1 І прибув він у Дервію й Лістру. І ото був там один учень, на ім'я Тимофій, син наверненої однієї юдеянки, а батько був геллен. | 1 Дійшов він до Дервії та Лістри. І ось, там був один учень, на ім‘я Тимофій, котрого мати була юдейка навернена, а батько був грек, | 1 І він прибув у Дербу і Лістру. А був там один учень, Тимотей на ім'я, син однієї жінки, віруючої юдейки, а батька грека. | 1 Прийшов же він до Дервії і Лістри. І ось був тут якийсь учень на ім'я Тимотей, син жінки, наверненої юдейки, а батька грека. | 1 Прийшов же у Дервию та в Листру; і ось був там один ученик, на ймя Тимотей, син однієї жінки, вірної Жидівки, батька ж Грека, |
2 Добре свідоцтво про нього давали брати, що були в Лістрі та в Іконії. | 2 І про котрого свідчили брати, що були в Лістрі та Іконії. | 2 Він мав добру славу між братами Лістри й Іконії. | 2 Добре свідчили про нього ті брати, що були в Лістрі та в Іконії. | 2 що мав добру славу між братами у Листрі та Ікониї. |
3 Павло захотів його взяти з собою, і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен. | 3 Його зажадав Павло взяти з собою; і, взявши, обрізав його заради юдеїв, що були в тих місцях; бо всі знали про батька його, що він був греком. | 3 Павло хотів узяти його з собою і, взявши, обрізав із-за юдеїв, що були в тих місцях; усі бо знали, що його батько був грек. | 3 Павло забажав, щоб він ішов з ним, і, взявши, обрізав його через юдеїв, які були в тих місцевостях, бо всі знали, що його батько був греком. | 3 Сього схотїв Павел узяти з собою; і взявши обрізав його задля Жидів, що були в тих місцях; знали бо всї батька його, що був Грек. |
4 Як міста ж переходили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постанови, які видали в Єрусалимі апостоли та старші. | 4 А коли проходили містами, вони передавали вірним дотримуватися приписів, настанов Апостолів та пресвітерів у Єрусалимі. | 4 Якже проходили через міста, передавали їм, щоб берегти ті постанови, що їх були схвалили апостоли і старші в Єрусалимі. | 4 Коли переходили міста, передавали їм зберігати постанови, які видали в Єрусалимі апостоли і старші. | 4 Як же проходили городи, передавали їм хоронити устави, постановлені від апостолів та старших, що в Єрусалимі. |
5 А Церкви зміцнювалися в вірі, і щоденно зростали кількістю. | 5 І церкви утверджувалися у вірі і щоденно зростали (поповнювалися людьми). | 5 Отак Церкви утверджувались у вірі й росли числом щоденно. | 5 Церкви ж зміцнювалися на вірі й зростали числом щодня. | 5 Церкви ж утверджувались у вірі, і прибували числом що-дня. |
6 А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну галатську. | 6 Прийшовши через Фрігію і Галатійську країну, вони не були допущені Духом Святим проповідувати Слово в Азії. | 6 Вони пройшли через Фригію і Галатський край, а Дух Святий заборонив їм звіщати слово в Азії. | 6 Пройшли через Фригію і Галатійську країну, оскільки Святий Дух заборонив їм провіщати слово в Азії; | 6 Як же пройшли Фригию та Галацьку сторону, заборонив їм сьвятий Дух промовляти слово в Азиї. |
7 Дійшовши ж до Мізії, хотіли піти до Вітінії, та їм не дозволив Дух Ісусів. | 7 А коли дійшли до Мизії, хотіли йти до Віфинії, але Дух Ісусів не допустив їх. | 7 Дійшовши до Місії, вони пробували пройти у Вітинію, та Дух Ісуса їм того не дозволив, | 7 дійшовши ж до Мисії, намагалися піти до Витинії, та їм не дозволив Дух Ісусів. | 7 Прийшовши ж в Мисию, поривались ійти в Витинию, і не пустив їх Дух. |
