1 І був один чоловік із Раматаїм-Цофіму, з Єфремових гір, а ім'я йому Елкана, син Єрохама, сина Ілія, сина Тоху, сина Цуфа, єфремлянин.1 Був один чоловік із Раматаїм-Цофіму, з Єфремової гори, а ім'я йому Елкана, син Єрохама, сина Ілія, сина Тоху, сина Цуфа, єфремлянин.1 Був один чоловік у Раматаїмі, Цуфій з гори Ефраїм, на ім'я Елкана, син Єрохама, сина Елігу, сина Тоху, сина Цуфа ефраїмія.1 Був чоловік з Арматема Сіфи з гори Ефраїма, і йому на імя Елкана, син Єремеїла, сина Ілії, сина Токея в Насів Ефраїма.1 Був один чоловік із Раматаїм-Зофиму, з гір Ефраїмових, на ймя Елкана, син Ерохама, сина Ілійного, сина Тохового Зуфієнка, Ефраїмій:
2 А він мав дві жінки, ім'я одній Анна, а ім'я другій Пеніна. І були в Пеніни діти, а в Анни дітей не було.2 У нього було дві дружини: ім'я одній Анна, а ім'я другій – Пеніна. І були в Пеніни діти, а в Анни дітей не було.2 Було в нього дві жінки: одна на ім'я Анна, а друга - Пенінна. У Пенінни були діти, в Анни дітей не було.2 І у цього (були) дві жінки, імя першій Анна, і імя другій Феннана. І були у Феннани діти, і в Анни не було дитини.2 І було в його дві жінки: одну звали Анна, другу Феннана. У Феннани були дїти, в Анни ж не було дїтей.
3 А той чоловік рік-у-рік ходив із свого міста до Шіло, щоб вклонятися та приносити жертви Господу Саваоту. А там два Ілієві сини, Гофні та Пінхас, були священиками для Господа.3 І ходив цей чоловік із міста Шіло свого в належні дні поклонятися і приносити пожертву Господові Сил; Там [були Ілій] і два сини його, Хофні та Пінхас, священики Господні.3 Щороку чоловік той ходив із свого міста поклонитися й принести жертву Господеві сил у Шіло, де були два сини Елі, Хофні та Пінхас, священики Господні.3 І чоловік ходив з днів до днів (що року) з свого міста, з Арматаїма, щоб поклонитися і принести жертву до Сило Господеві Богові Саваотові. І там Ілі і два його сини Офні і Фінеес (були) господними священиками.3 І ходив сей чоловік що року з домівки своєї до Силому, молитись перед Господом Саваотом**, і приносити жертви. Там були Ілїй, і два сини його Офнїй і Пинеес сьвященниками Господнїми.
4 І як бував той день, і Елкана приносив жертви, то він давав своїй жінці Пеніні й усім синам її та дочкам її частини,4 Того дня, коли Елкана приносив пожертву, давав Пеніні, дружині своїй, і всім синам її і дочкам її частини.4 Коли надходив День, і Елкана звичайно приносив жертву, він давав Пенінні, своїй жінці, й усім її синам та дочкам по частці.4 І був день і Елкана приніс жертву і дав своїй жінці Феннані і її синам і її дочкам часті.4 Що разу ж, як жертвував Елкана, давав жінцї своїй Феннанї і всїм її синам і дочкам по частинї жертівній;
5 а Анні давав частину подвійну, бо любив її. Та Господь замкнув її утробу.5 А ось Анні давав частину особливу, бо любив Анну, хоч Господь і замкнув лоно її.5 Анні ж давав тільки одну частку, хоч і любив її, дарма, що Господь замкнув її лоно.5 І дав Анні одну часть, бо не було в неї дитини. Тільки що Елкана лювив Анну понад цю, і Господь закрив її лоно.5 Аннї же давав окрему частину, бо любив її більше, хоч Господь зачинив її матїрне лоно.
6 А її суперниця розпалювала їй гнів, щоб докучати їй, бо Господь замкнув її утробу.6 А суперниця її вельми завдавала їй прикрощів, спонукаючи її ремствувати на те, що Господь замкнув лоно її.6 А тут ще й суперниця її гірко їй допікала з-за її недолі, тому що Господь замкнув її лоно.6 Бо Господь не дав її дитини у її болі і у зневірі її болю, і через це була зневірена, бо замкнув Господь її лоно, щоб не дати її дитини.6 Перекірниця ж її допікала їй гіркими речами, щоб їй досадити, що Господь зачинив лоно її.
