1 Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:1 Людина, породжена жінкою, нетривала і виповнена бентегою.1 «Чоловік, що родиться від жінки, віком короткий і тривоги повний.1 Бо смертна людина, що народжена від жінки, (має) коротке життя і повна гніву,1 З жінки родиться чоловік, і короткий вік свій у журбі проводить;
2 вона виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається...2 Мов квітка, вона виходить і опадає; утікає, мов тінь, і не спиняється.2 Зростає, немов квітка, і в'яне, і біжить тінню без упинку!2 або вона відпала наче цвіт, що відцвів, втекла наче тінь і не постояла.2 Квіткою він виходить та й поникає; тїнню пробігає й не зупиняєсь.
3 І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його!3 І ось на неї Ти очі Свої спрямовуєш, і мене ведеш на суд з Тобою!3 І на такого відкриваєш твої очі, тягнеш на суд із собою?3 Чи не і слово його зробив Ти і цього Ти зробив, щоб ввійшов перед Тебе?3 І на такого ти отвираєш очі твої, і зовеш мене на суд із тобою?
4 Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один!4 Хто принесе чисте від нечистого? Ніхто.4 Хто з нечистого може зробити чисте? Ніхто!4 Бо хто на суді буде чистим від нечисті? Але ніхто.4 Хто з нечистого може чистим родитись? Анї один.
5 Якщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде,5 Якщо дні її визначені, і число місяців її у Тебе; якщо Ти поклав їй межу, котру вона не перейде,5 Коли йому дні визначені, число місяців його тобі відоме, ти викреслив йому межу, якої він не переступить,5 Хоч і один день його життя на землі, а його місяці почислені в нього, Ти поклав на час, і він не переступить.5 Коли ж йому днї визначені, й число місяцїв його в тебе, коли ти назначив йому гряницю, що її не переступить,
6 відвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит...6 То ухилися від неї; нехай вона спочине, аж доки не скінчить, мов найманець, дня свого.6 то відверни від нього твої очі, залиш його, покіль, як той поденник, він не скінчить дня свого.6 Відійди від нього, щоб замовчав і зволив життя наче найманець.6 То відступи від його, так, позирни куди геть, нехай він одпочине, покіль, як той поденщик, не скінчить дня свого.
7 Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;7 Для дерева є надія, що воно, коли буде зрубане, знову оживе, і паростки [виходити] з нього не перестануть.7 І дерево має надію; воно, хоч зрубане, ще відродиться, і пагінці його рости не перестануть.7 Бо є надія для дерева. Бо якщо буде зрубаним, ще завціте, і галузки в нього не забракне.7 Дереву є хоч надїя, що воно, й зрубане, знов одродиться, й пагонцї з його одростати не перестануть;
8 якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень,8 Якщо й застарів у землі корінь його, і пень його завмер у поросі,8 Навіть як його корінь у землі постарівся, і пень його у ґрунті струхлявів,8 Бо якщо постаріється в землі його корінь, а його пень на камені помре,8 Та хоч його корінь в землї й перетрухне й пень його завмре в поросї,
9 то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець!9 Однак, тільки-но зачуло воду, воно випускає паростки і проростає гілками, наче щойно посаджене.9 але, скоро воно почує воду, знов зазеленіє і поросте галуззям, наче молоденьке.9 зацвите від запаху води, а зробить жнива більше ніж молодий саджанець.9 Але, як тільки почує воду, воно пустить паростки й поросте галуззєм, наче б новопосаджене; -
10 А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?...10 А людина помирає і зникає; відійшов дух її, і де вона?10 А людина вмирає і лежить бездушна; людина йде на той світ, - і де вона?10 Чоловік же, померши, відійшов, а смертна людина, впавши, більше не існує.10 А чоловік, як умре, розпадає ся; відойшов, і де він подївся?
11 Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне,11 Відходять води з озера, і річка міліє і висихає.11 Води зникають з моря, ріки стають сухими, сохнуть;11 Бо в часі вимирає море, а ріка, опустівши, висохла.11 Води зникають із озера, й ріка посякає й висихає:
12 так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого...12 Отак людина, – ляже і не підведеться; аж доки існуватиме небо, вона не пробудиться і не прокинеться зі сну свого.12 отак людина ляже і не встане; покіль не щезнуть небеса, - не пробудиться, не підведеться від сну свого.12 А людина, заснувши, не встане, доки лиш небо буде зішите. І вони не збудяться зі свого сну.12 Так і людина ляже й не встане; покіль конець небесам, не пробудиться й не підоймесь із сну свого.