8 Обминувши ж Мізію, прибули до Троади. | 8 Коли ж проминули Мизію, зайшли вони до Троади. | 8 і, пройшовши Місію, прибули до Троади. | 8 Перейшовши Мисію, прибули до Троади. | 8 Перейшовши ж Мисию, прийшли в Трояду. |
9 І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: Прийди в Македонію, і нам поможи! | 9 І було вночі видіння Павлові: постав перед ним один муж македонянин, просячи його і кажучи: Прийди в Македонію і допоможи нам. | 9 Аж тут з'явилось Павлові вночі видіння: один македонець стоїть і, благаючи його, каже: «Перейди в Македонію і допоможи нам.» | 9 І вночі з'явилося видіння Павлові. Якийсь чоловік, македонець, стояв і благав його, кажучи: Прийди до Македонії, допоможи нам. | 9 І явилось уночі видїннє Павлу: стояв один чоловік Македонець, благаючи його й говорячи: Прийшовши в Македонию, поможи нам. |
10 Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію. | 10 Після цього видіння ми відразу ухвалили рушати в Македонію, вважаючи, що нас закликав Господь благовістити там. | 10 Як тільки він побачив це видіння, ми зараз же старались вийти в Македонію, зрозумівши, що Бог нас покликав звіщати їм Євангелію. | 10 Як побачив він те видіння, враз постарались ми піти до Македонії, збагнувши, що Бог покликав нас благовістити їм. | 10 Як же видїннє увидїв, забажали ми зараз іти в Македонию, зрозумівши, що Господь покликав нас благовіствувати їм. |
11 Тож відпливши з Троади, прибули ми навпрост у Самотракію, а другого дня до Неаполя, | 11 Отож, відпливши з Троади, ми рушили на Самотракію, а другого дня до Неаполя, | 11 Відпливши з Троади, ми подались просто на Самотракію, а другого дня на Неаполь, | 11 Відпливши з Троади, прибули ми до Самотракії, а другого дня до Неаполя, | 11 Пустившись тодї з Трояди, приспіли ми в Самотракию, другого ж дня в Неаполь, |
12 звідтіля ж у Филипи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули ми в цім місті днів кілька. | 12 А вже звідти на Филипи: це перше місто у тій частині Македонії, колонія; в цьому місті ми пробули кілька днів. | 12 звідти ж направилися на Филиппи, столичне місто частини Македонії -(римської) колонії. Ми перебули днів кілька у тім місті. | 12 звідти і до Филип, що є місто-колонія, перша частина Македонії. В тім місті перебували ми кілька днів. | 12 а звідтіля в Филипи, котрий єсть первий город тієї части Македониї, - осада. Пробували ж ми в сьому городї кілька днїв. |
13 Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходились. | 13 А суботнього дня ми вийшли за місто до річки, де, за звичаєм, був молитовний дім, і, присівши, розмовляли із жінками, які там зібралися. | 13 Суботнього ж дня вийшли поза браму над річку, де звичайно відбувалася молитва, та й посідавши, розмовляли з жінками, що там були зійшлися. | 13 А в суботу вийшли за браму до річки, де за звичаєм, було молитовне місце, і, посідавши, говорили до жінок, що зібралися. | 13 А субітнього дня вийшли геть з города над річку, де бувало звичайно моленнє, і посїдавши говорили до жінок, що посходились. |
14 Прислухалася й жінка одна, що звалася Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятір, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив. | 14 І одна жінка з міста Тіятира, на ім‘я Лідія, що торгувала багряницею і шанувала Бога, слухала також; і Господь відкрив її серцю зважати на те, що оповідав Павло. | 14 А слухала нас одна жінка, на ім'я Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятир, що почитала Бога. Господь відкрив їй серце так, що вона вважала на слова Павлові. | 14 І слухала одна жінка, на ім'я Лідія, продавець кармазину з міста Тіятира, що шанувала Бога. Господь відкрив їй серце, щоб сприймати те, що казав Павло. | 14 І слухала нас одна жінка, на ймя Лидия, купчиха кармазином, із города Тиятирського, що шанувала Бога; їй же Господь відчинив серце уважати на глаголане від Павла. |