7 І так робив він рік-у-рік, коли вона входила до Господнього дому, а та так гнівила її. І вона плакала й не їла.7 Так бувало щороку, коли ходила вона в дім Господній; та завдавала їй прикростей, а ця плакала і не їла.7 Отак воно рік у рік бувало, щоразу як вони ходили до Господнього дому; Пенінна завдавала жалю Анні, а Анна плакала й не їла.7 Так чинила з року на рік коли вона приходила до господнього дому. І була зневірена і плакала і не їла.7 Так бувало воно що року, скільки нї ходили вони до Господнього дому, завдає було їй жалю, а та плаче й не їсть.
8 І сказав їй чоловік її Елкана: Анно, чого ти плачеш і чому не їси? І чого сумне твоє серце? Чи ж я не ліпший тобі за десятьох синів?8 І сказав їй Елкана, чоловік її: Анно! Чого ти плачеш і чому не їси, і від чого в скорботі серце твоє? Чи не кращий я для тебе, аніж десять синів?8 Раз якось Елкана, її чоловік, сказав до неї: «Чого ти, Анно, плачеш? Чому ти не їси нічого? Чого сумує твоє серце? Хіба я тобі не дорожчий від десятьох синів?»8 І сказав їй Елкана її муж: Анно. І сказала йому: Ось я, пане. І сказав їй: Що тобі є, що плачеш, і чому не їси і чому ти побиваєш твоє серце, чи я не є тобі кращий за десятьох дітей?8 Поспитав же чоловік її Елкана: Анно, чого ти плачеш і не їси і чого така сумна? Хиба ж я тобі не дорожчий за десять синів?
9 І встала Анна по їді та по питті в Шіло, а священик Ілій сидів на стільці при бічному одвірку Господнього храму.9 І підвелася Анна після того, як вони їли і пили в Шіло, а Ілій, священик, сидів тоді біля входу до храму Господнього.9 Раз, як вони в Шіло наїлися та напилися, Анна підвелась і стала перед Господом; Елі ж священик сидів саме на ослоні біля дверей Господньої святині.9 І після того, як зїли вони в Сило, Анна встала, і стала перед Господом, й Ілі священик сидів на сидженню, на порозі Господнього храму.9 Як же вони раз у Силомі попоїли та напились, піднялась Анна та й пійшла перед Господа; Ілїй же, сьвященник, седїв саме на ослонї коло дверей Господнього храму.
10 А вона була скорбна духом, і молилася до Господа та плакала гірко.10 І була вона в скорботі душі, і молилася Господові, і плакала гірко.10 В своїй журбі вона молилась до Господа й плакала гірко.10 І вона, (була) пригноблена душею і молилася до Господа, і плачучи заплакала,10 І молилась вона в своїй журбі Господеві і плакала гірко.
11 І склала вона обітницю, та й сказала: Господи Саваоте, якщо дійсно споглянеш на біду Твоєї невільниці, і згадаєш мене, і не забудеш Своєї невільниці, і даси Своїй невільниці нащадка чоловічої статі, то я дам його Господеві на всі дні життя його, а бритва не торкнеться його голови.11 І дала обітницю, говорячи: Господе Саваоте! Якщо ти зглянешся над скорботою служниці Твоєї і згадаєш про мене, і не забудеш служниці Твоєї, і даси служниці Твоїй дитятко чоловічої статі, то я віддам його Господові на всі дні життя його, і бритва не торкнеться голови його.11 І обріклась таким обітом: «Господи Сил, коли ти зглянешся над горем рабині твоєї та й згадаєш мене й не забудеш рабині твоєї, й даси рабині твоїй хлоп'ятко, я віддам його Господеві на ввесь його вік, і бритва не доторкнеться його голови.»11 і помолилася молитвою до Господа, кажучи: Адонай Господи Елоі Саваот, чи зглядаючись не зглянешся на приниження твоєї рабині і не згадаєш мене і не даси твоїй рабі чоловічого насіння, і дам його тобі в дар аж до дня його смерті. І не питиме вина і пянкого напитку, і залізо не підніметься до його голови.11 Та й обреклась таким обітом: Господи Саваот! коли змилосердишся над горем раби твоєї та й згадаєш мене і не забудеш раби твоєї та даси рабі твоїй музького пагоньця, дак я передам його Господеві: по ввесь вік його бритва не доторкнеться голови його.
