1 Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!...1 Чи не визначений людині час на землі, і хіба дні її не те саме, що й дні найманця?1 «Чи ж то життя людини на землі не служба? Чи ж не як дні поденника, дні його?1 Чи радше життя людини на землі не є випробуванням, і його життя, наче того, кого найнято на день?1 Чи ж не обмежений час чоловікові на землї, а днї (життя) його чи ж не те саме, що днї поденного наймита?
2 Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,2 Як раб жадає тіні, і як найманець наджидає на свою платню,2 Неначе раб, що прагне холодку, немов поденник, що жде заплати,2 Чи наче раб, що боїться свого пана і схопив тінь, чи наче найманець, що очікує своєї винагороди.2 Так, як той раб холодку, а поденьщик жде кінця роботи,
3 так місяці марности дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили...3 Так я дістав у спадок місяці марноти, і ночі, позначені горем, відраховані мені.3 так місяці омани випали мені на долю, і припали мені ночі болю.3 Так і я переніс порожні місяці, ночі ж болів мені дано.3 Так і менї допались місяцї без відпочивку, а ночі горя видїлені менї.
4 Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку...4 Коли лягаю, то кажу: Коли підведуся? А вечір триває, і я перевертаюся з боку на бік, очікуючи початку дня.4 Коли лягаю, то кажу: Коли той день настане? Коли встаю: Коли вже вечір? І насичуюсь турботами до смерку.4 Якщо засну, кажу: Коли день? Як же встану, знову: Коли вечір? А буваю я повним болів від вечора аж до ранку.4 Коли лягаю, питаюсь: коли ж то я встану? а вечір тягнеся поволи, й я обертаюсь без кінця, аж засвитає.
5 Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка...5 Тіло моє в поросі, зодяглося червою і струпами; шкіра моя тріскається і ятриться.5 Тіло моє вкрилось червою і струпом, шкіра моя потріскалась, узялася гноєм.5 Моє ж тіло покривається гноєм червяків, вяну ж, обскрбуючи грудки землі від мого гною.5 Тїло обвили червяки та струпи, мов кора земляна; шкіра на менї ріпава, та й береться все гноєм.
6 А дні мої стали швидчіші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони...6 Дні мої біжать швидше, аніж ткацький човник, і минають без надії.6 Дні мої линуть швидше, ніж човник, і безнадійно пропадають.6 А моє життя легше від бесіди, згинуло ж воно в марній надії.6 Днї мої летять швидше судна, а конець їх безнадїйний.
7 Пам'ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра...7 Пригадай, що життя моє – лиш подих, що око моє не навернеться бачити добре.7 Згадай же, що життя моє - лиш подув. Очі мої вже не зазнають більше щастя.7 Згадай, отже, що мій дух - життя, і моє око більше не повернеться, щоб побачити добро.7 Згадай (Боже), що життє моє - подув (вітру), а око моє не вернесь, побачити добро.
8 Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене...8 Не побачить мене око того, хто бачив мене; очі Твої – на мене, – і немає мене.8 Око, що бачило мене, вже більше не побачить, очі твої шукатимуть мене, та мене більш не буде.8 Не побачить мене око того, хто мене бачить. Очі твої на мені, і більше мене немає,8 Не побачить мене око того, що видїв мене; та й твої очі (звернуться) на мене, - а мене нема.
9 Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в шеол, не виходить,9 Рідшає хмара і відпливає; отак і той, що зійшов до шеолу, не вийде,9 Розвіюється хмара і минає, отак хто сходить до Шеолу, вже звідтіль не вийде.9 наче хмара стерта з неба. Бо якщо людина зійде до аду, більше не вийде,9 Рідшає хмара й зникає; так і той, що зступив у глибоку яму, вже не вийде,
10 не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його...10 Не повернеться більше у свій дім, і місце його вже не буде знати його.10 Не повернеться вже більше до себе в хату, і місце, де він був, його вже не впізнає.10 ані більше не повернеться до власного дому. Ані більше його не впізнає його місце.10 Не вернеться вже в домівку свою, і місце його не знати ме вже його.
11 Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:11 То не буду я утримувати вуст моїх; буду говорити у тіснотах духа мого; буду скаржитися в лихові душі моєї.11 Тим то не буду стримувати уст моїх і говоритиму в печалі мого духу, я скаржитимусь у горі душі моєї.11 Отже, я вже не спиню моїх уст, говоритиму будучи в скруті, охоплений (бідою) відкрию гіркоту моєї душі.11 Тим же то я не стану здержувати уст моїх; говорити му в тїснотї духа мого; буду жалуватись у горю душі моєї.
