1 (30-2) І Промовляв Мойсей до голів племен Ізраїлевих синів, говорячи: Оце та річ, що Господь наказав: | 1 І переказав Мойсей синам Ізраїля все, що наказав Господь Мойсеєві. | 1 Мойсей повчав синів Ізраїля згідно з усім тим, що заповідав йому Господь. | 1 І заговорив Мойсей до ізраїльських синів за всім, що Господь заповів Мойсеєві. | 1 І промовив Мойсей до голов поколїнь синів Ізрайлевих: |
2 (30-3) Коли хто складає обітницю для Господа або присягне присягу заректи зарока на душу свою, хай той не порушить свого слова, нехай зробить усе, як вийшло було з його уст. | 2 І сказав Мойсей князям колін синів Ізраїлевих стосовно синів Ізраїля, говорячи: Ось, що наказав Господь. | 2 Промовив Мойсей до голів у колінах синів Ізраїля: “Ось що заповідав Господь: | 2 І заговорив Мойсей до старшин ізраїльських племен кажучи: Це слово, яке заповів Господь: | 2 От що заповідав Господь: Коли чоловік шлюбував обітницю Господеві, чи поклявся клятьбою, взяти обовязок на душу свою, то не можна йому ломити слова свого, а мусить чинити після того, що вийшло з уст його. |
3 (30-4) А жінка, коли складає обітницю для Господа, і зарече зарока в домі свого батька в своїй молодості, | 3 Якщо хтось дасть обітницю Господові, або заприсягнеться клятьбою, зв'язавши обов'язком душу свою, то нехай не порушує слова свого, але виконає все, що пообіцяли уста його. | 3 Коли чоловік склав обітницю Господеві, чи заприсягся клятвою накласти на себе якесь зобов'язання, то не можна йому ламати своє слово; мусить він виконати все, що висловив устами. | 3 Людина, людина, яка помолиться молитвою Господеві, чи заклене клятву, чи звяжеться зобовязанням за свою душу, не опоганить свого слова. Вчинить все, що лиш вийде з його уст. | 3 А коли жінка шлюбує обітницю Господеві, і возьме обовязок в домі батька свого, дївуючи, |
4 (30-5) і почує її батько обітницю її та зарока, що зарекла на свою душу, та буде мовчати їй батько її, то будуть важні всі обітниці її, і буде важний кожен зарік її, що вона зарекла на душу свою. | 4 Якщо жінка дасть обітницю Господові і зв'яже [себе] обов'язком у домі батька свого, у юності своїй; | 4 А коли жінка складе обітницю Господеві, а чи візьме на себе якесь зобов'язання в домі батька свого, за її дівування, | 4 Якщо ж жінка висловить молитву Господеві, чи звяжеться зобовязанням в домі свого батька в своїй молодості, | 4 І батько чує обітницю її, або обовязок її, що взяла його на душу свою, та й промовчить проти неї, так буде важна обітниця її, і важний обовязок її, який вона взяла на душу свою. |
5 (30-6) А якщо батько її заборонить їй того дня, коли був почув, усі обітниці її та зароки її, що зарекла на свою душу, то не будуть вони важні, а Господь пробачить їй, бо її батько заборонив їй. | 5 І почує батько обітницю її і обов'язок, якого вона поклала на душу свою, і змовчить про те батько її; тоді всі обітниці її справдяться, і всілякий обов'язок її, котрого вона поклала на душу свою, справдиться. | 5 і батько, довідавшися про її обітницю чи зобов'язання, що вона взяла на себе, нічого їй не скаже, то всі її обітниці чинні й усі її зобов'язання, що їх узяла на себе, чинні. | 5 і її батько почує її молитву і її зобовязання, якими зобовязалася за свою душу, і її батько промовчить, і стоятимуть всі її молитви і остануться їй всі зобовязання, якими зобовязалася за свою душу. | 5 Коли ж заборонить їй отець її того ж дня, як почув, то всї обітницї її і всї обовязки її, які взяла на душу свою, не будуть важні; Господь простить їй, бо заборонив їй батько її. |