12 І сталося, коли вона довго молилася перед Господнім лицем, то Ілій пильнував за її устами.12 А тим часом, як вона довго молилася перед Господом, Ілій дивився на уста її.12 І от як вона довго перед Господом молилась, Елі стежив увесь час за її устами.12 І сталося коли помножила молитви перед Господом, і священик Ілі дивився на її уста,12 Тим часом як вона так довго перед Господом молилась, Ілїй придивлявсь її устам;
13 А Анна вона говорила в серці своїм: тільки губи її порушувалися, а голос її не був чутий. І вважав її Ілій за п'яну.13 І, оскільки Анна говорила в серці своєму, а губи її лишень рухалися, і не було чутно голосу її, то Ілій сприймав її за п'яну.13 Анна говорила тихцем, тільки ворушилися губи в неї, а голосу її не було чути; тож Елі думав, що вона п'яна.13 і вона говорила в своїм серці, і її уста рухалися, і її голосу не було чути. І Ілі вважав її за пяну.13 Анна ж промовляла тихцем, тільки губами ворушила, голосу ж її не чутно було, то ж Ілїй думав, що вона пяна.
14 І сказав до неї Ілій: Аж доки ти будеш п'яною? Витверезись зо свого вина!14 І сказав їй Ілій: Доки ти будеш п'яною? Витверезись од вина свого!14 І сказав до неї: «Докіль ти будеш п'яною? Піди та витверезися!»14 І слуга Ілі сказав їй: Доки будеш пяною? Хай мине твоє вино і піди з перед Господнього лиця.14 От і рече до неї: Чи довго ще останеш пяною? Йди, витверезись.
15 А Анна відповіла та й сказала: Ні, пане мій, я жінка скорбна духом, а вина та п'янкого напою не пила я. І я вилила душу свою перед Господнім лицем.15 І відповідала Анна, і сказала: Ні, пане мій, я – жінка скорботна духом, вина і п'янкого напою я не пила, але виливаю душу мою перед Господом.15 А Анна відповіла, кажучи: «О ні, мій Пане! Я - бідна жінка в смутку: ані вина, ані наливки я не пила; я мою душу виливаю перед Господом.15 І відповіла Анна і сказала: Ні, пане, я жінка в якої тяжкий день, і вина і пянкого напою я не пила і проливаю перед Господом мою душу15 І відказала Анна: Нї, панотченьку: я безщасна людина: вина й впоюючого напитку не пила я, тільки горе серця мого вилила перед Господом.
16 Не вважай своєї невільниці за негідницю, бо я говорила аж доти з великої своєї скорботи та з туги своєї.16 Не вважай служниці твоєї негідницею; бо від великої печалі моєї і від скорботи моєї я говорила досі.16 Не вважай твою рабиню за якусь негодящу, бо то з надміру журби та горя я досі промовляла.»16 не май твою рабу за хворобливу дочку, бо з великої моєї балакливості продовжила я аж до тепер.16 Не вважай рабу твою за ледащу, бо я тільки з великої туги і печалї досї промовляла.
17 І відповів Ілій та й сказав: Іди з миром! А Бог Ізраїлів дасть тобі бажання твоє, яке ти від Нього жадала.17 І відповідав Ілій, і сказав: Йди з миром, і Бог Ізраїлів прихилиться до твого бажання, якого ти зажадала у Нього.17 Тоді Елі відповів їй: «Іди в мирі, й нехай Бог Ізраїля дасть тобі те, про що його благала.»17 І відповів Ілі і сказав їй: Іди в мирі, хай ізраїльський Бог дасть тобі всяку твою прозьбу, яку ти у нього просила.17 І відказав Ілїй: Іди з упокоєм; Бог Ізрайлів спевнить, про що ти його благала.
