1 Прийшов я до саду свого, о сестро моя, наречена! Збираю я мирру свою із бальзамом своїм, споживаю свого стільника разом із медом своїм, п'ю вино я своє зо своїм молоком!... Споживайте, співдрузі, пийте до схочу, кохані! | 1 Прийшов я до саду мого, сестро моя, наречена; набрав мири моєї з пахощами моїми, посмакував щільниками моїми з медом моїм, напився вина мого з молоком моїм. Їжте, друзі, пийте і насичуйтеся, улюблені. | 1 Я ввійшов у сад мій, о моя сестро-дружино, збирав мірру мою з моїм бальзамом, їв мою крижку з медом, пив моє вино з моїм молоком. Їжте, о друзі! Пийте, впивайтесь, мої любі! | 1 Я ввійшов до мого саду, моя сестро невісто, я зібрав мою смирну з моїми ароматами, я зїв мій хліб з моїм медом, я випив моє вино з моїм молоком. Їжте, близькі, і пийте і упийтеся, брати. | 1 Нехай прибуде милий мій у сад свій, нехай споживає солодкі овощі в йому! - Ось і прийшов я в мій сад, моя сестро, моя ти дружино; набрав мирри з пахощами моїми, з'їв крижку з медом моїм, напився вина мого, запив його молоком моїм. Смакуйте ж і ви, друзї, пийте й їжте вволю, мої ви любі! |
2 Я сплю, моє ж серце чуває... Ось голос мого коханого!... Стукає... Відчини мені, сестро моя, о моя ти подруженько, голубко моя, моя чиста, бо росою покрилася вся моя голова, мої кучері краплями ночі!... | 2 Я сплю, а серце моє на сторожі; [ось], голос мого коханого, котрий стукає: Відчини мені, сестро моя, кохана моя, голубко моя, найчистіша моя! Бачу, що голова моя усесенька в росі, а кучері мої – у нічній волозі. | 2 Я сплю, та моє серце не засинає. Ось чую: стукає мій любий: «Відчини мені, о моя сестро, моя люба! Моя голубко, моя чиста! Бо голова у мене роси повна, кучері у мене - нічних капель.» | 2 Я сплю і моє серце чуває. Голос мого кревного, стукає в двері: Відкрий мені, моя сестро, моя близька, моя голубко, моя досконала, бо моя голова наповнилася роси і моє волосся краплями ночі. | 2 Сплю я, та серце в мене не спить; ось голос милого! він у віконце постукує: Відчини ж менї, сестро моя, дорога моя, голубко моя, чиста моя! Вся голова в мене росою припала, кучері мої - нічними краплями. |
3 Зняла я одежу свою, як знову її надягну? Помила я ніжки свої, як же їх занечищу?... | 3 Я скинула хітона свого, як же мені знову одягнути його? Я помила ноги собі: як же мені бруднити їх? | 3 Я скинула із себе мою одежу: як мені її надягнути? Помила собі ноги: як мені їх бруднити? | 3 Я скинула мою верхню одіж, як її уберу? Я помила мої ноги, як їх забруджу? | 3 Я роздяглась уже, - як знов одягатись? я ноги помила, як же їх валяти? |
4 Мій коханий простяг свою руку крізь отвір, і нутро моє схвилювалось від нього!... | 4 Коханий мій простягнув руку свою крізь отвір у дверях, і нутро моє захвилювалося від нього. | 4 Мій любий просунув руку через дірку в дверях, і нутро здригнулось у мені. | 4 Мій кревний простягнув свою руку крізь отвір, і моє лоно затріпотіло із-за нього. | 4 Милий мій крізь дїрку руку просунув, і внутро моє зворушилось од сього. |
5 Встала я відчинити своєму коханому, а з рук моїх капала мирра, і мирра текла на засувки замка з моїх пальців... | 5 Я підвелася, щоб відімкнути коханому моєму, і з рук моїх скапувало миро, і з пальців моїх миро капало на руків'я замка. | 5 Я встала відчинити любому моєму, із рук моїх закапотіла мірра, з пальців моїх текуча мірра на ручку при засуві. | 5 Я встала, щоб відкрити моєму кревному, мої руки покапали смирну, мої пальці повні смирни на ручках замку. | 5 Я встала, відсунути милому засов, а з моїх рук покапала мирра, і з палцїв моїх капала мирра на ручки замку. |
6 Відчинила своєму коханому, а коханий мій зник, відійшов!... Душі не ставало в мені, як він говорив... Я шукала його, та його не знайшла... Я гукала його, та він не відізвався до мене... | 6 Відчинила я коханому моєму, а коханий мій обернувся і зник. Аж душа мені затерпла, як він говорив; я шукала його і не знаходила його; кликала його, а він не обізвався до мене; | 6 Я відчинила любому моєму, та любий мій уже відвернувся, пішов далі, дух у мені захопило, як він заговорив був. Шукала я його, та не знайшла вже; я кликала його, та він не обізвавсь до мене. | 6 Я відкрила моєму кревному, мій кревний пішов. Моя душа вийшла за його словом, я його шукала і його не знайшла, я закликала до нього, і він мене не почув. | 6 Я відчинила любому мойму, аж се милий відвернувся і зникнув уже. А в менї ж і дух завмер був, як він говорив! Кинусь тодї шукати, - нїде не знаходжу; стала кликати, - та не озиваєсь до мене. |
7 Стріли мене сторожі, що ходять по місті, набили мене, завдали мені рани... Здерли з мене моє покривало, сторожі міських мурів! | 7 Зустріла мене варта, що обходила місто; вартові побили мене, поранили мене, здерли з мене покривало моє, вартові мурів. | 7 Знайшла мене сторожа, що круг міста ходить. Вона мене побила, поранила. Здерли з мене плащ мій тії, що доглядають мури. | 7 Мене знайшли сторожі, що ходили по місті, мене побили, мене зранили, забрали мою верхню одіж в мене сторожі мурів. | 7 Стріла мене сторожа ув обходї міста: побили мене, зранили мене, здерли з мене намітку ті, що стерегли муру. |