15 А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: Якщо ви признали, що вірна я Господеві, то прийдіть до господи моєї й живіть. І змусила нас. | 15 А коли хрестилася вона і домашні її, то просила нас, кажучи: Якщо визнали ви, що вірна я Господові, то зайдіть до оселі моєї і живіть у мене. І переконала нас. | 15 Коли ж охристилася вона і її дім, запросила нас, кажучи: «Як ви мене визнали за вірну Господові, ввійдіть і перебувайте у моїм домі.» І примусила нас. | 15 Як охрестилася вона та її дім, то благала, кажучи: Якщо ви вважали мене за вірну Господеві, то прийдіть до моєї оселі й живіть! І змусила нас. | 15 Як же охрестилась вона і дім її, благала, говорячи: Коли ви судили мене, що я вірна Господеві, то, ввійшовши в господу мою, пробувайте. І присилувала нас. |
16 І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служниця одна, що мала віщунського духа, яка ворожбитством давала великий прибуток панам своїм. | 16 Сталося, що коли ми йшли до молитовного дому, то зустрілася нам одна служниця, що мала віщунського духа, яка ворожінням приносила своїм хазяям значний прибуток. | 16 Іншим разом, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна служниця, що мала духа віщуна, і віщуванням справляла панам своїм великий заробіток. | 16 І сталося, як ішли ми на молитву, зустріла нас якась рабиня, що мала дух віщуна, яка, віщуючи, давала великий прибуток своїм господарям. | 16 Стало ся ж, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна дївчина, що мала духа віщого, і котра заробіток великий давала панам своїм, ворожачи. |
17 Вона йшла слідкома за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: Оці люди це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння! | 17 Йдучи за Павлом і за нами, вона кричала, проказуючи: Оці люди – служники Бога Всевишнього, котрі сповіщають вам шлях порятунку. | 17 Ідучи слідом за Павлом і за нами, вона кричала: «Ці люди - слуги Всевишнього Бога, які звіщають вам путь спасіння!» | 17 Вона йшла слідом за Павлом та за нами і кричала, кажучи: Ці люди - це раби Бога Всевишнього, які провіщають вам шлях спасіння. | 17 Ся, йдучи слїдом за Павлом та за нами, покликувала, кажучи: Сї люде - слуги Вишнього Бога, що звіщають нам дорогу спасення. |
18 І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: У Ім'я Ісуса Христа велю я тобі вийди з неї! І того часу той вийшов. | 18 Таке вона вчиняла багато днів. Павло обурився, обернувся і сказав духові: Йменням Ісуса Христа наказую тобі вийти з неї; І дух вийшов тієї ж миті. | 18 Чимало днів вона таке робила. Набридло це Павлові й, повернувшися, він сказав до духа: «Велю тобі ім'ям Ісуса Христа вийти з неї!» І в ту ж мить він вийшов. | 18 Вона робила це багато днів. Надокучило ж [це] Павлові, і, обернувшись, він сказав духові: Наказую тобі ім'ям Ісуса Христа - вийди з неї. І вийшов тієї години. | 18 Робила ж се многі днї. Далїй Павел, розсердившись і обернувшись, рече духові: Повелїваю тобі імям Ісуса Христа, вийди з неї. І вийшов тієї ж години. |
