1 (30-2) І Промовляв Мойсей до голів племен Ізраїлевих синів, говорячи: Оце та річ, що Господь наказав:1 І переказав Мойсей синам Ізраїля все, що наказав Господь Мойсеєві.1 Мойсей повчав синів Ізраїля згідно з усім тим, що заповідав йому Господь.1 І заговорив Мойсей до ізраїльських синів за всім, що Господь заповів Мойсеєві.1 І промовив Мойсей до голов поколїнь синів Ізрайлевих:
2 (30-3) Коли хто складає обітницю для Господа або присягне присягу заректи зарока на душу свою, хай той не порушить свого слова, нехай зробить усе, як вийшло було з його уст.2 І сказав Мойсей князям колін синів Ізраїлевих стосовно синів Ізраїля, говорячи: Ось, що наказав Господь.2 Промовив Мойсей до голів у колінах синів Ізраїля: “Ось що заповідав Господь: 2 І заговорив Мойсей до старшин ізраїльських племен кажучи: Це слово, яке заповів Господь: 2 От що заповідав Господь: Коли чоловік шлюбував обітницю Господеві, чи поклявся клятьбою, взяти обовязок на душу свою, то не можна йому ломити слова свого, а мусить чинити після того, що вийшло з уст його.
3 (30-4) А жінка, коли складає обітницю для Господа, і зарече зарока в домі свого батька в своїй молодості,3 Якщо хтось дасть обітницю Господові, або заприсягнеться клятьбою, зв'язавши обов'язком душу свою, то нехай не порушує слова свого, але виконає все, що пообіцяли уста його.3 Коли чоловік склав обітницю Господеві, чи заприсягся клятвою накласти на себе якесь зобов'язання, то не можна йому ламати своє слово; мусить він виконати все, що висловив устами.3 Людина, людина, яка помолиться молитвою Господеві, чи заклене клятву, чи звяжеться зобовязанням за свою душу, не опоганить свого слова. Вчинить все, що лиш вийде з його уст.3 А коли жінка шлюбує обітницю Господеві, і возьме обовязок в домі батька свого, дївуючи,
4 (30-5) і почує її батько обітницю її та зарока, що зарекла на свою душу, та буде мовчати їй батько її, то будуть важні всі обітниці її, і буде важний кожен зарік її, що вона зарекла на душу свою.4 Якщо жінка дасть обітницю Господові і зв'яже [себе] обов'язком у домі батька свого, у юності своїй;4 А коли жінка складе обітницю Господеві, а чи візьме на себе якесь зобов'язання в домі батька свого, за її дівування,4 Якщо ж жінка висловить молитву Господеві, чи звяжеться зобовязанням в домі свого батька в своїй молодості,4 І батько чує обітницю її, або обовязок її, що взяла його на душу свою, та й промовчить проти неї, так буде важна обітниця її, і важний обовязок її, який вона взяла на душу свою.
5 (30-6) А якщо батько її заборонить їй того дня, коли був почув, усі обітниці її та зароки її, що зарекла на свою душу, то не будуть вони важні, а Господь пробачить їй, бо її батько заборонив їй.5 І почує батько обітницю її і обов'язок, якого вона поклала на душу свою, і змовчить про те батько її; тоді всі обітниці її справдяться, і всілякий обов'язок її, котрого вона поклала на душу свою, справдиться.5 і батько, довідавшися про її обітницю чи зобов'язання, що вона взяла на себе, нічого їй не скаже, то всі її обітниці чинні й усі її зобов'язання, що їх узяла на себе, чинні.5 і її батько почує її молитву і її зобовязання, якими зобовязалася за свою душу, і її батько промовчить, і стоятимуть всі її молитви і остануться їй всі зобовязання, якими зобовязалася за свою душу.5 Коли ж заборонить їй отець її того ж дня, як почув, то всї обітницї її і всї обовязки її, які взяла на душу свою, не будуть важні; Господь простить їй, бо заборонив їй батько її.
