сновидїннє. Вернувшися ж у Ерусалим, приступив перед скриню закону Господнього, й принїс жертви всепалення та жертви мирні, й зладив велику гостину про всї слуги свої.
16 І прийшли до царя дві жінки блудниці, та й стали перед обличчям його.16 Тоді прийшли дві жінки-блудниці до царя і стали перед ним.16 Тоді прийшли дві жінки блудниці до царя й стали перед ним.16 І сказала одна жінка: (Послухай) мене, пане, я і ця жінка живемо в одному домі і породили в домі.16 Тодї прийшли дві молодицї-блудницї до царя.
17 І сказала одна жінка: Прошу, пане мій, я та ця жінка сидимо в одному домі. І породила я при ній у цьому домі.17 І сказала одна жінка: О, володарю мій! Я і оця жінка мешкаємо в одному домі; і я породила при ній у цім домі.17 Одна з них каже: «Прошу тебе, мій пане! Я й оця жінка живемо в одній хаті, і я породила при ній у тій хаті.17 І сталося, що третого дня після того, як я породила, і породила і ця жінка. І ми (були) разом, і немає нікого з нами за вийнятком нас двох в домі.17 І каже одна молодиця: Прошу, пане мій! я й оця молодиця живемо в одній хатї, й я породила при нїй в тій хатї;
18 І сталося третього дня по породі моїм, і породила теж оця жінка. А ми були разом, нікого чужого в домі з нами не було, тільки двоє нас було в домі.18 Третього дня після того, як я народила, породила й ця жінка; і були ми разом, і в домі нікого стороннього з нами не було: тільки ми обидві були в домі.18 На третій же день, як я породила, злягла й ця жінка. Були ж ми удвох, нікого чужого з нами в хаті не було, лише нас двоє було в хаті.18 І вночі помер син цієї жінки, як вона заснула на ньому,18 На третий же день, як я породила, злягла й ся молодиця. І були ми вдвох; нїкого чужого з нами в хатї не було;
19 А вночі помер син цієї жінки, бо вона налягла на нього.19 І помер син цієї жінки вночі; бо вона приспала його.19 І вмер синок цієї жінки вночі, бо вона його приспала.19 і вона встала серед ночі і взяла мого сина з моїх рук і поклала його на своє лоно і свого мертвого сина поклала при моїм лоні.19 І вмер синок сієї молодицї вночі, бо вона приспала його;
20 І встала вона серед ночі, і взяла мого сина від мене, а невільниця твоя спала, і поклала його при своєму лоні, а свого померлого сина поклала при лоні моїм...20 І підвелася вона вночі, і взяла сина мого від мене, коли я, служниця твоя, спала, і поклала його до своїх грудей, а свого мертвого сина поклала до моїх грудей.20 Встала вона посеред ночі, взяла мою дитину з-під мого боку, як слугиня твоя спала, та й поклала його до свого лона, свою ж мертву дитину поклала до мого лона.20 І я встала вранці годувати мого сина, і він був мертвий. І ось вранці я його пізнала, і ось це не був мій син, якого я породила.20 Вона ж устала серед ночі, узяла мою дитину зпід мого боку, тим часом, як служебка твоя спала, та положила її до свого лоня, свою ж мертву дитину положила до моєї грудї;
21 І встала я рано, щоб погодувати сина свого, аж ось помер він! І придивилася я до нього рано, а ото не був це син мій, що я породила...21 Уранці я підвелася, щоб нагодувати сина мого, і ось, він був мертвий; та коли я придивилася до нього вранці, то це був не мій син, котрого я народила.21 Встала я вранці годувати мою дитину, - аж воно мертве. Та як придивилась до нього вранці пильно, бачу, що це не моя дитина, яку я породила.»21 І сказала друга жінка: Ні, але мій син живий, а твій син мертвий. І вони говорили перед царем.21 Як же встала я вранцї годувати дитинку мою, коли ж воно мертве. Та як я придивилась до його вранцї пильно, бачу, що се не моя дитинка, що я вродила.
22 А інша жінка відказала: Ні, то мій син живий, а твій син мертвий! А та говорила: Ні, то твій син мертвий, а мій син живий! І так сперечались вони перед царем.22 І сказала друга жінка: Ні, мій син живий, а твій син мертвий. А та говорила їй: Ні, твій син мертвий, а мій живий. І говорили вони отак перед царем.22 А друга жінка каже: «Ні, моя дитина жива, а твоя дитина мертва.» А та: «Ні, твоя дитина мертва, а моя жива.» І змагались отак перед царем.22 І сказав їм цар: Ти кажеш: Це мій син живий, і її син мертвий. І ти кажеш: Ні, але мій син живий, і твій син мертвий.22 Друга ж молодиця каже: Нї! моя дитина жива, а твоя дитина мертва. А та править: Нї! твоя дитина мертва, а моя живенька. І змагались так перед царем.