12 Чи я море чи морська потвора, що Ти надо мною сторожу поставив?12 Хіба я море чи морська потвора, що Ти поставив наді мною сторожу?12 Чи ж то я море чи морська потвора, що ти проти мене ставиш сторожу?12 Яким морем я є, чи змієм, що Ти настановив наді мною сторож?12 Чи то ж я море або потвора морська, що ти проти мене сторожу (запору) поставив?
13 Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,13 Коли подумаю: Чи втішить мене постіль моя, чи забере гіркоти мої ложе моє,13 Коли гадаю: втішить мене моя постіль, ложе моє допоможе перенести мою скаргу,13 Я сказав, що: Мене потішить моє ліжко, відкрию ж до себе самого власне слово на моєму ліжку.13 Думаю часом таке: втїшить мене постеля моя, ложе моє поможе менї, горе моє перетерпіти;
14 то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене...14 Ти страхаєш мене снами і видіннями лякаєш мене.14 тоді жахаєш мене снами, і примарами мене лякаєш.14 Ти мене страшиш снами і перелякуєш мене видіннями.14 Та бо ти жахаєш мене снами, й видивами лякаєш мене,
15 І душа моя прагне задушення, смерти хочуть мої кості.15 І душа моя прагне радше припинення дихання, радше смерти, аніж життя.15 І я волів би задушитись, смерть мені ліпша від страждання.15 Забереш від мого духа мою душу, від смерті ж мої кості.15 Так, що душа моя бажає лїпше перериву дихання, лїпше смертї, нїж удержання костей моїх.
16 Я обридив життям... Не повіки ж я житиму!... Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!...16 Я відмовляюсь від нього. Я більше не хочу жити. Залиш мене на самоті, бо дні мої – марнота.16 Я сохну, я не буду жити завжди! Облиш мене, бо дні мої - лише подув!16 Бо не житиму на віки, щоб терпіти. Відступи від мене, бо моє життя марне.16 Омерзїло менї життє. Чи ж вічно жити менї? Відступи від мене, - та ж днї мої, се марнота!
17 Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?17 Що таке людина, що Ти звеличив її, і звертаєш на неї увагу Свою?17 І що той чоловік, щоб його цінувати, звертати на нього твою увагу,17 Бо чим є людина, що ти її вивищив, або що ти приклав до нього розум,17 Що ж бо таке чоловік, що його так цїнуєш, та звертаєш на його ввагу твою,
18 Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш...18 Навідуєшся до неї щоранку, і кожної миті випробовуєш її?18 навідуватись до нього щоранку, і випробовувати його щохвилі?18 чи нагляд чиниш над ним до ранку, і його судиш до спочинку?18 Та що-ранку звідуєшся до його, й що хвилинки вивідуєш його?
19 Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?19 Доки ж Ти не залишиш, допоки не відступишся од мене, доки не попустиш мені проковтнути слину мою?19 Коли ти перестанеш за мною назирати, даси мені спокійно слину проковтнути?19 Доки не покидаєш мене, ані не відпускаєш мене, доки проковтуватиму мою слину в болі?19 Докіль же не полишиш, докіль не відойдеш від мене, докіль і слини менї не даси проковтнути (спокійно)?
20 Я згрішив... Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?20 Якщо я згрішив, то що я вчиню Тобі, Охоронцю людей? Навіщо Ти поставив мене супротивником Собі, аж так, що я зробився сам собі тягарем?20 Та коли я і згрішив, що тобі заподіяв, тобі, що наглядаєш за людиною? Чому ж мене ціллю собі поставив, так що зробивсь я тягарем для себе?20 Якщо я згрішив, що Тобі можу зробити, Тобі, що знаєш людський ум? Навіщо Ти мене поставив твоїм оскаржувачем, я є для Тебе тягарем?20 А коли я провинив, то що вчиню тобі, ти наглядниче людей! Чому вчинив єси мене таким мерзенним собі, так що й я самий став тягарем собі?
21 І чому Ти не простиш мойого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене...21 І чому б не простити мені гріха, і не зняти з мене беззаконня мого? Бо ось, я ляжу в тлін; узавтра пошукаєш мене, і немає мене.21 Чому гріха мені не відпускаєш? Чому мені переступу не даруєш? Бо ось я скоро ляжу в землю, шукатимеш мене, та більш мене не буде.»21 І навіщо Ти не забув мої гріхи і не очистив мого гріха? Тепер же я піду в землю, коли встаю в ранці більше мене немає.21 Та й чому ж би не простити гріха менї й не зняти з мене проступку мого? та ж от, я ляжу в землю, а завтра, хоч би ти й шукав мене, мене вже не буде.