1 Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племенам, які в Розпорошенні, вітаю я вас! | 1 Яків, служник Бога і Господа Ісуса Христа, дванадцятьом колінам, що у Розпорошенні, – радійте! | 1 Яків, слуга Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом поколінням, що у розсіянні, привіт! | 1 Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, - дванадцятьом поколінням, які є в розсіянні: вітаю! | 1 Яков, слуга Божий і Господа Ісуса Христа, дванайцяти родам, що розсїяні: Витайте. |
2 Майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування, | 2 З великою радістю приймайте, браття мої, коли впадаєте у різноманітні спокуси, | 2 Уважайте за найвищу радість, мої брати, коли підлягаєте різноманітним спокусам. | 2 Брати мої, майте повну радість, коли впадаєте в різні спокуси, | 2 Усяку радість майте, браттє моє, коли впадаєте в різні спокуси, |
3 знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість. | 3 Знаючи, що випробування вашої віри утворює терпіння; | 3 Ви знаєте, що іспит вашої віри виробляє витривалість, | 3 знаючи, що випробування вашої віри виробляє витривалість. | 3 знаючи, що доказ вашої віри робить терпіннє; |
4 А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали. | 4 А терпіння мусить мати досконалий вплив, щоб ви були досконалі в усій повноті, без жодної вади. | 4 за витривалістю ж нехай слідом іде чин досконалий, щоб ви були досконалі та бездоганні й щоб нічого вам не бракувало. | 4 А витривалість хай має досконале діло, щоб ви були досконалі та бездоганні і щоб нічого вам не бракувало. | 4 терпіннє ж нехай має звершене дїло, щоб ви були звершені і повні, нї в чому не маючи недостатку. |
5 А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, і буде вона йому дана. | 5 А якщо у когось із вас бракує мудрости, нехай просить у Бога, Котрий дає всім щиро і без докорів, – він дістане її. | 5 Коли ж комусь із вас мудрости бракує, нехай просить у Бога, який дає всім щедро й за це не докоряє, і вона йому дасться. | 5 Коли ж кому з вас бракує премудрости, хай просить у Бога, який дає всім щедро і не докоряє, - і йому буде дано. | 5 Коли ж у кого з вас недостає премудрости, нехай просить у Бога, котрий дає всїм щедро та й не осоромлює, то й дасть ся йому. |
6 Але нехай просить із вірою, без жадного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. | 6 Але нехай просить з вірою, без жодного сумніву, бо той, що має сумнів, схожий на морську хвилю, що її піднімає вітер і розгойдує; | 6 Тільки ж хай просить із вірою, без жадного вагання; бо хто вагається, той подібний до морської хвилі, що її здіймає і коливає на всі боки вітер. | 6 Хай просить з вірою, без жодного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, колиханої і розвіюваної вітрами. | 6 Нехай же просить вірою, нїчого не сумнячись; хто бо сумнить ся, той подобен филї морській, котру вітер жене та й розбиває. |
7 Нехай бо така людина не гадає, що дістане що від Господа. | 7 І нехай не сподівається така людина одержати щось від Господа. | 7 Така людина нехай собі не уявляє, що прийме щось від Господа; - | 7 Хай та людина не думає, що одержить щось від Господа, | 7 Нехай бо не думає такий чоловік, що прийме що від Бога. |
8 Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх. | 8 Людина з подвійними думками не утверджена на всіх шляхах своїх. | 8 людина з подвійною душею, непостійна у всіх своїх дорогах. | 8 бо муж двоєдушний - непостійний на всіх своїх дорогах. | 8 Чоловік двоєдушний не статечний у всїх дорогах своїх. |
9 А понижений брат нехай хвалиться високістю своєю, | 9 Нехай хвалиться брат принижений високістю своєю. | 9 Хай брат низького стану хвалиться своїм вивищенням, | 9 Хай же хвалиться упокорений брат своїм вивищенням, | 9 Нехай же хвалить ся брат смиренний висотою своєю, |
10 а багатий пониженням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яний, | 10 А багатий – приниженням своїм, тому що він знебудеться, мов цвіт на траві; | 10 а багатий - пониженням своїм, бо й він промине так, мов цвіт трави. | 10 а багатий - своїм приниженням, бо він мине, як цвіт трави. | 10 а багатий смиреннєм своїм; бо він, як травяний цьвіт, перейде. |