19 А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибуток, схопили Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старших. | 19 Тоді господарі її, дізнавшися, що вже щезла надія прибутку їхнього, схопили Савла і Силу й потягнули на майдан до старшин. | 19 Побачивши її пани, що їхня надія на заробіток пропала, схопили Павла й Силу і потягли на майдан до влади. | 19 Її пани, побачивши, що пропала надія їхнього заробітку, взявши Павла та Силу, притягли на ринок до князів, | 19 Видївши ж пани її, що пропала надїя заробітку їх, схопивши Павла та Силу, потягли їх на майдан до князїв. |
20 Коли ж їх привели до начальників, то сказали: Ці люди, юдеї, наше місто бунтують, | 20 І коли привели їх до воєвод, то сказали: Оці люди, юдеї, чинять заколот у нашому місті. | 20 Привівши ж їх до воєвод, сказали: «Ці люди колотять наше місто; це юдеї. | 20 і, повівши їх до воєвод, сказали: Ці люди, будучи юдеями, бунтують наше місто | 20 І привівши їх до воївод, казали: Сї люде вельми трівожать город наш, бувши Жидами, |
21 і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не годиться приймати, ані виконувати. | 21 І проповідують звичаї, котрі нам, римлянам, не варто ні приймати, ані виконувати. | 21 Вони навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не дозволено ані приймати, ані виконувати.» | 21 і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не годиться приймати ані виконувати. | 21 і навчають звичаїв, котрих не годить ся нам приймати, анї робити, бувши Римлянами. |
22 І натовп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх різками сікти. | 22 Народ також повстав супроти них; а воєводи, зірвавши з них одежу, наказали бити їх палицями. | 22 І натовп кинувся на них спільно, а воєводи, здерши з них одежу, звеліли їх сікти різками; | 22 І збіглася юрба проти них, і воєводи, роздерши їхній одяг, наказали бити їх палицями. | 22 І встав народ проти них, а воїводи, роздерши одежу їх, звелїли бити їх. |
23 І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозорцеві, щоб їх пильно стеріг. | 23 І, завдавши їм багато ударів, кинули до в‘язниці, і наказали сторожеві пильно стерегти їх; | 23 завдавши їм чимало ран, кинули у в'язницю, наказавши тюремникові пильно стерегти їх. | 23 І завдавши їм багато ран, кинули до в'язниці, наказавши в'язничному сторожеві пильно їх стерегти. | 23 І завдавши їм багато ран, повкидали в темницю, звелївши темничнику пильно стерегти їх |
24 Одержавши такого наказа, той їх повкидав до внутрішньої в'язниці, а їхні ноги забив у колоди. | 24 Одержавши такого наказа, він замкнув їх у внутрішній в‘язниці і ноги їхні забив у колоду. | 24 Він же, прийнявши такий наказ, вкинув їх у в'язницю до самої середини й забив їх ноги у колоди. | 24 Він, діставши такий наказ, кинув їх до внутрішньої в'язниці і забив їхні ноги в колоди. | 24 Котрий прийнявши такий наказ, повкидав їх у саму середню темницю і позабивав ноги їх у колоду. |
25 А північної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'язнені слухали їх. | 25 Близько півночі Павло і Сила молилися і співали Богові; а в‘язні слухали їх. | 25 Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу, а в'язні слухали їх. | 25 Опівночі Павло й Сила, молячись, прославляли Бога, а в'язні слухали їх. | 25 О півночі Павел та Сила молившись славили Бога піснею, і чули їх вязники. |
26 І ось нагло повстало велике трясіння землі, аж основи в'язничні були захиталися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали... | 26 Аж раптом стався великий землетрус, так що захиталися підвалини в‘язниці; відразу відчинилися всі двері, і в усіх послабшали пута. | 26 Раптом зчинився землетрус великий, так що підвалини в'язниці затряслися: зненацька відчинилися всі двері, і кайдани на всіх розв'язалися. | 26 Раптом стався великий землетрус, аж порушилась основа в'язниці, відчинилися враз усі двері, і з усіх кайдани поспадали. | 26 Нараз став ся великий трус, так що аж підвалини в вязницї захитались; і повідчинялись зараз усї двері, і поспадали кайдани з усїх. |