6 (30-7) А якщо буде вона заміжня, а обітниці її на ній або мова уст її, що зарекла на душу свою, | 6 А якщо батько її, зачувши, заборонить їй того дня всі обітниці її і зароки, котрі вона поклала на душу свою, і вони не справдяться, то Господь простить їй, тому що заборонив їй батько її. | 6 Коли ж батько заборонить їй того дня, як довідається про її обітниці й зобов'язання, що їх узяла вона на себе, то вони не будуть чинні, й Господь простить їй, бо її батько заборонив їй. | 6 Якщо ж забороняючи заборонить її батько, того дня, коли почує всі її молитви і не стоятимуть зобовязання, якими зобовязалася за свою душу. І Господь очистить її, тому що заборонив її батько. | 6 Як же вона замужна і зробить обітницю, чи то скаже що небудь не роздумавши, і звяже душу свою, |
7 (30-8) і почує її чоловік, і буде мовчати їй того дня, коли почує, то будуть важні обітниці її, і зароки її, що зарекла на свою душу, будуть важні. | 7 Якщо вона вийде заміж і візьме обітницю її, чи поклялася устами своїми, чим вона зв'язала душу свою, | 7 Якже ж вона вийде заміж, мавши на собі обітниці або зв'язавши себе якимсь необережним словом, | 7 Якщо ж видана буде за чоловіка, і її молитви на ній за промовлянням її уст, якими зобовязалася за свою душу, | 7 А чоловік її почує, та й не озветься проти того в той день, як почує се, так її обітницї будуть важні, і обовязки її, що взяла їх на душу свою, будуть важні. |
8 (30-9) А якщо того дня, коли чоловік її почув, він заборонить їй і уневажнить обітниці її, що на ній, і мову уст її, що зарекла на свою душу, то Господь пробачить їй. | 8 І почує чоловік її, і, зачувши, буде мовчати того дня, то обітниці її справдяться, і зароки її, котрі вона поклала на душу свою, справдяться. | 8 і чоловік її, того дня, коли довідається про те, не скаже їй нічого, то її обітниці будуть чинні й зобов'язання, що взяла їх на себе, будуть чинні. | 8 і почує її чоловік, і їй промовчить, в тім дні коли почує, і так стоятимуть всі її молитви, і стоятимуть її зобовязання, якими зобовязалася за свою душу. | 8 Коли ж чоловік її заборонить їй того ж дня, як почує се, то знївечив він обітницю її, що на їй, і нерозважне слово уст її, що ним звязала вона душу свою; і Господь простить їй. |
9 (30-10) А обітниця вдови та розведеної, усе, що зарекла на свою душу, буде важне на ній. | 9 А коли чоловік її, зачувши, заборонить їй, того дня відкине обітницю її, котра на ній, і слово уст її, котрим вона зв'язала себе, [то вони не справдяться], і Господь простить їй. | 9 Коли ж її чоловік того дня, як довідається, заперечить їй, то тим він зробив обітницю, що на ній, нечинною, так само й необачне слово уст її, що ним була зобов'язалась, отож Господь простить їй. | 9 Якщо ж забороняючи заборонить її чоловік, в той день коли почує, всі її молитви і її зобовязання, якими зобовязалася за свою душу, не остануть, бо чоловік заборонив її, і Господь її очистить. | 9 Як вдова вона або розвідка, то всяка обітниця, якою звязала вона душу свою, мусить бути важною для неї. |
10 (30-11) А якщо вона обітувала в домі свого чоловіка, або зарекла зарока на свою душу присягою, | 10 Однак обітниця вдови і розлученої, який зарок не поклали б вони на душу свою, справдиться. | 10 Обітниця вдови або розлученої і все те, чим вона себе зобов'язала, буде чинною для неї. | 10 І молитва вдови і відпущеної, якою помолиться за свою душу, остануться їй. | 10 Як же вона у господї чоловіка свого зробила обітницю, або клятьбою взяла обовязок на душу свою, |
11 (30-12) а чоловік її чув та змовчав їй, не заборонив їй, то будуть важні всі обітниці її, і кожен зарік, що зарекла на свою душу, буде важний. | 11 А якщо [вона] в домі чоловіка свого дала обітницю чи поклала зарок на душу свою з присягою, | 11 Якже ж якась жінка склала обітницю або клятьбою взяла на себе якенебудь зобов'язання в господі у свого чоловіка, | 11 Якщо ж її молитва в домі свого чоловіка чи зобовязання за її душу з клятвою, | 11 І як почув чоловік її, та й промовчав, не заборонив їй, так мусять бути важні всї обітницї її, і всякий обовязок, що взяла його вона на душу свою, буде важний. |