6 (30-7) А якщо буде вона заміжня, а обітниці її на ній або мова уст її, що зарекла на душу свою,6 А якщо батько її, зачувши, заборонить їй того дня всі обітниці її і зароки, котрі вона поклала на душу свою, і вони не справдяться, то Господь простить їй, тому що заборонив їй батько її.6 Коли ж батько заборонить їй того дня, як довідається про її обітниці й зобов'язання, що їх узяла вона на себе, то вони не будуть чинні, й Господь простить їй, бо її батько заборонив їй.6 Якщо ж забороняючи заборонить її батько, того дня, коли почує всі її молитви і не стоятимуть зобовязання, якими зобовязалася за свою душу. І Господь очистить її, тому що заборонив її батько.6 Як же вона замужна і зробить обітницю, чи то скаже що небудь не роздумавши, і звяже душу свою,
7 (30-8) і почує її чоловік, і буде мовчати їй того дня, коли почує, то будуть важні обітниці її, і зароки її, що зарекла на свою душу, будуть важні.7 Якщо вона вийде заміж і візьме обітницю її, чи поклялася устами своїми, чим вона зв'язала душу свою,7 Якже ж вона вийде заміж, мавши на собі обітниці або зв'язавши себе якимсь необережним словом,7 Якщо ж видана буде за чоловіка, і її молитви на ній за промовлянням її уст, якими зобовязалася за свою душу,7 А чоловік її почує, та й не озветься проти того в той день, як почує се, так її обітницї будуть важні, і обовязки її, що взяла їх на душу свою, будуть важні.
8 (30-9) А якщо того дня, коли чоловік її почув, він заборонить їй і уневажнить обітниці її, що на ній, і мову уст її, що зарекла на свою душу, то Господь пробачить їй.8 І почує чоловік її, і, зачувши, буде мовчати того дня, то обітниці її справдяться, і зароки її, котрі вона поклала на душу свою, справдяться.8 і чоловік її, того дня, коли довідається про те, не скаже їй нічого, то її обітниці будуть чинні й зобов'язання, що взяла їх на себе, будуть чинні.8 і почує її чоловік, і їй промовчить, в тім дні коли почує, і так стоятимуть всі її молитви, і стоятимуть її зобовязання, якими зобовязалася за свою душу.8 Коли ж чоловік її заборонить їй того ж дня, як почує се, то знївечив він обітницю її, що на їй, і нерозважне слово уст її, що ним звязала вона душу свою; і Господь простить їй.
9 (30-10) А обітниця вдови та розведеної, усе, що зарекла на свою душу, буде важне на ній.9 А коли чоловік її, зачувши, заборонить їй, того дня відкине обітницю її, котра на ній, і слово уст її, котрим вона зв'язала себе, [то вони не справдяться], і Господь простить їй.9 Коли ж її чоловік того дня, як довідається, заперечить їй, то тим він зробив обітницю, що на ній, нечинною, так само й необачне слово уст її, що ним була зобов'язалась, отож Господь простить їй.9 Якщо ж забороняючи заборонить її чоловік, в той день коли почує, всі її молитви і її зобовязання, якими зобовязалася за свою душу, не остануть, бо чоловік заборонив її, і Господь її очистить.9 Як вдова вона або розвідка, то всяка обітниця, якою звязала вона душу свою, мусить бути важною для неї.
10 (30-11) А якщо вона обітувала в домі свого чоловіка, або зарекла зарока на свою душу присягою,10 Однак обітниця вдови і розлученої, який зарок не поклали б вони на душу свою, справдиться.10 Обітниця вдови або розлученої і все те, чим вона себе зобов'язала, буде чинною для неї.10 І молитва вдови і відпущеної, якою помолиться за свою душу, остануться їй.10 Як же вона у господї чоловіка свого зробила обітницю, або клятьбою взяла обовязок на душу свою,
11 (30-12) а чоловік її чув та змовчав їй, не заборонив їй, то будуть важні всі обітниці її, і кожен зарік, що зарекла на свою душу, буде важний.11 А якщо [вона] в домі чоловіка свого дала обітницю чи поклала зарок на душу свою з присягою,11 Якже ж якась жінка склала обітницю або клятьбою взяла на себе якенебудь зобов'язання в господі у свого чоловіка,11 Якщо ж її молитва в домі свого чоловіка чи зобовязання за її душу з клятвою,11 І як почув чоловік її, та й промовчав, не заборонив їй, так мусять бути важні всї обітницї її, і всякий обовязок, що взяла його вона на душу свою, буде важний.