27 Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'язнені. | 27 А тюремний наглядач прокинувся і, побачивши, що двері в‘язниці відчинені, витягнув меча і хотів умертвити себе, гадаючи, що в‘язні повтікали. | 27 Якже прокинувся тюремник і побачив відчинені темничні двері, витяг меч і хотів себе вбити, гадаючи що в'язні повтікали. | 27 А коли прокинувся сторож темниці й побачив, що двері в'язниці відчинено, витяг меча й хотів себе вбити, думаючи, що в'язні повтікали. | 27 Прокинувши ся ж темничник од сну, та побачивши відчинені двері темницї, вийнявши меч, хотїв себе вбити, думаючи, що повтїкали вязники. |
28 А Павло скрикнув голосом гучним, говорячи: Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут! | 28 Але Павло повідав дужим голосом, кажучи: Не завдай собі жодного лиха, бо ми всі тут. | 28 Аж тут Павло скрикнув голосом великим, кажучи: «Не завдавай собі ніякого лиха, всі бо ми тут!» | 28 Павло ж закричав гучним голосом, кажучи: Не роби собі ніякого зла, бо всі ми ось тут. | 28 Покликнув же голосом великим Павел, говорячи: Не роби собі нїчого лихого, всї бо ми тут. |
29 Зажадавши ж той світла, ускочив, і тремтячий припав до Павла та до Сили. | 29 Він зажадав світла, забіг до в‘язниці і з трепетом припав до Павла і Сили. | 29 І, попросивши світла, тюремник ускочив до в'язниці й, тремтячи, кинувсь у ноги Павлові та Силі; | 29 Попросивши світла, той ускочив і, тремтячи, припав до Павла та Сили | 29 Попросивши ж сьвітла, вбіг трусячись, і припав до Павла та Сили, |
30 І вивів їх звідти й спитав: Добродії! Що треба робити мені, щоб спастися? | 30 І, вивівши їх геть, сказав: Володарі мої! Що мені вчинити, аби врятуватися? | 30 а вивівши їх звідти, мовив: «Панове, що мені слід робити, щоб спастися?» | 30 і, вивівши їх геть, спитав: Добродії, що мені треба робити, аби спастися? | 30 а, вивівши їх геть, каже: Добродїї, що менї робити, щоб спастись? |
31 А вони відказали: Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім. | 31 А вони сказали: Віруй у Господа Ісуса Христа і врятуєшся ти і дім твій. | 31 Ті відповіли: «Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти і твій дім.» | 31 Вони відказали: Віруй у Господа Ісуса [Христа і] спасешся ти і твій дім. | 31 Вони ж рекли: Віруй в Господа Ісуса Христа, то спасеш ся ти і дім твій. |
32 І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його. | 32 І проповідували слово Господнє йому і всім, що були в домі його. | 32 І вони йому звіщали слово Господнє і всім, що були в його домі. | 32 І говорили йому Господнє слово і всім, що в його оселі. | 32 І глаголали йому слово Господнє, і всїм, що в дому його. |
33 І сторож забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив, і охристився негайно він сам та його всі домашні. | 33 І, взявши їх тієї ж години вночі, він обмив їхні рани, і негайно хрестився сам і всі домашні його; | 33 А він, узявши їх тієї години вночі, обмив їхні рани й охристився з усіма своїми. | 33 І, забравши їх тієї години ночі, обмив їм рани, і тут же охрестився сам і вся його родина. | 33 І, взявши їх тієї ж нічної години, пообмивав рани, та й охрестив ся сам і всї його зараз. |