12 (30-13) А якщо справді уневажнить їх чоловік її того дня, коли він почує, то все, що вийшло з її уст для її обітниць та для зароків душі її, не буде важне, її чоловік уневажнив їх, і Господь простить їй. | 12 І чоловік її, зачувши, буде мовчати, і не заборонить їй, то всі обітниці її справдяться, і всякий зарок, якого вона поклала на душу свою, справдиться. | 12 і чоловік її, довідавшись про те, не каже їй нічого, не перечить, то всі її обітниці чинні й усі зобов'язання матимуть силу. | 12 і почує її чоловік і промовчить її, і не заборонить її, і стоятимуть всі її молитви, і всі її зобовязання, якими зобовязалася за свою душу, стоятимуть за нею. | 12 Коли ж чоловік її знївечить їх того дня, як почув їх, то всї обітницї й обовязки душі її, що вийшли з уст її, не важні; чоловік її знївечив їх, і Господь простить їй. |
13 (30-14) Кожна обітниця й кожна присяга зароку впокоряти свою душу, чоловік її зробить важною, або чоловік її уневажнить її. | 13 А якщо чоловік її, зачувши, відкинув їх, то всі обітниці її, які вийшли з уст її, і зароки душі її не справдяться; чоловік її вчинив їх пустими, і Господь простить їй. | 13 А коли чоловік зробить їх нечинними того дня, як довідається про них, то що б не вийшло з її уст, чи то обітниці, чи зобов'язання, які вона взяла на себе, - все те буде нечинне, бо нечинними зробив їх чоловік її, тож Господь простить їй. | 13 Якщо ж забираючи забере її чоловік, в тім дні коли почує все, що вийде з її уст за її молитвою і за зобовязаннями, що за її душу, не останеться їй. Чоловік її забрав, і Господь її очистить. | 13 Всяку обітницю і всякий обовязок клятьби для впокорювання душі може чоловік її удобрити, і може знївечити. |
14 (30-15) А якщо чоловік її, замовчуючи, буде мовчати їй з дня на день, то зробить важними всі її обітниці, або всі її зароки, що на ній; зробив їх важними, бо він мовчав їй того дня, коли був почув. | 14 Усяка обітниця і всякий зарок із присягою, щоб упокорити душу, чоловік її може пітдвердити, і чоловік її може зробити пустим. | 14 Усяку обітницю й усяке заприсяжене зобов'язання вмертвляти себе чоловік може потвердити й може зробити нечинним. | 14 Всяку молитву і всяку клятву що сковує, щоб зло вчинити душі, її чоловік поставить їй, і її чоловік забере. | 14 Коли ж мовчав чоловік її з дня на день, то він пристав на всї обітницї її або на всї з'обовязання її, що на нїй; він одобрив їх, бо мовчав у той день, як почув їх. |
15 (30-16) А якщо справді уневажнить він їх по тому, як був почув, то понесе він гріх її. | 15 А якщо чоловік її мовчав про те день за днем, то [тим самим] утвердив усі обітниці її, і всі зароки її, котрі на ній, потвердив, тому що він, зачувши, мовчав про те. | 15 Коли ж її чоловік з одного дня на другий не сказав їй нічого, то тим він згодився з усіма її обітницями або з усіма зобов'язаннями, що на ній; він затвердив їх, бо мовчав того дня, коли був про них довідався. | 15 Якщо ж мовчачи промовчить її з дня на день і поставить її всі її молитви, і поставить її зобовязання, що на ній, бо промовчав її в дні в якому почув. | 15 Коли ж він знївечить їх після того, як, почувши їх, мовчав, так нести ме він гріх її. |
16 (30-17) Оце постанови, що Господь наказав був Мойсеєві, у цій справі між чоловіком та його жінкою, між батьком та його дочкою в її молодості в домі батька свого. | 16 А якщо відкинув їх, після того, як зачув, то він узяв на себе гріха її. | 16 Якже ж, довідавшись про них, зробить їх нечинними пізніше, то понесе гріх за свою жінку.” | 16 Якщо ж забираючи забере її після дня в якому почув, і візьме свій гріх. | 16 Се встанови, що повелїв Господь Мойсейові про справи між чоловіком і жінкою, між батьком і дочкою за її дївування в батьковій господї. |