11 бо сонце зійшло зо спекотою, і траву посушило, і відпав цвіт її, і зникла краса її виду... Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх! | 11 Сходить сонце, настає спека, і спекою висушує траву, цвіт її опадає, щезає краса її виду; так зав‘яне й багатий на шляхах своїх. | 11 Зійшло бо пекуче сонце й траву висушило, і цвіт її впав, і краса виду її зникла. Так і багатий у своїх заходах зів'яне. | 11 Засяяло сонце зі спекою і висушило траву - і цвіт її відпав, і зникла краса її виду. Так само й багатий у дорогах своїх зів'яне. | 11 Зійшло бо сонце із спекою, і висушило траву, і цьвіт її опав, і краса лиця її зникла; так і багатий в дорогах своїх зівяне. |
12 Блаженна людина, що витерпить пробу, бо, бувши випробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його. | 12 Блаженна людина, котра переносить спокуси, тому що після випробування вона дістане вінець життя, котрого обіцяв Господь тим, хто любить Його. | 12 Блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він, як буде випробуваний, дістане вінець життя, що Господь обіцяв тим, які його люблять. | 12 Блаженний муж, що подолає спокусу, тому що, бувши випробуваним, дістане вінець життя, якого [Господь] обіцяв тим, хто його любить. | 12 Блажен чоловік, що витерпить спокусу; тим що, будучи вірний, прийме вінець життя, що обіцяв Бог тим, що люблять Його. |
13 Випробовуваний, хай не каже ніхто: Я від Бога спокушуваний. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує. | 13 Спокушуваний, ніхто не кажи: Бог мене спокушає; тому що Бог не спокушається злом і Сам не спокушає нікого, | 13 Ніхто спокушуваний нехай не каже: Бог мене спокушає; бо Бог не може бути спокушуваний злом, і сам він не спокушає нікого; | 13 Ніхто із випробовуваних хай не каже, що він Богом випробуваний, бо не випробовувається Бог злом, і не випробовує нікого. | 13 Нїхто ж у спокусї нехай не каже: Що Бог мене спокушує; Бог бо не спокушуєть ся лихим, і не спокушує сам нїкого. |
14 Але кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною. | 14 Але кожний зазнає спокуси, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю; | 14 кожний спокушається своєю власною пожадливістю, яка його притягає і зводить. | 14 Кожен випробовувається власною пожадливістю, що зводить і ошукує. | 14 Кожен же спокушуєть ся, надившись і лестившись похоттю своєю. |
15 Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть. | 15 А похіть, започаткувавшись, породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть. | 15 А потім пожадливість, завагітнівши, породжує гріх; гріх же, здійснений, - породжує смерть. | 15 Тоді пожадливість, зачавши, породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть. | 15 Потім похоть, зачавши, роджає гріх, гріх же зроблений роджає смерть. |
16 Не обманюйтесь, брати мої любі! | 16 Не вдавайтеся, браття улюблені, до омани: | 16 Не вводьте, мої любі брати, самих себе в оману. | 16 Не піддавайтесь омані, улюблені брати мої. | 16 Не заблуджуйтесь, браттє моє любе. |
17 Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни. | 17 Усіляке добре давання і всілякий дар досконалий походить згори, від Батька світів, у Котрого немає зміни чи навіть тіні переміни. | 17 Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в якого нема ані зміни, ані тіні переміни. | 17 Кожне добре дання і кожний досконалий дар є згори, бо сходить від Батька світла, у якого нема зміни чи тіні переміни. | 17 Усяке добре даяннє і всякий звершений дар з висоти сходить, од Отця сьвітла, в котрого нема переміни анї тїни зміни. |
18 Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопочином творів Його. | 18 Він зажадав, і породив нас словом істини, щоб ми стали певним першопочатком Його творінь. | 18 Він забажав нас породити словом правди, щоб ми були немов первістками його створінь. | 18 Забажавши, він породив нас словом правди, щоб ми стали наче початком його творінь. | 18 Схотїв бо, то й породив нас словом правди, щоб бути нам якимсь почином творива Його. |
19 Отож, мої брати любі, нехай буде кожна людина швидка послухати, забарна говорити, повільна на гнів. | 19 Отож, браття мої улюблені, нехай кожна людина буде швидка на слухання й повільна на слова і повільна на гнів; | 19 Знайте, мої улюблені брати: хай кожен буде скорий до слухання, повільний до говорення, непоквапний до гніву, | 19 Знайте, улюблені брати мої: хай же буде всяка людина швидка до слухання, забарна до говоріння, повільна до гніву. | 19 Тим же, браттє моє любе, нехай буде всякий чоловік скорий на слуханнє, і нескорий на слова, нескорий на гнїв. |