18 А вона сказала: Нехай невільниця твоя знайде милість в очах твоїх! І пішла та жінка своєю дорогою, та й їла, а обличчя її не було вже сумне.18 А вона сказала: Нехай знайде служниця твоя милість в очах твоїх! І пішла дорогою своєю, і їла, і обличчя її вже не було [скорботним], як перше.18 Вона ж сказала: «Дозволь своїй рабині знайти ласку в твоїх очах!» І пішла собі жінка й їла, й лице в неї не було таке, як перше.18 І вона сказала: Твоя раба знайшла ласку в твоїх очах. І жінка пішла своєю дорогою і ввійшла до свого мешкання і з своїм мужем їла і пила, і її лице більше не впало.18 І рече вона: Ой коли б же раба твоя та здобулась на твою ласку! От і пійшла собі молодиця, та й їла і не була вже більш сумна.
19 І встала вона рано вранці, і вклонилася перед Господнім лицем. І вернулися вони, і ввійшли до свого дому до Рами. І Елкана пізнав свою жінку Анну, а Господь згадав про неї.19 І підвелися вони вранці, і вклонилися перед Господом, і повернулися, і прийшли в дім свій до Рами. І спізнав Елкана Анну, дружину свою, і згадав про неї Господь.19 Встали вони раненько і, поклонившись перед Господом, пустилися в дорогу й прибули додому в Раму. Елкана спізнав Анну, свою жінку, й Господь згадав про неї,19 І встають вранці і покланяються Господеві і ідуть своєю дорогою. І ввійшов Елкана до своєї хати в Арматемі і пізнав свою жінку Анну, і Господь її згадав,19 Назавтра вранцї рано поклонились вони перед Господом та й вернулись додому в Раму. Як же пригорнувсь тодї Елкана до жінки своєї, спогадав про неї Господь,
20 І сталося по році, і завагітніла Анна, та й сина породила. І назвала вона ім'я йому: Самуїл, бо від Господа жадала його.20 І сталося, завагітніла Анна в певному часі, і породила сина, і дала йому ймення: Самуїл, бо від Господа благала його.20 і Анна, зачавши, у свій час породила сина й назвала його ім'ям Самуїл, бо, мовляла, - я його випросила в Господа.20 і вона зачала. І сталося в часі днів і вона породила сина, і назвала імя його Самуїл і сказала: Бо я його випросила в Господа Бога Саваота.20 І як надійшла пора, Анна завагонїла та й вродила сина, і назвала його Самуїл: бо (казала): у Бога я випросила його.
21 І пішов той чоловік Елкана та ввесь дім його вчинити для Господа річну жертву та обітниці свої.21 І пішов чоловік її Елкана і вся родина його звершити щорічну пожертву Господові і обітниці свої.21 Раз, коли чоловік Елкана рушив з усією своєю родиною, щоб принести Господеві щорічну жертву й виконати обіт,21 І пішов чоловік Елкана і ввесь його дім принести жертву в Силом, жертву днів і його молитви і всі десятини його землі.21 Як ійшов же Елкана з усією родиною своєю знов, щоб принести Господеві рокову жертву і все, що він обіцяв,
22 А Анна не пішла, бо сказала до чоловіка свого: Аж коли буде відлучений цей хлопчик, то відведу його, і він з'явиться перед Господнім лицем, і назавжди позостанеться там!22 А ось Анна не пішла, сказавши чоловікові своєму: Коли немовля відлучене буде від грудей і підросте, тоді я відведу його, і він з'явиться перед Господом, і залишиться там назавжди.22 Анна не пішла, кажучи своєму чоловікові: «Не піду, покіль не відлучиться хлопець; тоді я приведу його, й він побачить обличчя Господнє й там зостанеться назавжди.»22 І Анна не пішла з ним, бо сказала свому чоловікові: Аж доки дитина не піде, аж доки його не вілучу, і зявиться перед господним лицем і сяде там на віки.22 Не пійшла з ними Анна, кажучи свойму чоловікові: коли хлопця відлучу, тодї відведу його, щоб він явивсь перед Господом та й зіставсь там довіку.