13 О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав!13 О, якби Ти в шеолі сховав мене і тримав мене, аж доки минеться гнів Твій; призначив мені час і потому пригадав мене!13 Коли б уже ти сховав мене в Шеолі, укрив мене, поки перейде гнів твій, призначив мені строк -потім згадати про мене!13 Бо чи не краще Ти зберіг би мене в аді, сховав би мене, доки не спинився б твій гнів. І назначи мені час, в якому мене згадаєш.13 О, коли б ти да сховав мене в преисподнїй і там держав мене, аж покіль гнїв твій перейде, й положив реченець, і спогадав знов про мене!
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене!14 Коли помре чоловік, то чи буде він знову жити? Упродовж усіх днів визначеного мені часу я наджидав би, доки прийде мені заміна.14 Коли хтось умре, хіба оживе знову? Я б дожидав увесь час моєї служби, і аж поки не прийшла б для мене заміна.14 Бо якщо чоловік помре, чи житиме, закінчивши дні свого життя? Чи терпітиму, аж доки знову буду?14 Засне людина, та чи знов оживе ж коли небудь? Через усї днї визначеного менї часу дожидав би я, покіль прийшла б менї зміна.
15 Кликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,15 Якби озвався Ти, і я дав би Тобі відповідь, і Ти явив би добру волю творінню рук своїх.15 Ти кликнув би, і я тобі відповів би, ти прагнув би діла рук твоїх.15 Тоді покличеш, а я Тебе послухаюся, діло ж твоїх рук не відкинь.15 Ти кликнув би, а я дав би відповідь тобі, й ти подав би ласку твору рук твоїх;
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би,16 Бо аж тоді Ти порахував би кроки мої і не підстерігав би гріха мого.16 Замість, як нині, рахувати мої кроки, ти не вважав би більше на гріх мій!16 Ти ж почислив мої задуми і Тебе не мине жоден з моїх гріхів.16 Бо тодї ти лїчив би кроки мої, та не підстерігав би гріха мого;
17 провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня...17 У сувої було б позначене беззаконня моє; і Ти закрив би провину мою.17 І запечатаний у торбинці був би мій переступ, мою провину ти перекреслив би!17 Ти ж запечатав мої беззаконня в мішку, позначив, якщо я в чомусь несвідомо вчинив переступ.17 Ти б запечатав тодї переступ мій, й провину мою закрив би.
18 Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого,18 Але гора, падаючи, руйнується, і скеля сходить з місця свого;18 Та ба! Як гора падає, валиться, і скеля зо свого місця сходить,18 І лише гора, падаючи, розсиплеться, і камінь постаріється на своїм місці.18 Та як гора, падаючи, розсипається, й скала сходить з місця свого;
19 каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш...19 Вода стирає каміння; повінь її змиває земний порох; отак і надію чоловіка Ти нищиш.19 води каміння витирають, злива змиває з землі порох, так ти чоловіка надію нищиш.19 Вода злизала каміння, і води затопили дна пороху землі. І Ти знищив терпіння чоловіка.19 Як вода стирає каміннє, а розлив її змиває пил земний, так і надїю людську ти в нїщо обертаєш.
20 Ти силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його...20 Улаштовуєш йому тісноти до кінця, і він відходить; міняєш йому обличчя, і відсилаєш його.20 Кидаєшся на нього постійно, і він зникає, змінюєш вид його і відсилаєш.20 Ти його скинув до кінця, і він відійшов. Ти йому поставив лице і відіслав.20 Ти тїсниш його до кінця; змінюєш вид його й відсилаєш.
21 Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає...21 Чи діти його в честі, він не знає, чи упосліджені, він не помічає.21 Чи в честі його діти, він не знає, чи в ганьбі, він не помічає.21 А як його сини стали численними, він не взнав, якщо ж стають нечисленними, він не свідомий того.21 Честь його дїтям, чи нї, він того не знає, понижені вони - йому те байдуже;
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить..22 Але плоть його на ньому болить, і душа його в ньому страждає.22 Він тільки відчуває біль свого тіла, і його душа над ним самим ридає.»22 Але лиш його тіло заболіло, душа ж його заплакала.22 Та (покіль жив,) тїло його на йому болестї чує, а душа його в йому в страданнях сумує.