20 Бо гнів людський не чинить правди Божої. | 20 Бо гнів людини не утворює правди Божої. | 20 бо гнів людини не чинить справедливости Божої. | 20 Бо гнів людський не чинить Божої справедливости. | 20 Гнїв бо чоловіка правди Божої не чинить. |
21 Тому то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби, і прийміть із лагідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі. | 21 А тому відхиливши всіляку нечистоту і останок злоби, в покорі прийміть насаджуване слово, котре може врятувати ваші душі. | 21 Тому, відкинувши всякий бруд та останок злоби, прийміть з покірністю посаджене слово, що може спасти ваші душі. | 21 Тому, відклавши всяку нечисть і надмір злоби, лагідно прийміть посіяне слово, що може спасти ваші душі. | 21 Задля того відкинувши всяку погань і останок зла, прийміть у лагідности посаджене слово, що може спасти душі ваші. |
22 Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють. | 22 Будьте ж виконавцями слова, а не тільки слухачами, що обдурюють самі себе. | 22 Будьте виконавцями слова, а не лише слухачами, самі себе обманюючи. | 22 Будьте ж виконавцями слова, а не тільки слухачами, що ошукують самі себе. | 22 Будьте ж чинителями слова, а не тілько слухателями, обманюючи себе самих. |
23 Бо хто слухач слова, а не виконавець, той подібний людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі, | 23 Бо хто слухає слово і не виконує, той схожий на чоловіка, котрий розглядає природні риси свого обличчя у дзеркалі: | 23 Бо хто лише слухає слово, але його не чинить, той подібний до чоловіка, що розглядає у дзеркалі обличчя, яке має від природи: | 23 Бо коли хто є слухачем слова, а не виконавцем, той уподібнився до людини, що розглядає риси свого обличчя в дзеркалі. | 23 Бо, коли хто слухатель слова, а не чинитель, той подобен чоловікові, що дивить ся на природне лице своє в зеркалї. |
24 бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є. | 24 Він подивився на себе, відійшов – і відразу забув, який він. | 24 ледве поглянув на самого себе, відійшов і зараз же забув, який він. | 24 Бо побачив себе й відійшов і одразу забув, яким був. | 24 Подививсь бо на себе, та й одійшов, та зараз і забув, який він був. |
25 А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, і він буде блаженний у діянні своїм! | 25 А хто загляне пильно в закон досконалий, закон свободи, і перебуватиме в ньому, той буде не слухачем забудькуватим, але виконавцем справи, блаженний буде у своїм діянні. | 25 Хто ж пильно заглядає в досконалий закон свободи й у ньому перебуває, - не як слухач-забудько, а як виконавець діла, - той щасливий у ділі своїм. | 25 А хто дивиться на досконалий закон свободи і пробуває в ньому, той не слухач-забудько, а виконавець діла; цей буде блаженний у своїх ділах. | 25 Хто ж дивить ся в звершений закон свободи, та й пробуває в ньому, той не слухатель забуваючий, а чинитель дїла; такий буде щасливий у дїланню своїм. |
26 Коли ж хто гадає, що він побожний, і свого язика не вгамовує, та своє серце обманює, марна побожність того! | 26 Якщо хтось з-поміж вас гадає собі, що він побожний, і не впокорює свого язика, а зваблює своє серце, у того марна побожність. | 26 Коли хтось уявляє собі, що він побожний, а не стримує язика, лиш обманює своє серце, побожність того марна. | 26 Коли хто думає, що він [між вами] побожний, але не приборкує свого язика, той лиш зводить своє серце; його чеснотливість - марна. | 26 Коли хто думає, що він вірен між вами, не уздаючи язика свого, а обманюючи серце своє, у того марна віра. |
27 Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу. | 27 Чиста і непорочна побожність перед Богом і Батьком оця, щоб допомагати сиротам і вдовам у їхніх скорботах і оберігати себе неопоганеним від світу. | 27 Чиста побожність і безплямна перед Богом і Отцем ось у чому полягає: відвідувати сиріт та вдовиць у їхнім горі і чистим берегти себе від світу. | 27 Чиста й непорочна чеснотливість перед Богом і Батьком - це відвідувати сиріт і вдів у їхнім горі, і зберегти себе чистим від світу. | 27 Ото бо віра чиста і неопоганена перед Богом і Отцем, щоб одвідувати сиріт і вдовиць у горю їх, і держати себе неопоганеним од сьвіта. |