23 І сказав їй чоловік її Елкана: Роби те, що добре в очах твоїх! Залишайся, аж поки відлучиш його, тільки нехай виконає Господь Своє слово. І залишалась та жінка, і годувала свого сина, аж поки вона відлучила його.23 І сказав їй Елкана, чоловік її: Вчиняй, як тобі до серця; лишайся, аж доки не відлучиш його; та нехай підтвердить Господь слово, що [вийшло] з уст [твоїх]. І залишилася дружина його, і годувала свого сина, аж поки вона відлучила його.23 Елкана ж, її чоловік, мовив до неї: «Роби, як знаєш. Сиди дома, аж поки його не відлучиш. Дай тільки Господи, щоб справдилось твоє слово!» От і зісталась жінка й годувала сина, докіль не відлучила.23 І сказав їй Елкана її муж: Чини те, що добре в твох очах, сиди, аж доки не відлучиш його. Але хай доконає Господь те, що вийшло з твоїх уст. І жінка сіла і годувала свого сина, аж доки його не відлучила.23 І каже їй Елкана, чоловік її: Чини, як тобі лучче; седи дома, покіль відлучиш його. Дай тільки Господи, щоб слово твоє справдилось. От і зісталась молодиця дома та й годувала сина докіль не відлучила.
24 А коли відлучила, то повела його з собою та з трьома бичками й одною ефою муки, і бурдюком вина, і привела його до Господнього дому до Шіло. А той хлопчик був ще малий.24 А коли вигодувала його, пішла з ним до Шіло, [узявши] трьох бичків і одну ефу борошна, і бурдюк вина, і прийшла в дім Господа у Шіло; а хлопчик був ще замалим.24 А коли відлучила, взяла його з собою в дорогу разом із бичком трилітнім, з однією міркою муки й бурдюком вина, та й привела його в дім Господній, у Шіло. Хлопець же був іще собі маленький.24 І пішла з ним до Силома з прилітним телям і хлібами і ефою пшеничної муки і бордюгом вина і ввійшла до господньої хати в Силомі, і дитина з ними.24 Як же відлучила, взяла вона його в дорогу, та ще й три бики та ефу муки й бурдюк вина, і прийшла до храму Господнього в Силом. Хлопець же був ще маленький.
25 І зарізали бичка, і привели того хлопчика до Ілія.25 І закололи бичка; і привела підлітка до Ілії.25 Бичка заколено, а мати привела хлопця до Елі,25 І привела перед Господа, і його батько зарізав жертву, яку приносив з днів до днів Господеві, і привів хлопчину і зарізав теля. І привела (його) до Ілі Анна матір хлопчини25 І заколено бика, і привела мати хлопчика перед Ілїя.
26 І вона сказала: О, пане мій, як жива душа твоя, мій пане, я та жінка, що стояла з тобою отут, щоб молитися Господеві.26 І сказала: О, пане мій! Нехай живе душа твоя, пане мій! Я – ота жінка, котра отут біля тебе стояла і молилася до Господа;26 і сказала: «Прошу тебе, мій пане! Так правда, як ти живий, я та жінка, що тут стояла біля тебе, молившись до Господа.26 і сказала: Хай живе душа твоя, поправді, пане, я жінка, що стояла перед тобою, що молилася до Господа,26 І рече: Панотче, так правда, як живе душа твоя, я та жінка, що тут перед тобою стояла, благаючи Господа;
27 Я молилася за дитину цю, і Господь дав мені жадання моє, що я просила від Нього.27 Про це дитя молилася я, і вдоволив Господь прохання моє, що я просила в Нього.27 Про це хлоп'ятко я молилась, і Господь дав мені те, що я просила в нього.27 я молилася про цього хлопчину, і Господь дав мені мою прозьбу, яку я в Нього просила.27 Про се хлопятко благала я, і Господь ізглянувсь на моє благаннє, що заносила до його.
28 А тепер я віддаю його Господеві на всі дні, скільки він жаданий для Господа. І вклонилася там Господеві.28 І я віддаю його Господові на всі дні життя його – служити Господові. І вклонилася там Господові.28 За те ж я й віддаю його Господеві: по ввесь свій вік буде відданий Господеві!» І зоставила його там Господеві.28 І я даю його Господеві на всі дні, які він житиме, на помазання Господеві.28 Оце ж і я оддаю його Господеві на ввесь вік його, щоб служив Господеві. От і зоставила його там Господеві.