8 Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, як мого коханого стрінете ви, що йому повісте? Що я хвора з кохання! | 8 Заклинаю вас, доні єрусалимські; якщо ви стрінете коханого мого, що скажите ви йому? Що я знемагаю від кохання. | 8 Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, як знайдете мого любого, то що звістите йому? Що я з любови знемагаю! | 8 Я вас закляла, дочки Єрусалиму, силами і кріпостями поля, якщо знайдете мого брата, що йому сповістите? Що я зранена любовю. | 8 Ой заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські: стрівши мого милого, скажіте йому, що гину з любови. |
9 Чим коханий твій кращий від інших коханих, вродливіша з жінок? Чим коханий твій кращий від інших коханих, що так заклинаєш ти нас? | 9 А чим же коханий твій кращий від інших коханих, найвродливіша серед жінок? Чим коханий твій кращий від інших, що ти отак благаєш нас? | 9 Чим любий твій над любими, найкраща між жінками? Чим любий твій над любими, що нас так заклинаєш? | 9 Чим твій кревний (інший) від кревного, красуне між жінками, чим твій кревний (інший) від кревного, що ти нас так закляла? | 9 Чим же твій любий всїх любих переважує, ти, уродливша проміж усїма дївоньками? Чим се дорогий твій лучший над инших, що ти про його так нас заклинаєш? |
10 Коханий мій білий й рум'яний, визначніший він від десяти тисяч інших... | 10 Коханий мій білявий і рум'яний, найвиразніший з-поміж десяти тисяч інших. | 10 Мій любий білий та рум'яний, його з десяти тисяч розпізнати. | 10 Мій кревний білий і рудий вибраний з поміж десятьох тисяч. | 10 Любий мій - білий, і румяний, красший за десять тисяч инших; |
11 Голова його щиреє золото, його кучері пальмове віття, чорні, як ворон... | 11 Голова його – чисте золото; кучері його хвилясті, і чорні, як ворон. | 11 Голова у нього з золота, із щирого; кучері у нього закручені, чорні, мов ворон. | 11 Його голова золота і чисте золото, його волосся розпливчасте, чорне наче крука, | 11 Голова в його - чисте золото; кучері филясті, а чорні, як ворон; |
12 Його очі немов голубки над джерелами водними, у молоці повимивані, що над повним струмком посідали! | 12 Очі його – мов голуби край потоків води, що купаються в молоці, а відтак на березі сідають. | 12 Очі його мов голубки край водяних потоків, що, викупавшись у молоці, на березі сідають. | 12 його очі як голуба при водяних ставах, вимиті в молоці, що сидять при водяних ставах, | 12 Очі в його - чисті, мов голуби, що при потоках водних, наче в молоцї скупані, седять щасливі. |
13 Його личка як грядка бальзаму, немов квітники запашні! Його губи лілеї, з яких капає мирра текуча! | 13 Щоки його – квітник духмяний, мов квіти солодкі; губи його, – як лілеї, випромінюють солодке миро; | 13 Щоки його, немов пахуча грядка, неначе квітники рослин запахущих. Уста його - лілеї, що крапають міррою дорогоцінною. | 13 його щоки наче посудини оромар, що видають запашність, його губи лелії, що капають повну смирну, | 13 Щоки його - цьвітник пахущий, грядочки принадного зілля; губи - мов ті лилїи, що капле з їх мирра; |
14 Його руки стовпці золоті, повисаджувані хризолітом, а лоно його твір мистецький з слонової кости, покритий сапфірами! | 14 Руки його – золоті кругляки, оздоблені топазами; живіт його – мовби статуя із слонової кості, оздоблена сапфірами; | 14 Руки його - золоті вальці, оздоблені таршіськими самоцвітами. Груди його - брили слонокости, сафірами вони вкриті. | 14 його руки карблені, золоті, повні, тарсійські, його живіт слонова таблиця на камені сапфіра, | 14 Руцї його - мов з золота уточені, в хризолити оправні; тїло - його - наче слоновая кість у сапфирах; |
15 Його стегна стовпи мармурові, поставлені на золотії підстави! Його вигляд немов той Ливан, він юнак як ті кедри! | 15 Ноги його – мармурові стовпи, поставлені на підніжжях з чистого золота; вигляд його схожий на Ливана, величний, мов кедри. | 15 Ноги його - стовпи алябастрові, поставлені на щирозлотних основах. Вигляд його, немов Ливану, він пишний - мов оті кедри. | 15 його ноги мармурові стовпи закріплені на золотих основах, його вид як Лівану, вибраний як кедри, | 15 Нозї - стовпи мармурові, поставлені на золотих підніжках; вид же його, як Ливан; величен, як кедри; |
16 Уста його солодощі, і він увесь пожадання... Оце мій коханий, й оце мій дружок, дочки єрусалимські! | 16 Уста його – найсолодші, і увесь він – люб'язність. Ось, хто коханий мій, і ось хто друг мій, доні єрусалимські. | 16 Розмова його - самі солодощі, увесь він - розкіш. Такий мій любий, такий отой друг мій, о дочки Єрусалиму! | 16 його горло солодість і вповні пожадане. Це мій кревний, і це мій близький, дочки Єрусалиму. | 16 Уста в його, - се самі солодощі, а ввесь він - любощі. От, хто мій милий, от, хто друг мій, дочки ви Ерусалимські! |