23 І сказав цар: Ця говорить: Це мій син живий, а син твій мертвий, а та говорить: Ні, то син твій мертвий, а мій син живий.23 І сказав цар: Ця говорить: мій син живий, а твій син мертвий; а та говорить: Ні, твій син мертвий, а мій син живий.23 І сказав цар: «Ця каже: оце моя дитина, та, що жива, а твоя дитина мертва. А та каже: ні, твоя дитина мертва, а моя жива.»23 І сказав цар: Принесіть мені меч, і принесли меч перед царя.23 І рече царь: Ся править: ось моя дитина живенька, а твоя мертва, а та править: нї! твоя дитина мертва, а моя живенька.
24 І сказав цар: Подайте мені меча! І принесли меча перед цареве обличчя.24 І сказав цар: Подайте мені меча. І принесли меча до царя.24 І повелів цар: «Подайте мені меча!» І принесли меча перед царя.24 І сказав цар: Розрубайте на два живу дитину, що годується, і дайте цій половину її і цій половину її.24 І повелїв царь: Подайте менї меча! Як же принесено меча перед царя,
25 І сказав цар: Розітніть це живе дитя надвоє, і дайте половину одній, а половину другій!...25 І сказав цар: Розітніть живе дитя навпіл, і віддайте половину одній, а половину другій.25 Тоді цар наказав: «Розітніть живе дитятко на двоє та дайте цій половину й тій половину.»25 І відповіла жінка, якої син був живий, і сказала до царя, бо здригнулося її лоно за її сина, і сказала: (Послухай) мене, пане, дайте їй дитину і не вбивайте її смертю. І вона сказала: Хай не буде, ані мені ані їй; розрубайте.25 Повелїв царь: Розітнїть живе хлопятко надвоє, та й дайте сїй половину, а тій половину.
26 І сказала до царя жінка, що син її той живий, бо запалилася любов її до сина свого, і сказала вона: Прошу, пане мій, дайте їй немовлятко живим, а забити не забивайте його!... А та каже: Хай не буде ні мені, ні тобі, розтинайте!...26 І відповідала та жінка, котрої син був живий, цареві, бо розхвилювалися всі нутрощі її од жалю за сина свого: О, володарю мій! Віддайте їй це дитя живим, і не вбивайте його. А друга говорила: Нехай же не буде ні мені, ані тобі, розтинайте!26 Каже тоді цареві жінка, дитина якої була жива, - бо серце її зворушилось із жалю за своїм сином: «Прошу тебе, мій пане! Нехай дадуть їй дитинку, нехай не вбивають!» А друга каже: «Нехай не буде ні мені, ні тобі! Розтинайте!»26 І цар відповів і сказав: Дайте дитину тій, що сказала: Дайте їй її і не вбивайте її смертю. Це її матір.26 І каже тодї молодиця, та, що дитина в її була жива, цареві - бо серце її заворушилось з жалю за синком своїм: Благаю тебе, добродїю мій, оддай їй живеньку дитинку, не вбивай! А друга промовила: Нехай не буде нї менї, нї тобі, розтинайте!
27 А цар відповів та й сказав: Дайте їй це живе немовлятко, а вбивати не вбивайте його. Вона його мати!27 І відповідав цар, і сказав: Віддайте оцій [першій] живе дитя, і не умертвляйте його; вона його матір.27 І розсудив цар: «Дайте тій першій живу дитину, не вбивайте. Та її мати!»27 І почули ввесь Ізраїль цей суд, який судив цар, і злякалися лиця царя, бо побачили, що божий розум в ньому, щоб чинити оправдання.27 І розсудив царь: Оддайте тій першій живу дитину, не вбивайте! та її мати.
28 І почув увесь Єрусалим про той суд, що цар розсудив, і стали боятися царя, бо бачили, що в ньому Божа мудрість, щоб чинити суд.28 І почув увесь Ізраїль про суд, як розсудив цар; і почали боятися царя, тому що побачили, що мудрість Божа в ньому, щоб звершувати суд.28 Як же почув увесь Ізраїль про царський присуд, то всі сповнились пошаною до царя, бо зрозуміли, що в ньому була мудрість Божа, щоб судити.28 Як же почув увесь Ізраїль про царський присуд, сповнились усї шаною й страхом перед царем; зрозуміли бо, що в йому був Божий розум, щоб судити.