12 (30-13) А якщо справді уневажнить їх чоловік її того дня, коли він почує, то все, що вийшло з її уст для її обітниць та для зароків душі її, не буде важне, її чоловік уневажнив їх, і Господь простить їй.12 І чоловік її, зачувши, буде мовчати, і не заборонить їй, то всі обітниці її справдяться, і всякий зарок, якого вона поклала на душу свою, справдиться.12 і чоловік її, довідавшись про те, не каже їй нічого, не перечить, то всі її обітниці чинні й усі зобов'язання матимуть силу.12 і почує її чоловік і промовчить її, і не заборонить її, і стоятимуть всі її молитви, і всі її зобовязання, якими зобовязалася за свою душу, стоятимуть за нею.12 Коли ж чоловік її знївечить їх того дня, як почув їх, то всї обітницї й обовязки душі її, що вийшли з уст її, не важні; чоловік її знївечив їх, і Господь простить їй.
13 (30-14) Кожна обітниця й кожна присяга зароку впокоряти свою душу, чоловік її зробить важною, або чоловік її уневажнить її.13 А якщо чоловік її, зачувши, відкинув їх, то всі обітниці її, які вийшли з уст її, і зароки душі її не справдяться; чоловік її вчинив їх пустими, і Господь простить їй.13 А коли чоловік зробить їх нечинними того дня, як довідається про них, то що б не вийшло з її уст, чи то обітниці, чи зобов'язання, які вона взяла на себе, - все те буде нечинне, бо нечинними зробив їх чоловік її, тож Господь простить їй.13 Якщо ж забираючи забере її чоловік, в тім дні коли почує все, що вийде з її уст за її молитвою і за зобовязаннями, що за її душу, не останеться їй. Чоловік її забрав, і Господь її очистить.13 Всяку обітницю і всякий обовязок клятьби для впокорювання душі може чоловік її удобрити, і може знївечити.
14 (30-15) А якщо чоловік її, замовчуючи, буде мовчати їй з дня на день, то зробить важними всі її обітниці, або всі її зароки, що на ній; зробив їх важними, бо він мовчав їй того дня, коли був почув.14 Усяка обітниця і всякий зарок із присягою, щоб упокорити душу, чоловік її може пітдвердити, і чоловік її може зробити пустим.14 Усяку обітницю й усяке заприсяжене зобов'язання вмертвляти себе чоловік може потвердити й може зробити нечинним.14 Всяку молитву і всяку клятву що сковує, щоб зло вчинити душі, її чоловік поставить їй, і її чоловік забере.14 Коли ж мовчав чоловік її з дня на день, то він пристав на всї обітницї її або на всї з'обовязання її, що на нїй; він одобрив їх, бо мовчав у той день, як почув їх.
15 (30-16) А якщо справді уневажнить він їх по тому, як був почув, то понесе він гріх її.15 А якщо чоловік її мовчав про те день за днем, то [тим самим] утвердив усі обітниці її, і всі зароки її, котрі на ній, потвердив, тому що він, зачувши, мовчав про те.15 Коли ж її чоловік з одного дня на другий не сказав їй нічого, то тим він згодився з усіма її обітницями або з усіма зобов'язаннями, що на ній; він затвердив їх, бо мовчав того дня, коли був про них довідався.15 Якщо ж мовчачи промовчить її з дня на день і поставить її всі її молитви, і поставить її зобовязання, що на ній, бо промовчав її в дні в якому почув.15 Коли ж він знївечить їх після того, як, почувши їх, мовчав, так нести ме він гріх її.
16 (30-17) Оце постанови, що Господь наказав був Мойсеєві, у цій справі між чоловіком та його жінкою, між батьком та його дочкою в її молодості в домі батька свого.16 А якщо відкинув їх, після того, як зачув, то він узяв на себе гріха її.16 Якже ж, довідавшись про них, зробить їх нечинними пізніше, то понесе гріх за свою жінку.”16 Якщо ж забираючи забере її після дня в якому почув, і візьме свій гріх.16 Се встанови, що повелїв Господь Мойсейові про справи між чоловіком і жінкою, між батьком і дочкою за її дївування в батьковій господї.