34 І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога. | 34 А тоді привів їх у дім свій, запропонував накрити стіл і вельми радів з усім домом своїм, що увірував у Бога. | 34 Як же запровадив їх до себе в господу, то накрив стіл і веселився з усім домом, який увірував в Бога. | 34 А ввівши їх до оселі, поставив частування і радів з усім домом своїм, що ввірував у Бога. | 34 І, повівши їх у господу свою, заставив перед ними стіл, і веселив ся з усїм домом, увірувавши в Бога. |
35 А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи: Відпусти тих людей! | 35 А коли настав день, воєводи послали міських служників сказати: Звільни тих людей. | 35 Коли настав день, воєводи послали лікторів, кажучи: «Відпусти тих людей.» | 35 Коли настав день, послали воєводи паличників, кажучи: Відпусти тих людей. | 35 Як же настав день, прислали воїводи паличників, кажучи: Відпусти людей сих. |
36 І сказав той в'язничний дозорець слова ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. Отож, вийдіть тепер та й з миром ідіть! | 36 Тюремний наглядач повідомив про це Павлові: Воєводи прислали звільнити вас; отож, виходьте зараз і йдіть з миром. | 36 Тюремник доніс ті слова Павлові: «Прислали воєводи, щоб вас відпустити; виходьте ж тепер і йдіть собі в мирі.» | 36 А темничний сторож переказав ці слова Павлові, що послали воєводи, аби вас відпустити. Тож вийдіть тепер та йдіть з миром. | 36 Звістив же темничник про сї слова Павла, що прислали воїводи, щоб відпустити вас; |
37 А Павло відказав їм: Нас, римлян, незасуджених, різками сікли прилюдно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі прийдуть, та й виведуть нас! | 37 Але Павло сказав до них: Нас, римських громадян, без суду прилюдно били і кинули до в‘язниці, а тепер потайки звільняють? Ні, нехай прийдуть і самі виведуть нас. | 37 Але Павло промовив до них: «Нас, римлян, без судової розправи прилюдно вибили різками і кинули в тюрму, а тепер потай нас виганяють? Ні бо! Нехай самі прийдуть і виведуть нас!» | 37 А Павло відказав їм: Прилюдно побивши нас, римлян, незасуджених людей посадили до в'язниці, а тепер таємно нас виводять? Ні ж бо, хай самі прийдуть та й виведуть нас. | 37 Павел же рече: Бивши нас прилюдно неосуджених людей римських, повкидали в темницю, а тепер потай нас виганяють? Нї бо, а нехай самі, прийшовши, виведуть нас. |
38 Ці ж слова поліційні слуги донесли начальникам. А ті налякались, почувши, що римляни вони. | 38 Міські служники переказали ці слова воєводам, і ті злякалися, почувши, що це римські громадяни, | 38 Ліктори донесли ці слова воєводам. А ті, почувши, що вони римляни, злякались | 38 Паличники сповістили воєводам ці слова. Ті налякалися, почувши, що вони римляни, | 38 Звістили ж воїводам паличники слова сї; і перелякались, почувши, що вони Римляне. |
39 І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли. | 39 І, прийшовши, вибачилися перед ними, а коли вивели, то попросили залишити місто. | 39 і, прийшовши, попросили в них вибачення; а як вивели, попросили вийти з міста. | 39 прийшли й ублагали їх, а вивівши, благали, щоб пішли з міста. | 39 І прийшовши благали їх, і вивівши просили, щоб вийшли з города. |
40 І, вийшовши з в'язниці, прибули вони до Лідії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли. | 40 А вони, як вийшли з тюрми, прийшли до Лідії, і, побачивши братів, навчали їх, і відійшли. | 40 Вони, вийшовши з в'язниці, зайшли до Лідії і, побачившися з братами та втішивши їх, вийшли. | 40 Як вийшли з в'язниці, прибули до Лідії і, побачивши братів, потішили [їх] та й пішли. | 40 І, вийшовши вони з темницї, прийшли до Лидиї, і, побачивши братів, утїшили їх, та й пійшли. |